Поїздка до дитячого будинку

Ми як завжди, збиралися в обідню пору у недалеку мандрівку. На призначене місце зустрічі прийшло чимало молодих дівчат і хлопців. Придбавши квитки на потяг, компанія вирушила в дорогу. Їхали ми весело: знайомились і ділились своїми намірами та ідеями, щодо запланованої справи, котра всіх нас об’єднала сьогодні.

Приїхавши до призначеного пункту, ми помандрували далі. Скоро на горизонті завиднівся дитячий будинок. Чим ближче ми підходили, тим більше хвилювання охоплювало нас. Побачивши нас, дітвора тут же залишила всі свої справи і кинулася нам в обійми. Вони радо нас зустрічали і дарували всім свої чарівні посмішки. Не заходячи до будинку, я зустріла дівчинку Мирославу і ми вдвох пішли до лікарні відвідати Наталочку, котра вже неділю поправляла своє здоров’я. По дорозі ми розмовляли про чудову погоду і про те, як Мирослава проводить свій вільний час. Тоді дівчинка розказала про своє хобі та поїздку до Іспанії, про те, що найбільше її там вразило і сподобалось. До лікарні ми прийшли швидко, навіть замерзнути не встигли — це добре! Наталочка в той час обідала, але побачивши Миро¬славу і мене, вона відірвалась від трапези. Дівчина була дуже рада нашому приходу. Ми віддали їй гостинець і защебетали немов ті сороки. Я запитувала як її здоров’я, чим вона тут займається і чи довго ще «відпочиватиме» у лікарні. Наташа поділилася своїми думками, емоціями і, попросивши передати всім привіт, ми попрощалися. Прийшовши до дитячого будинку ми з Мирославою вирішили ще побавитися на вулиці, адже тепер тут був справжній вулик — дітвора сміялась і раділа, отримуючи задоволення від катання на санчатах, гри в сніжки та ка¬тання на ковзанці. Підійшовши ближче, я привіталась і міцно обняла тих, кого ще не бачила. Прогулянка була в розпалі і закінчилась би, напевно, чудово, як би не витівки хлопців: ковзаючись на льоду вони пхнули Пашка на бік і той, бідолаха, щосили вдарився головою об кут цеглини. Добре, що залишився живий, бо кров текла з рани на голові і він не знав, що робити. Оскільки я була найближче до нього, то швидко кинулась знімати шапку і прикладати сніг до голови, позвавши на допомогу. Кров трохи зупинилась і Пашу забрали до медпункту. Отак ми «повеселилися» на вулиці. Зайшовши до медпункту, де хлопцеві надавали першу допомогу, я запитала як він і чи все в порядку. Дякувати Богу, все обійшлося великою гулею і немаленькою подряпиною. Проте Пашко відчував себе досить бадьоро, тому що сперечався з вихователем щодо поїздки на вечірку сьогодні. Але, попри всі його старання і прохання, хлопець залишився з нами. Тоді, забравши Павла, ми приєднались до решти дітей у холі. Ми розмовляли про дні народження і захоплення кожного. Розмова була простою і невимушеною.

Коли я завітала до кімнати, де Аня та Андрій займалися з малюками, то помітила маленького хлопчика, схожого на грибочка, котрий бігав по кімнаті і грався мильними бульбашками. Підійшовши, я запитала як його звати, а тоді — скільки цьому «грибочку» років. І от що я дізналася: мого незнайомця звати Дмитро і йому чотири рочки. Тоді я, недовго думаючи, приєдналась до забавок хлопчика, але не просто так. Граючись, я думала як можна з користю використати наші забави. І тут у мене з’явилася невеличка ідейка: я запропонувала хлопчику раxувати, бульбашки, які він випускав. І ми почали рахувати, мало того, ми ще й вчилися їх правильно дути, адже рукава кофтинки Дмитрика майже по лікті були мокрими. Після того, я посадовила свого «грибочка» на стільчик і запропонувала порахувати пальчики один в одного на руках. Я дуже була здивована, адже він вмів рахувати аж до шести, що дуже мене вразило. Ми по черзі загинали пальчики один одного і рахували в голос. Потім я запропонувала йому розфарбувати зайчика на машинці. Ми вибирали кольори і Дмитрик розфарбовував. Я дуже добре і плідно провела час з «маленьким грибочком». Але, час летів мов шалений вітер в бурю і, глянувши на годинник, ми почали потихеньку збиратись. Збирання зайняло на багато менше часу, ніж прощання з дітворою. Не хотілося їхати, проте мене втішала одна думка: ми прощаємось, щоб ще зустрітись. І це чудово!!!

Надія Лісковець

Координатор направления:
Алина Недашковская, тел. (093) 607-62-83