Співоча цеглинка

На минулому тижні у Духовно-просвітницькому центрі Кафедрального собору на честь Воскресіння Христового та Галерея «Соборна» відбувся благодійний концерт класичного вокалу «Солов’їні солоспіви».

У виконанні молодого педагога Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського, лауреата міжнародних конкурсів, солістки оперної студії НМАУ, Валентини Андрєєвої та її вихованок — студенток вокального відділу НМАУ, пролунали шедеври західної, російської та української класики.

Із давніх-давен існував звичай: як хто хотів долучитися до будівництва церкви, купував цеглинку, що закладалась у фундамент. Коштували цеглинки по-різному — жертвув хто скільки міг і хотів, та головне, людина знала, що там у фундаменті її цеглинка, її маленький внесок у велику справу.

19 квітня у галереї Соборній одну таку цеглинку заклали чотири прекрасні співачки: Валентина Андрєєва та її учениці Олена Строя, Ольга Курило та Вікторія Шадловська. А заплатили вони чим могли — своїм голосом...

Є на світі один ведмідь, який наступає людям на вуха. Так от цей самий ведмідь на моєму вусі кілька років знімав житло, водив друзів і всі вони разом танцювали чечітку. Коротше кажучи, біля оперного мене бачать не часто.

Однак питливому розуму цікаво: що ж змушує нормальних людей відвідувати оперу з доброї волі? Оскільки похід до самого театру для непідготовленої психіки може стати надто сильним ударом — концерт у галереї Соборній був чудовою нагодою розвідати правду.

Вечір четверга видався понурим і мокрим. На будівельному майданчику все стихло, дерева поснули, опустивши донизу своє розпатлане гілля, тільки час від часу стукотіли підбори у бік галереї. Там панували інші закони: краса й музика наповнила цей зал. Майже всі хто заходив були знайомі. Але навіть якщо хтось і потрапив у нашу компанії вперше, то вийшли із зали ми вже точно друзями.

А потім почалося. Якщо є люди, які ще й досі думають, що в оперному театрі співають, то ні. Це ж театр! Там грають ролі! Кожен номер був міні-виставою. Зі словом комедія у більшості асоціюється будь що але аж ніяк не поважні пані в вечірніх сукнях, та запевню вас, що смішити вони вміють не гірше коміків. Їх гумор тонкий і вишуканий, як і кожен їх рух та усмішка. А коли одна з юних панн повідала про свій фатум у бідності й зневазі зносити чорні брови, кілька моїх сльозинок скрапнули на підлогу, та на щастя, цього ніхто не чув — їх заглушили гучні оплески. А чи думали ви коли-небудь, що чорні брови можна зносити?

В першій половині звучали романси од Вівальді до Лисенка, а в другій українські народні пісні. Дівчата не просто відкрили нам інший світ, світ прекрасного, вони подарували нам можливість, усім разом закласти іще одну цеглинку в будівництво кафедрального собору, адже саме туди використаються кошти зібрані за концерт. Але наша цеглинка особлива — вона співоча.

Наталя Даниленко