Митрополит Володимир: Великий піст — весняний час життя для християнина

Глава Української православної церкви (Московського патріархату) митрополит Володимир у ексклюзивному інтерв’ю телевізійному каналу «Ера» розповів про Великий піст, нинішнє становище церкви в державі та про багато іншого.

Ваше Блаженство, перш за все, дозвольте щиро порадіти разом з Вами, з багатьма близькими людьми, віруючими Української Православної Церкви, Вашому динамічному одужанню і висловити надію, що Господь по милості своїй відсторонив Вас від одра хвороби і Ви дуже скоро зможете служити і Богові, і Церкви, і людям. Здоров’я Вам!

— Дякую за привітання, я дуже зворушений. Користуючись нагодою, хотів би подякувати всім нашим віруючим Української Православної Церкви та Російської Православної Церкви, які так активно і старанно молилися під час моєї хвороби. Я від цього відчуваю величезний результат. Спаси Господи! Також вітаю всіх з наступившим Великим постом, який є підготовчою частиною року перед великим святом Великодня Воскресіння Христового.

Бачачи Вас сьогодні і маючи можливість говорити з Вами, я рада, що в числі тих, хто з щирим серцем може підтвердити, що чудеса божественного промислу все ще не перестають відбуватися, є серед нас. Скажіть, будь ласка, що саме головне для віруючої людини під час Великого посту? Що потрібно зробити, щоб не впасти в спокусу помилкового лицемірства?

— Піст, за висловом святих отців Церкви, є весна, весняний час життя християнина. Піст ставить перед собою завдання виховати людину, затвердити її в принципах віри, моральності, служіння людям, служіння Богу. Людина покликана в цей світ, щоб, пізнаючи Бога, наближатися до нього і з’єднуватися з ним. Це мета, заради якої ми живемо, страждаємо і працюємо.

Як і всі журналісти, не можу не задати питання про Ваше бачення положення сучасної Церкви в нашому суспільстві. Які ви бачите сильні та слабкі сторони місії Церкви в сучасному світі?

— Слабкою стороною завжди була сторона нашої безактивності. Для того, щоб говорити про якесь взаєморозуміння на майбутній час, для цього потрібно бути активним, самому розбиратися в проблемах і, якщо можливо, допомагати іншій людині в цьому. Ось, Церква допомагає всім і хоче, щоб усі прийшли до істини. Але питання, яке нас розділяє, залишається тим самим. Останній розкол православних в Україні, який відбувся 20 років тому, дуже болісно позначається на всіх віруючих і спонукає їх на молитву і на працю. З Церквою, так званої Української Православної Патріаршої, відносини дуже загострилися через те, що стався розрив. Не будемо заглиблюватися в подробиці політичні. Ми повинні благословляти земні, але політика не може бути далекою від нас — ми повинні її розуміти. І ми, громадяни — не політикани, а віруючі люди своєї країни, щоб наблизити цей час взаєморозуміння, зробили кілька спроб зустрічей з українською православною Церквою (Київського Патріархату). На жаль, вони не привели ні до якого результату. Будемо сподіватися, що в прийдешні часи єдиновірних, єдинокровних народ зрозуміє сутність Церкви до кінця, її мету і завдання на цій грішній землі.

Як ви думаєте, чи чують люди голос євангельської правди? Чи стають вони краще, чи хочуть ходити в храм?

— Звичайно, стають краще, тому що немає такої людини, на яку б не діяв Новий Завіт, Святе Письмо, якими живе Церква і на якому вона заснована. Але важкий у нас інститут місіонерства, дуже відстав від інших церков. Тому ми повинні багато робити для того, щоб проповідувати Євангеліє. Але пам’ятаючи при цьому, що проповідувати потрібно не словом, а прикладом, особистим життям. Ось тоді буде гідно і правильно виправдано найменування віруючих християн Православної Церкви.

Опитування громадської думки підтверджують Ваші слова про те, що божественна природа Церкви дає їй можливість сьогодні, як, втім, і в усі часи бути орієнтиром істинної правди, вести віруючих людей до єднання між собою через плач про грішника і любов до ближнього свого. Тому дуже хотілося б, щоб всі прості віруючі люди, священики і єпископи були тією сіллю землі, яка солить всю закваску. Скажіть, будь ласка, як ви думаєте, що лежить в основі людської неправди, злості, ненависті, нелюбові до ближнього свого?

— Неправда — це теж гріх, який засуджується божественним одкровенням, на підставі якого грунтується Церква, і особистою поведінкою кожної людини, називає себе віруючим і навіть невіруючих. Віра діє на всіх, і потрібно докладати зусилля і брати активну участь у боротьбі. Ми віру нашу, як кажуть святі отці, не доводимо, а показуємо.

Чому на сьогодні все ще так багато людей, які не тільки в секулярному світі, але і в церковному співтоваристві готові на все заради сьогочасної вигоди і кон’юнктури? Чому брат повстає на брата, діти на своїх батьків? Чому багаторічні друзі зраджують один одного?

— Це природа гріха, який ще тяжіє над світом і з яким кожному християнину потрібно боротися, битися, сподіваючись на те, що він виграє і переможе. Сутність гріха — це розрив, поділ, ворожнеча, неприязнь один до одного, забуті всіх принципів Євангелія, про які нам нагадує кожен день Господь наш Ісус Христос. Природа гріха така, що не терпить ні найменшого духовного спілкування, спілкування заради взаємної користі, щоб це було зміцненням моральної частини і у всіх сферах життя — і політичної, і історичної, і культурної. Але з гріхом потрібно боротися. Христос дає нам на це всі кошти і сили. І перша з них — це покаяння. Причастя Святих Христових Тайн, що з’єднує нас із Христом, і любов один до одного. Тому що Христос говорив: «Всі кажуть, що люблять мене чи один одного, насправді справи їх зовсім протилежні цьому твердженню».

Чому я так загострюю ці питання — тому що напередодні Великого посту, коли у Церкві йшли служби, згадувалися митарі і фарисеї, повернення блудного сина, коли з амвона нагадували про Страшний суд, про вигнання Адама з раю, всередині самої Церкви розгорілися деякі пристрасті. І надбанням громадськості стало те, що деякі відповідальні особи Церкви, можливо, підривають довіру до Церкви. Чи вірите Ви, що правда переможе? Ви, як Предстоятель цієї Церкви, на час були змушені відійти від справ поточних у зв’язку з хворобою, але можете чітко і адекватно оцінювати ситуацію.

— Неодмінно добро переможе. Але ця перемога вимагає зусиль і праці. І Церква виховує нас і вчить, що потрібно докладати зусиль, щоб домогтися перемоги, в цій галузі, дуже важливій, необхідній, без якої неможливо донести всю суть цієї перемоги. І в цьому приклад розмови. Так що я думаю, що ми віримо в перемогу Христову. Якщо Христос дає нам якісь випробування, то це буває у двох випадках і з двома цілями. Перше — випробування і зміцнення людини, саме його волі, його серцевих рухів, його дій. І друге, що буває в нашому житті, — це праця, яку приймає Господь. В таких двох випадках дуже важко буває зрозуміти: а що саме в мене, а що саме зі мною, чому мені погано, чому мені важко? Це або Господь посилає, або Господь перевіряє, щоб зміцнити ще більше нас в тих маленьких чеснотах, які трапляються нам на нашому життєвому шляху.

І останнє питання напередодні свята торжества Православ’я. Ваші вітання всім віруючим.

— На це нам і любов. Бог полюбив світ і послав Сина Єдинородного і дав нам всі засоби і можливості, щоб ми творили те саме і так само любили ближнього як самого себе. Тому що без цієї любові, без цього порозуміння, без цього терпіння один з одним не буває Добра зі справою.

Радіоера