Дуже часто людям, які борються із хворобою за життя власної дитини, духовна підтримка та міцна віра необхідні як кисень. Вже майже 9 років при дитячому відділенні столичного інституту онкології стоїть храм безсеребреників Козьми і Даміана. Батькам хворих дітей допомагає настоятель храму отець Євгеній Мілешкін. Крім постійних молитов та богослужіння в храмі, він щотижня зустрічається з дорослими, аби підтримати їхній дух та зміцнити віру.

Отцю Євгенію тут завжди раді. Бути весь час сам на сам із хворобою власної дитини — нестерпно, якщо йти цим шляхом без Бога. Тож духовні бесіди надають сили. Священик каже, тут, звичайно, не всі батьки віруючі. Вони теж рятують своїх діточок, як можуть. Однак з власного досвіду бачить, наскільки зміцнює у цій боротьбі саме віра.

Ієрей Євгеній Мілешкін, настоятель храму безсеребреників Козьми і Даміана (в НДІ онкології АМНУ): «Чтобы человека как-то ободрить, мотивировать к несению креста, который у человека. Все это выливается в проповеди о Господе. И мотивация о том, чтобы Господа найти, соединиться с Ним и нести этот крест. Чаще всего скорби взрыхляют почву сердца, и поэтому на эту почву лучше всего падают семена слова Божьего».

Наталя прийшла до віри саме через хворобу доньки. Вона вдячна Богу та отцю Євгенію, що тепер живе з вірою, наче зовсім в іншому світі. Намагається як найчастіше причащатися разом з донечкою, та радить всім батькам виховувати дітей з вірою.

Наталія Адамець, мати: «Когда, вот как в нашей ситуации, говорят, что страшная болезнь и не известно, что дальше, и если жить только этой жизнью здесь, то она не имеет смысла, потому что она имеет смысл, когда ты знаешь, что дальше есть что-то еще лучшее, светлое».

Катерина — з православної родини. Тож до Бога йшла все життя. Коли хворіє дитина, і мати проходить певні випробування, питання виникають чи не щодня. Тут, каже, без допомоги досвідченого духівника не розібратися.

Катерина Подставничая, мати: «Мы, конечно, приезжаем сюда с надеждой на врачей, но с упованием только на Господа. Мы все, конечно, надеемся на исцеление наших детей. Но все мы должны быть готовы к тому, что этого может и не произойти, а для этого нужно еще больше сил. И вот эти встречи — они готовят нас к тому, чтобы мы учились принимать волю Господа и смогли жить как-то дальше».

Поки дорослі ведуть серйозну бесіду, дітей розважають волонтери руху «Молодість небайдужа». Сумувати з ними ніколи не доводиться.

Разом малюють, просто жартують та грають, а ще часто дивляться діафільми. Для сучасних дітей — це дуже цікава річ.

Іван Самарський, волонтер: «Во всех онкоотделениях есть проблема. Дети обделены, они сидят в четырех стенах. Поэтому мы очень рады, когда приходят волонтеры и играют с ними. Нужно детям помогать, нужно жертвовать собой, своим временем».

Православна молодь переконана: чужих дітей не буває. Тож намагається принаймні полегшити страждання цієї малечі та їхніх батьків.

Источник