Про примусову сексуальну освіту дітей у Німеччині й катастрофічні наслідки навчення дітей мастурбації в дитячих садках — розмова з соціологом Габріеле Кубі.

У своїй книжці «Гендерна революція. Нова ідеологія сексуальності» Ви пишете про «диктатуру сексу» і про кінець християнства в Європі як наслідок цієї диктатури. Чи це не надто сильно сказано?

— Сьогодні кожен може все. З ким хоче і як хоче. Християн змушують мовчати на тему сексу, бо законодавство у країнах Європи і США скероване проти нашого бачення цієї сфери. Я вже не кажу про контрацепцію чи аборти, але нам не можна, наприклад, голосно протестувати проти гомосексуалізму, бо 1973 року американське товариство психіатрів оголосило світові, що це не хвороба. І почалося! Несподівано всі люди нетрадиційної статевої орієнтації відчули, що їх дискримінують гетеросексуальні пари і Церква. Вони вимагають усиновлення дітей. Секс став божком, викривлено його сенс і красу.

Звідки взялися ці тенденції?

— Треба відступити назад, у 1968 рік. То початок сексуальної революції. Покоління-68 сьогодні сидить у європейських інституціях, утворює владну еліту цього світу. Сексуальна революція триває під криптонімом гендерної політики. Прикриваючись боротьбою за рівноправність, чоловіка зрівнюють із жінкою, стираючи різниці статевості. Аборти зросли до рангу прав людини, порнографія стала нормою. Постійно чуємо про сексуальні зловживання щодо дітей: у 1990-х роках у Німеччині, наприклад, розкрито близько 15-20 тисяч таких випадків.

І це не стосується священиків!

— Дослідження, проведені Німецьким молодіжним інститутом (Deutschen Jugendinstitut), показали, що діти й молодь щораз то більше сексуальних зловживань здійснюють щодо своїх ровесників. Молодь від 14 до 16 року життя скоює сексуальні злочини щодо дітей! І все це — наслідки навчання молодих, коротко кажучи, сексу, на обов’язкових заняттях ще в дитячому садку.

Як то у садку?

— Сексуальна освіта у Німеччині є обов’язковою починаючи з дитсадків. Існує конкретна програма, є підручники, підготовлені «спеціалістами» від ігор. Наприклад, гра «у лікаря». Обстежуються спеціальні ляльки зі статевими органами, а також іде демонстрація на власному тілі.

У США за такі ігри саджають у в’язницю...

— У нас це елемент сексуальної освіти. Малечу навчають анатомії статевих органів, а також що їх не обов’язково використовувати для прокреації, можна і для заспокоєння своїх сексуальних потреб. Міністерство освіти недавно видало книжечку «Букварик малого тіла. Словничок для дівчаток і хлопчиків». Він розміром 7×7 см, отже, вміститься у дитячій руці. І все дуже весело й кольорово. І цитата — наперед перепрошую, якщо вона порушує межі пристойності: «Торкатися яєчок може бути приємним і гарним», «Клітор знаходиться спереду, поміж малими статевими губами. Доторки до клітора можуть принести багато приємного», або ж «Презервативи можна купити різних кольорів, розмірів і смакових уподобань. Завдяки ним можна запобігти вагітності, уникнути зараження хворобами». До цього тексту маємо ілюстрацію — малюнок ерегованого пеніса. І остання цитата: «Бути лесбійкою для багатьох людей незвично, але це повністю нормально. Як можна хотіти шоколаду, так само жінки та чоловіки можуть хотіти сексу з самим собою». Гра «в лесбійки» є нормальною для німецьких дитсадків. Не в усіх садочках це застосовується, але є така течія: дітей розставляють по кутках, кажуть їм обніматися і навчають мастурбації.

Малих дітей? Ви розповідаєте казочки!

— Така дійсність у моїй країні.

Я би свою дитину не віддала до такого садочка! Або вже принаймні не на заняття з сексуальної освіти.

— І потрапили б до в’язниці.

За що? Що захищаю свою дитину від гвалтування її психіки? Але ж батьки відповідають за своїх дітей!

— Не до кінця. Конституція Німеччини таки каже, що «турбота про дітей та їх виховання — це природні права батьків та їхній першорядний обов’язок» (ст.6); але, наприклад, 1986 року баварський Адміністративний суд вирішив, що конституційне право батьків на виховання їхніх дітей обмежується загальною шкільною повинністю. А міністерство освіти впровадило до програми шкіл і дитсадків сексуальну освіту. Отже, вона обов’язкова. Німеччина — це єдина країна Європи, де домашнє навчання заборонене. Був у нас такий гучний випадок 2006 року, сім’ї Плетт. Вони навчали дітей удома, протестували проти програми сексуальної освіти. Поліція вдерлася до їхньої домівки, матір арештовано, батькові з дітьми вдалося втекти в Австрію.

Але чому в сексуальну освіту включено дошкільнят?

— Вони посилаються на антропологію: діти — створіння сексуальні від народження, і мають потребу сексуального заспокоєння та право на це. І батьки й вихователі мають це підтримувати, бо сексуальна активність дитини від віку немовляти є ознакою здорового психосексуального розвитку.

Це ідіотизм. Я б на таку державу до суду подала.

— У Німеччині кілька відважних думали так само, навіть подали позови у Європейський трибунал прав людини. Всі позови батьків про звільнення від нав’язаних занять сексуальної освіти відкинено, навіть і ті, що були мотивовані вірою та переконаннями. Коли батьки — кількадесят таких випадків було за останнє десятиріччя — пробували не посилати дітей на такі заняття, їх карали штрафами, були також і випадки позбавлення їх прав опіки над дітьми і кара обмеження свободи.

А що на це все — організації з захисту прав дитини?

— Нічого. Бо німецькі програми і законодавство не зі стелі взяті. Вони базуються на провідних програмах світу. Ви не читали «Стандарти сексуального виховання у Європі», підготовлені ВООЗ? Наприклад, для вікової межі від 0 до 4 років ця освіта, згідно з ВООЗ, має зосереджуватися довкола питання «Що дає приємність? Моє тіло належить мені». Від 4 до 6 років головною стає тема «Мастурбація в ранньому дитинстві. Одностатеві стосунки. Різні концепції сім’ї. Розмова на сексуальні теми». Діти до 9 року життя мають уже знати все про самостимуляцію, стосунки і контрацепцію. До 15 року життя діти вже знають, що таке гендерна політика і біологічна стать. В їхню свідомість уже вписано, що захист від зараження вірусом СНІД і хворобою ВІЛ — це використання презервативів і заняття анальним сексом, а також мастурбація. Як бачите, у програмі ВООЗ немає жодного пункту про родину! Зате там є список організацій, які у Європі та США провадять «сексуальну освіту» і її моніторинг. А організації, чиїм обов’язком нібито є захист прав дитини, кажуть: «Дитина має право на сексуальне заспокоєння. Ми не можемо обмежувати ці потреби».

Що на це німецька Церква?

— На жаль, цю боротьбу програно. Спроби були, але тепер уже ніхто нічого не робить. Підручники з сексуальної освіти для дитсадків і початкової школи затвердило не тільки міністерство освіти і здоров’я, але й Католицька Церква Німеччини. Це все ще відлуння сумнозвісної «декларації з Кенінгштайну» 1968 року. Німецька Церква сказала в ній своє «ні» енцикліці Папи Павла VI «Humanae vitae» — «ні» забороні використовувати презервативи. Це відгукується нашим єпископам досі, що не мали сил стати на захист життя. Тому тепер складно говорити про радикалізм і єдність у питанні сексуальної освіти. Сценарій дій виглядав так, що спершу програма сексуальної освіти здавалася прородинною і врівноваженою. Але, згідно з принципом «дай їм палець — відкусять руку», швидко справа дійшла до розмиття принципів.

Більшість батьків просто не знають, як підійти до таких розмов із дитиною.

— Обережно і з любов’ю. Обов’язково — вдома. Час такої розмови дитина визначить сама. Ніщо не повинно бути нав’язане силоміць. Освітні програми у Німеччині, або ті, вигадані ВООЗ, не чекають, коли дитина спитає. Вони просто-таки гвалтують невинну свідомість малюка, відбирають у нього дитинство і нищать природне почуття сорому. А сором долається тільки в інтимному любовному зв’язку, гідному, зрілому, а не через доторкання до пластикових статевих органів чи натягування презерватива на банан. Навіть Зигмунд Фрейд вважав, що сексуалізація дітей завдасть самої лише шкоди у вихованні. Медицина це підтверджує: рівень статевих гормонів високий тільки упродовж двох місяців після народження, потім він спадає аж до періоду статевого дозрівання. Насильницьке розбудження і стимулювання статевого потягу в дитинстві провадить до розладів особистості. Діти мають право бути дітьми.

Joanna Bątkiewicz-Brożek, Gość Niedzielny

Источник