Епохи змінюють одна одну, часи минають... Але чи може людина наживо побачити, як жили її предки 500, 600 і 700 років тому в реальному світі? Як реконструктор, з впевненістю кажу вам, що може. Доторкнутися до реалій Високого і Пізнього Середньовіччя змогли тисячі людей влітку у Коломенському парку, що у Москві. Саме в ці дні відбувся третій міжнародний історичний фестиваль серії «Времена и эпохи».

Вражає географія запрошених на захід: РФ, Україна, Білорусь, Іспанія, Франція, Велика Британія, Ізраїль, Сербія, Болгарія, Голландія та багато-багато інших. Як представника клубу історичної реконструкції мене приємно здивувало те, що організатори заходу повністю сплатили вартість нашої подорожі до Білокам’яної. По приїзді в Коломенський парк ми переконалися, що місце підібране вдало: історична місцина на окраїні Москви з величезною територією, де майже ніщо не нагадує про присутність мегаполісу.

Все почалося в день заїзду, а саме в п’ятницю. Тим, хто не знайомий із таким рухом, як історична реконструкція, могло видатися, що вони опинилися на зйомках фільму про Середньовіччя чи в еко-поселенні. Оскільки фестиваль охоплював чотири століття Західної та Східної Європи, то в парку можна було зустріти найрізноманітніших гостей: і католицького капелана, і фламандського ополченця, і руського боярина, і монгольського лучника, і чумного лікаря. Табори реконструкторів, які майже нічим не відрізнялися від справжніх історичних аналогів, розташовувалися блоками, відповідно до періоду та регіональної приналежності. Навіть на території свого табору реконструктори використовували ті побутові речі, які археологічно підтверджені, ну хіба з окремими виключеннями. Так само, коли відбувалися показові військові маневри, воїни виходили на поле суворо відповідно до своєї епохи. Саме це якісно відрізняло цей захід від інших мультифестивалів, де в битві могли брати участь як «забуті предки», так і «гості з майбутнього». При цьому вражала деталізація і багатство цивільних та військових комплектів вбрання учасників. За словами замісника генерального секретаря Всесвітньої туристичної організації при ООН Іоланди Пердомо: «Охоплено достатньо широкий історичний період, що не часто зустрічається, як і така висока якість костюмів і деталей. Зазвичай представляється якась одна історична епоха і при цьому загальний рівень залишає бажати кращого. Я рада, що сюди з’їхалися люди з усієї Європи. Це свого роду епохальна подія».

Між таборами та торжищем постійно рухалися мандрівні театри і ваганти. Мелодії «Totus florepo», «Herr Mannelig» та інших відомих творів Середньовіччя звучали знову з автентичних інструментів. Другого вечора біля табору українців старовинні ритми вигравав колектив «Teufletanz». Старовинні збірники пісень, табулятури — ось що поряд із археологією та історіографією допомагає нам почути справжній голос середніх віків.

Поряд із таборами Європи 13, 14, 15 і 16 століть, поряд із похідними шатрами руських дружин поставили свої юрти і степові кочівники монголи. Власне, біля ставки хана Золотої Орди і відбувалося відзначення Сабантуя — свята хліборобства. Хоча тут воно представляло собою традиційні середньовічні єдиноборства-ігри, які тою чи іншою мірою були поширені від Туманного Альбіону до Алтаю, а саме: рубка шаблею, стрільба з лука, кидання сулиць, стрибки у мішку, кидання каменю та інші.

Безумовно, що один глядач не міг охопити усі дійства, які відбувалися в Коломенському парку, тому хтось не побачив, як продають індульгенції, або дивовижне видовище за участю монгольських кінних лучників, або не помітив перші ознаки чуми. Одним із позитивних моментів організації заходу було кваліфіковане коментування всього, що відбувається на полі бою. Часто на інших фестивалях ведучі або не є істориками чи реконструкторами, або не мають навіть посереднього уявлення про те, що відбувається на ристалищі і читають з аркуша те, що їм написали, не помічаючи очевидних невідповідностей. Чого ніяк не можна було сказати про ведучих і герольдів цього заходу.

Оскільки реконструкції битв проходили у хронологічній послідовності з полудня і до вечора, то глядачі могли бачити і порівнювати тактику різних століть і народів. Спершу на поле виходили стяги руських князівств 13 століття і сходилися в бою з Тевтонським орденом та золотоординцями. Пізніше на поле виходили представники пишного 15 століття. А в самому кінці бій зав’язувався за участю ланцкнехтів та аркебузирів. Глядачі могли порівняти вбрання закованих у кольчуги і топхельми благородних лицарів-госпітальєрів, обладунок яких коштував чималі гроші, та озброєння англійських найманих лучників, які не носили обладунків. На полі взаємодіяли підрозділи піхоти та артилерія — спершу катапульти, а потім бомбарди. Бійці 15 та 16 століть відтворювали найрізноманітніші реалії середньовічної війни: і мародерство, і передсмертну сповідь пораненого воїна капелану.

Щодо участі українських реконструкторів, то три вітчизняні історичні клуби увійшли до складу об’єднаного давньоруського війська. Загальна чисельність русичів значно перевищувала кількість європейців 13 століття та ординців, саме тому останні виступали спільно. Війна велася не лише до повного розгрому супротивника. Часто воюючі сторони мали на меті захопити прапор ворожого війська або якусь важливу позицію. Головним прапором руських дружин в цій битві було велике знамено із зображенням Спаса. Саме це зображення часто зустрічається на руських знаменах 14 століття і вірогідно могло використовуватися і раніше. Різноманітні зображення православних хрестів на знаменах і щитах, як і форми шоломів та вбрання, візуально відрізняли руське військо від підрозділів лицарських орденів. Мить перед битвою — як мить перед випробуванням душі і тіла. Але в нашій битві все відбувалося в дусі доброзичливості та взаємоповаги, тому жоден учасник реконструкції не постраждав.

Найяскравішим видовищем фестивалю був справжній лицарський кінний турнір. Для відтворення старовинного дійства організатори анітрохи не скоротили традиційний церемоніал. Як і 6 століть тому, учасники давали присягу дотримуватися правил лицарської честі і не «завдати супротивнику тяжкої рани». В той час, коли вершники з Росії, Білорусі, Голандії, Німеччини, Чехії змагалися біля бар’єру, прекрасні дами, стоячи на балконі, оцінювали куртуазність лицарів і посилали хустки своїм обранцям. Наймолодшим з учасників був Генфрі де Богун (Юрій Богунов з Москви), якому було 28 років. І справді, аби замовити собі повний турнірний обладунок, тренуватися їздити верхи та володіти зброєю (а в деяких випадках і утримувати власного коня), необхідні і кошти, і час, і терпіння, і відвага. Не зважаючи на те, що турнірні обладунки в Європі мали багато спільних рис, учасники кінного турніру все ж реконструювали комплект саме своєї країни та епохи: так, пан Богумир з Чехії — Богемію 15 століття, а пан Павел Заславський з Мінська — Велике князівство Литовське. Останній і став переможцем турніру.

Три дні промайнули настільки швидко, що мені було страшенно шкода повертатися, адже скільки цікавих речей можна було ще побачити. Безумовно, надзвичайно приємною і необхідною складовою фестивалю було живе спілкування між реконструкторами. Проте, на жаль, для того, щоб познайомитися з представниками усіх клубів, що були тут, не вистачило б і тижня! Що ж, часи минають, а епохи змінюють одна одну. А людині лишається пам’ятати історію, її повчальні уроки і творити своє майбутнє.

Юрій Міщенко