Майже кожна жінка, яка любить свого чоловіка має мрію народити дитину. Ніхто не мріє і не чекає, що дитина може народитися не зовсім звичайною. От і уявіть собі як тяжко буває жінці, коли вона ще в пологовому будинку дізнається, що її дитина народилася не такою як всі. Як про цю дитину у нас кажуть — «хвора дитина», «дитина-інвалід». І тільки материнське серце протестує проти таких поспішних висновків. Бо для матері її дитина найкраща. Але чи легко жити, коли навколо тебе емоційний вакуум, коли разом з дитиною і ти стаєш не «такою як всі», коли все життя перевертається і народжуються нові цінності, нові пріоритети, і те, що раніше було важливим відходить на інший план?

В минулому запитував, чому? Чому така несправедливість, чому народжуються такі діти, чому? Тепер я розумію, що діти такі народжуються щоб випробувати нас, випробувати наші серця. Думаю, що якби таких дітей не було, світ би був дуже жорстокий. От і тепер видно як відображаються на ментальності та милосерді нашого суспільства ті «радянські часи», коли в нашій країні таких дітей не було. Їх ховали в спеціальні закриті будинки інтернати, люди їх не бачили і складалося враження, що в радянському суспільстві всі успішні, здорові та щасливі. І що ми тепер маємо?

Наслідки радянського виховання відчуваємо ми, мами особливих дітей кожного дня. Якщо ми їдемо в громадському транспорті обов’язково знайдеться «сердечна» бабуся, яка затягне пісню вголос: «І де ж це таке береться, і куди ж дивляться лікарі, хіба ж це не лікується». Зовсім не дбаючи про те, що відчуває мама дитинки про яку ця бабуся причитає. Потім ця ж бабуся починає давати «професійні» поради: " Вам треба до того чи іншого екстрасенса, або давайте дитинці таку то травичку, купайте його в тому то відварі. та інше". Поки проїдеш в тому трамваї чи маршрутці, хочеться стати невидимкою, нічого не бачити, нічого не відчувати. Прийдеш до дому, — виєш, ще й на дитині можеш відірватися. А воно, дитя, дивиться на тебе ангельськими переляканими очима, та й голосить разом з тобою. Гуляючи на дитячому майданчику де з дітьми гуляють бабусі, теж відчуваєш, що як тільки ти з дитиною вийшла на майданчик, — він потроху пустіє. Відчуваєш себе ходячою інфекцією.

А з тих часів, коли мами відважилися не віддавати своїх дітей в інтернати, коли почали демонструвати світові, що такі діти є, коли з малечку здорові діти росли і бачили дітей з особливими потребами молодь починає розуміти що таке милосердя. Я особисто знаю дуже багато молодих людей, які мріють змінити світ на краще, стають волонтерами та допомагають сім’ям, в яких ростуть особливі діти, їздять в дитячі будинки-інтернати, щоб дати дітям з розумовими вадами ласку та доброту.

Якби ще наша країна відважилась і урівняла всіх у правах, коли б діти інваліди росли разом із здоровими, вчилися б разом, світ би змінився на краще, став би добрішим та милосерднішим. Може і бабусі тоді зміняться?

Підтримай сім’ю з особливою дитиною, щоб не наповнювались інтернати і дитячі будинки нікому не потрібними дітьми.

P. S.

Ми дуже хочемо змінити думку і відношення до наших дітей у суспільстві! Слава Богу, наші діти ростуть у сім"ях, але суспільство їх не готове сприймати. Особливо вікова категорія людей від 35 і вище. Гуляючи на площадках, своїх дітей забирають від наших або взагалі кажуть вам тут не місце. На запитання своїх дітей чому він такий, чому не розмовляє — батьки такі відповіді дають, що волосся дибки встає. Наше суспільство з легкістю приймає алкоголіків, хуліганів... Тільки не особливих чи неповносправних дітей.

Адже вони такі ж члени суспільства, як і всі громадяни нашої країни. В Європі, Америці діти з обмеженими можливостями ходять в загальні садочки і школи. Дай Бог нам також дорости до такого рівня. Але спочатку треба змінити думку суспільства, щоб наших дітей сприймали такими як вони є!

Допоможіть нам в цьому, не відвертайтеся від нас! Давайте не будем наповнювати дитячи будинки і інтернати нікому не потрібними дітьми! Підтримаймо сім"ю з особливою дитиною!

Щиро вдячна усім волонтерам, які допомогли у певний час моїй дитині. Нагорода від Господа для них очевидна — дівчата повиходили заміж, народили діток. Хлопці піднялись по кар"єрі. В очікуванні чада 10 років — сім"ї Господь подарував доцю! Хіба ж не чудо!

Допоможіть нам будь-ласка, щоб ми якомога більше змогли розказати людям про це.

Олександра, мама

Дивиться також інші матеріали по темі:
Синдром простодушия
Испанец с синдромом Дауна сыграл в кино и получил научную степень
В Вашей помощи нуждается Центр раннего развития «Даун Синдром»