Слава Богу, що у мене була можливість бути одним із учасників цього форуму, так як було всього 50 місць для поїздки з України. Я отримав масу приємних вражень від цього форуму, тому хочу поділитися своїми спогадами і враженнями.

Ітак, десь о 20.00 ми вирушили на автобусі від Свято-Троїцького Іонінського монастиря, що в Києві. Після ночі в автобусі на шляху з Києва до туристичного комплекса Нароч, (Мінська обл.) (кому цікаво — маршрут в картах Гугл) ми десь об 10 год. нарешті прибули до туристичного комплексу «Нароч», що поблизу однойменного озера.

У приймальні, організатори підписали та видали нам бейджики з емблемою форуму, прізвищем і містом учасника. Чергові з адміністрації готелю при мені сказали двом учасникам з України, що організатори запланували селити в один номер учасників з різних країн, щоб нам було зручніше знайомитися і спілкуватися один з одним. Наприклад, мене поселили в двокімнатний номер: мене — в двомісну кімнату, а дівчину з Білорусі — в одномісну кімнату. Пізніше до нашого номеру (тобто до мене в кімнату) завітали троє дівчат Білорусі, одна з яких прийшла заселятися, але була змушена звертатися до адміністрації, хоча я не був проти ще одної сусідки. Перед першою зустріччю в конференц-залі готелю ми мали змогу трохи відпочити після довгої подорожі.

Ітак, ми всі зібралися. Після загальної молитви перед початком доброго діла Євгеній Лобанов (Мінськ) у своєму вступному слові окреслив тематику і формат проведення форуму. Основною формою роботи були панельні дискусії з запрошеними церковними та світськими експертами, гостями форуму і його учасниками. Панельна дискусія — це насамперед не лекція, це діалог. Так, по кожній із заявлених на форумі тем своїми думками ділилися різні люди з різним досвідом роботи та різними точками зору на пропоновані проблемні області, коротко їх називали панелістами.

Євгеній Лобанов і архімандрит Іоасаф (Іонінський монастир), які представляли організаторів, чудово виконували роль модераторів, взаємно доповнюючи один одного. Євгеній Лобанов був за ведучого, інколи делікатно нагадуючи про обмеженість у часі висловлювань і про важливість лаконічності. Отець Іоасаф активно брав участь у дискусіях, зокрема, як критик, і, маючи великий досвід у духовному житті, давав слушні коментарі, інколи вставляючи гостре слівце для кращого контакту з молоддю. Так, наприклад, в обговоренні теми «Волонтерство», о. Іоасаф зробив зауваження, що волонтерська діяльність нагадує «броунівський рух», тобто неорганізована. Це було несподівано для виступаючої Анни Лелик, яка сказала, що в кожному напрямку волотерства є координатори, які, наприклад, можуть вирішують хто і коли буде займатися тією чи іншою соціальною роботою. О. Іоасаф визнав свою неправоту і що він зміг витримати образ «злобного поліцейського», який неофіційно з ним асоціювався.

Тема дискусії першого дня була «Культура і молодь». Серед виступаючих була Анна Лелик, психолог з Києва, ведуча груп «Центра психологічної помоги» при Свято-Троїцькому Іонинському монастирі, автор численних публікацій (зокрема, в журналі «Отрок.UA», а також збірки для волонтерів «Молодость не равнодушна», і монографії «Наука про душу». Останні дві книги мені випала нагода купити, так як їх разом з іншими друкованими виданнями з України привезли на форум.

У своїй презентації «Сучасна культура» Анна Лелик запропонувала енциклопедичне поняття культури як «сукупність матеріальних і духовних цінностей, а також способів їх створення, уміння використовувати їх для подальшого прогреса людства, передавати їх від покоління до покоління». Мусимо визнати, сьогодні все більше стає цінностей, все більше матеріальних, особливо важливий комфорт, а все менше святинь, тобто святині підміняються цінностями...

В дискусії було замічено, що слово «культура» походить від слова «культ», тобто маємо визнати, що сьогодні культура все частіше нагадує поклоніння. Моє переконання «Душа по природі християнка» в черговий раз справджується.

Ввечері в рамках концерту для учасників форуму виступила білоруська група «RECHA», що приємно — то що соліст групи Андрусь Такінданг (ймовірно, її лідер) також брав участь у роботі форуму, проявив свій погляд в жарких дискусіях на тему: «Культура і молодь». Він не тільки музикант, але й ще художник-реставратор і телеведучий. Яскрава і веселі ритми, «проста музика і прості слова про найголовніше в житті», як сказав соліст, подарували нам масу позитива.

Перша половина другого дня була присвячена дискусії «Зародження нового життя» (екстракорпоральне запліднення, аборти, біоетика). Прозвучала аргументована рекомендація від запрошеного лікаря відмовитися від будь-яких контрацептивів, так як всі вони в тій чи іншій мірі шкодять здоров’ю, і що краще стримуватися, ніж їх використовувати.

Презентації волонтерських проектів

В кінці другого дня учасникам були презентовані проекти та ініціативи у форматі «швидке знайомство». Пояснення згідно з програмою форума: «Кожна ініціатива розміщується в окремому приміщенні. Учасник вибирає 3 ініціативи, які для нього найбільш цікаві, і відвідує їх презентації. На кожну презентацію дається 20 хвилин. Таким чином, за 1 годину всі знайомляться з 3 різними ініціативами...»

Отож я побував на презентаціях:
— конкурс «Время жить» (Молодечно, Білорусь);
— Мінський Бал Православної Молоді;
— волонтерський рух православної молоді «Молодость не равнодушна!».

Конкурс «Время жить» презентувала психолог Марина Волоскович.

Група Вконтакте: http://vk.com/club33206570

Далі цитую:
«Цілі конкурсу-фестивалю: активізація і підтримка молодіжної творчості, орієнтованого на моральність; профілактика кризових станів та суїцидів, пробудження життєвих сил і набуття оптимістичного погляду на життя. Завдання конкурсу-фестивалю: орієнтація молоді на справжні життєві цінності, моральність і людяність; формування стійкості до деструктивних впливів у молодіжному середовищі; подолання роз’єднаності і самотності, створення умов для спілкування та співпраці молодих людей в різних напрямках творчості, волонтерської діяльності та здійснення психологічної підтримки одноліткам». По-моєму, це реальна альтернатива численним розважальним шоу, яким сьогодні заповнене телебачення. От би нам в Україні такий конкурс!

Бал православної молоді. Презентацію про бал зробили дівчата — його активні учасники.

Група Вконтакте: http://vk.com/balminsk

У 2012 р. (далі — цитата): «Православний Різдвяний бал зібрав понад 300 осіб в Мінському державному палаці молоді 15 січня. У четвертий раз Молодіжний центр на честь преподобного Серафима Саровського виступив ініціатором і одним з організаторів події, що став улюбленим і очікуваним в православному молодіжному середовищі. Три місяці учасники балу готувалися до свята: вчилися танцювати, вчилися бути уважними один до одного, готували сукні та костюми, підживлювали один одного ідеями, порадами, думками, молитвами.»

Останній Організатори вважають, що їм вдалося втілити задумане: «Бал — це альтернатива, це можливість зрозуміти, що не обов’язково наслідувати моду, щоб бути «сучасною людиною», що мода поневолює людину, <...> тому що вона йде ззовні, нав’язується людині, часто заважає побачити себе, а вільним його робить Бог, віра, Різдво, внутрішня сила і реалізація своїх здібностей і мрій. Бал — одна з можливостей познайомитися з собою, зустріти Різдво у своєму серці»

Волонтерський рух «Молодость не равнодушна!». Презентацію представила одна з волонтерів цього руху Ірина Куценко. «Молодість не байдужа — це не просто гасло. Це констатація факту. Констатація того, що в наш непростий час молодь України здатна на креативні та позитивні справи заради блага нашої Батьківщини!

Рух бере свій початок в 2005 році з утворенням Братства преподобного Іони Київського, при общині Свято-Троїцького Іонинського монастиря. Волонтери почали займатися допомогою онкохворим дітям і донорством. Сьогодні діяльність руху включає кілька проектів.

Донорство: надання донорів крові київським дитячим онкоцентрам; розроблена і підтримується база, яка зараз складається з 150 хлопців і дівчат, охочих хоч якось допомогти онкохворим дітям.

Допомога онкохворим дітям: волонтери займаються організацією та забезпеченням благодійної допомоги онкохворим дітям зі столичного Інституту онкології. Робота з дітьми з онковідділення будується на принципі наданні індивідуальної допомоги кожній дитині. Волонтери проводять особисті бесіди, з’ясовуючи особливості і коло інтересів діток. Допомагають знайти їм хобі та відволіктися на деякий час від крапельниць та уколів.

Інші напрями роботи руху:
— допомога інтернатам, дитячим будинкам, будинкам для літніх людей, дітям, хворим на ВІЛ (Охматдит), самотнім людям похилого віку: у кожного напрямку є свої координатори, які організовують поїздки і спілкування з тими хто потребує підтримки і матеріальної допомоги;
— Центр психологічної допомоги, де працює Анна Лелик;
— школа іноземних мов: невисока плата за відвідування якої йде на соціальні проекти руху.
— катехізаторська молодіжна школа — для тих, хто хоче краще зрозуміти Православ’я, зрозуміти себе, дізнатися відповіді на питання оточуючих;
— газета «Прямая речь».

У газеті працюють молоді хлопці і дівчата. Головний редактор — єпископ Іона. Газета призначена для православної молоді і для тих хто ще тільки стоїть на порозі Церкви, з цікавістю заглядаючи, що ж там, «усередині».

У газеті пишуть про різні напрямки роботи Братства, розповідають про молодіжні проекти — робота з дитячими будинками, заняття в інституті раку, допомогу в будівництві храмів і поїздках в будинок малюка. Також діляться враженнями від подій і намагаються залучити до наших спільних занять тих, кому вже набридло жити одноманітно і тільки «для себе». Крім того, в газеті розміщуються новини України та світу, які редакція знаходить цікавими, друкуються різні статті, так чи інакше стосуються Православ’я і молоді.

«Молодость не равнодушна!» має свій сайт, де щоденно публікуються різні новини і статті про діяльність не тільки самого руху, а й про те, чим займаються молодіжки в регіонах, для яких рух став зразком і генератором ідей.

Проблемне поле перших двох дискусії включало обговорення «Що можна робити на рівні братств», тобто молодіжних груп, підводячи до теми «Волонтерство». Саме про це, на мою думку, найбільш активно вівся діалог між виступаючими і залом. Багато молодих людей живо висловлювали свої погляди на проблематику дискусій і пропонували своє бачення вирішення завдань, що стоять перед волонтером, — у широкому смислі — відповіді на виклики сучасності: як внутрішньоцерковного середовища, так і секуляризованого світу. Надіюсь, не тільки я задумався над тим, як можна досягти високого звання бути «світлом для світу», по слову Спасителя. На думку, о. Максима з Білорусі перепоною на цьому шляху часто виявляється поступова втрата общинності в церкві, як результат того, що прихожани одного храму часто не знають і не бажають знати, як живе людина, що стоїть поряд на службі, може їй треба якась допомога — матеріальна чи просто потреба у спілкуванні. Було сказано, що увага і турбота потрібна кожній людині, не тільки дітям і знедоленим.

Підсумовуючи, я вважаю, такі заходи, як форум «Quo vadis?» як раз сприяють відродженню общинності. Це прекрасна площадка для спілкування, що нас згуртовує, дає змогу ділитися ідеями і досвідом — отримувати корисну інформацію для роздумів і активної діяльності. Взявши участь у цьому форумі, я отримав хорошу порцію позитивного заряду, тому, на мій погляд, сьогодні дуже необхідні такі акції.

P.S. Я не журналіст і це моя перша стаття. Вітаються коментарі та конструктивна критика...

Сергій Бегун