Втрачене щастя

Була зима. Наближався улюблений день всіма закоханими. На вулицях можна було побачити молоді пари з подарунками у руках. В їх очах світилась любов не тільки до своєї половинки, а і до всього світу. Лише одна дівчина відчувала біль у цей день. ЇЇ звали Оля. Вона була красивою — з густим каштановим волоссям і сумними зеленими очима. Дівчина поглядала на молоді пари і з болем згадувала себе кілька років тому...

Оля була студенткою другого курсу економічного інституту. Як і кожна дівчина, вона чекала свого принца. І вона зустріла його. Дмитро був на рік старший. Навчався в юридичному інституті. Молодий, красивий, кароокий, зі стійким фінансовим становищем. Це була мрія кожної. Коли він заходив у приміщення, погляди дівчат зупинялись на ньому. Але він вибрав її. Вони були гарною парою.

Зустрічалися два роки. Дмитро часто говорив, що хоче бачити Ольгу господинею в їхньому домі. Дівчина червоніла, усміхалась, але в душі чекала цього. Настало 14 лютого. Вранці вони домовилися зустрітися на вечірці в інституті. Ольга з нетерпінням чекала цього. Дмитро поїхав на інший кінець міста, щоб придбати каблучку для своєї коханої.

О шостій вечора вони мали зустрітися, щоб разом іти на свято. Пройшла година, дві. Всі однокурсниці вже були на святі, лише вона чекала. Ольга була готова сказати Дмитру все, що про нього думає, але тут задзвонив її телефон.

На п’ять хвилин вона завмерла на місці. Здається, її серце зупинилося. Дмитро потрапив в жахливу аварію. Його машину придавила до будинку вантажівка. Дмитро без свідомості, у важкому стані доправлений у лікарню...

Пройшов тиждень, другий. Хлопець продовжував перебувати в комі. Йому пророкували інвалідність. Ольга закинула науку.

Нарешті отямився. Він впізнав її. Усміхнувся, взяв за руку.

Ольга вивільнила свою долоню і сказала, що... залишає хлопця через його каліцтво

Мовляв, вона молода і їй потрібно жити, а з ним їй доведеться бути його вічною нянькою. Вона пішла назавжди...

Минуло чотири роки. Ольга закінчила інститут, знайшла чудову роботу, будувала кар’єру, мала квартиру та авто. Лише раділа цим статкам вона наодинці. Після того, як вона полишила Дмитра, її мучила совість, дуже часто навідувалися почуття провини і жалю. Їй хотілось бігти шукати його. Але уже було пізно. Егоїзм взяв гору над почуттями...

Ольга зайшла в магазин. Неподалік помітила біля стелажів знайоме обличчя. Дівчина підійшла, приглянулася... Це був Дмитро. Але він був без інвалідного візка, і ходив власними ногами, правда, з допомогою палички. Він був таким же красивим, як в останній день їхньої зустрічі. Лише втома і біль наклали свій відбиток на обличчя. Ольга ледь не зомліла, серце забилося швидше.

Дмитро повернувся і побачив її. Він впізнав дівчину, ту, котру він сильно кохав. Усмішка зійшла з його обличчя. Він підійшов, привітався. Сказав, що вже два роки, як одружений, має маленьку донечку. Працює юристом у відомій фірмі. Спитав, як у неї справи. Вона розповіла все. Змовчала лише про те, що самотня.

Ольга наважилась запитати про його хворобу. Дмитро розповів, що після того, як вона його залишила, він ледве не помер від горя і зради. Одного разу, гуляючи на інвалідному візку, втратив над ним керування і з маленького горбика покотився вниз до дороги.

Від відчаю і болю був готовий зустріти смерть. Але судилось жити — його врятувала дівчина Настя

Вона допомагала у всьому, не залишала ні на мить. За кордоном Дмитрові зробили складну операцію. Виявилося, що травма була не така вже й важка. Помаленьку, з допомогою Насті, ставав на ноги. Її любов і опіка залікували рани. Потім вони побрались.

Ольга слухала його, наче в тумані. Дмитро помовчав, глянув на неї і сказав, що вона залишиться назавжди першим його коханням, що ці почуття будуть завжди жити у його душі. Також додав, що дуже вдячний їй, адже вона допомогла йому стати сильнішим і знайти справжню любов, сімейне щастя.

До Дмитра підійшла красива жінка, злегка чимось схожа на Ольгу. Це була його дружина. Дмитро попрощався з Ольгою і пішов. Дівчина прийшла додому і довго, гірко плакала. Вона зрозуміла, що втратила. І лише тоді згадала слова своєї матері, котра читала їй з Євангелія про любов, що «вона не гордиться, все стерпить, все зрозуміє, все простить, всім пожертвує...Той хто пізнав любов, пізнав Бога...».

Ольга зібралась і пішла до найближчої церкви. Там вона поставила свічку за здоров’я Дмитра та Анастасії. Вона молилася, щоб вони були щасливі. Також просила, щоб Всевишній дав їй терпіння і простив її самолюбство, через яке вона багато втратила.

Після служби їй стало легше. Біль наче минув.

Згадуючи ці події, Ольга йшла спокійно по вулиці. Дмитра вона більше не бачила. Ольга вірила, що він щасливий. Дивлячись на закоханих, вона подумки зверталась до тих щасливих людей: бережіть тих, кого ви любите, бо любити — означає бути готовим розділити горе і радість з коханими...

Православие в Украине