Як грецький священик дітей із безодні дістає

Розпочалося все з того, що в 1998 році молодий грецький священик отець Антоній Папаніколау був призначений на одну з парафій в Афінах. Мікрорайон, де знаходився храм, вважався у грецькій столиці неблагополучним. Наркотики, пияцтво, погані компанії підлітків, проституція, залишені без нагляду діти, багато з яких переставали відвідувати школу… Порядному афінянину цими вулицями було не лише бридко, а інколи й небезпечно ходити.

Отець Антоній: «З мого вікна я бачив залишених дітей, які втягувалися в наркотики і в непристойне життя. Я почав запитувати себе, як можу їм допомогти? Одного разу, побачивши компанію підлітків, я підійшов до них і запропонував разом пограти в баскетбол… Сьогодні в «Ковчег» приходять 400 дітей різного віку. Наші двері для них будуть завжди відкритими».

Перебуваючи в Афінах, я мав нагоду познайомитися з цим чудовим та водночас абсолютно простим і ніби й зовсім непоказним священиком. Пастирем, який почав діяти і служити Богу й людям в тих умовах, в яких Господь його поставив. Про нього і хотілося б розповісти.

Врятовані «гравці у баскетбол»

В аеропорту мене зустрічав Петрос — юнак 28 років, який був серед тих, які вперше грали баскетбол зі священиком багато років тому.

«Ми спочатку здивувалися, — розповідає Петрос, — якось навіть ніяково було. Батюшка запропонував пограти в баскебол. Ну, давайте. Потім ми потоваришували. А далі він організував для нас теніс, пінг-понг…»

Отець почав потроху "витягувати" підлітків з вуличного життя. «Якби не о. Антоній, я би навіть не закінчив школи. Мої батьки важко працювали, на нас, дітей, у них не вистачало часу, і ми почали «сповзати» у вуличне життя. А так, завдяки о. Антонію, окрім школи я закінчив училище, тепер маю роботу, незабаром одружуюсь», — каже Константинос, інший «гравець у баскетбол», а тепер один із багатьох волонтерів «Ковчегу» і помічник о. Антонія.

Ця пастирська діяльність отця Антонія Папаніколау згодом переросла й оформилася в організацію під назвою «Ковчег для світу». Цю назву ще можна перекласти як «Ковчег для людей». Це волонтерська неприбуткова організація турботи за матерями та дітьми, за безпризорними дітьми, дітьми біженців і переселенців, а також тих, чиїх батьків позбавили батьківських прав.

Усе — через любов

Допомогою батюшці в цьому служінні стала «любов до дітей і бажання створити осередок любові й піклування про дитину, про підлітка чи юнака та їхніх батьків, які опинилися в потребі... Лише завдяки Христовій любові і того, що маємо в наших руках, ми взялися за щоденне годування дітей, за забезпечення їхніх потреб в одязі, харчуванні, медичному лікуванні, навчанні, а також у постійному навчанні їхніх батьків», — ідеться у презентаційному тексті «Ковчегу».

І одразу згадуються чиїсь мудрі слова: «Ми стаємо батьками, самі ще не переставши бути дітьми». Адже значна частина тих дитячих проблем, які допомагає вирішувати «Ковчег», пов’язана саме з батьками.

Коли священики плачуть

Після нашого знайомства та недовгої розмови отець Антоній повів мене на екскурсію по 4-поверховому будинку центру «Ковчег».

Головна будівля «Ковчегу»

Спочатку зайшли в їдальню. Якраз обідали діти віком від 3 до 15 років. Побачивши отця Антонія, а за ним і мене, діти встали й привіталися. Дуже приємно було це бачити — такий момент, абсолютно невимушений і не формальний, сказав набагато більше за слова.

Далі зайшли на перший поверх, де був дитячий садочок — молодша група. Дітки тільки лягли на денний сон. Їх було лише п’ятеро, але вони постійно тут живуть. «Може, краще не заходити? Не будемо будити…» — почав було я, але молода няня сказала, що вони тільки лягли й ще не встигли заснути.

Отець Антоній пішов першим і ледве відчинив двері в кімнату, де через прикриті вікна панувала напівтемрява, як раптом з глибини помешкання почулись радісні дитячі голоси: «Патер! Патер!» Дослівно це означає «Отець!», але в нашому випадку доречніше було б перекласти як «Батюшка! Батюшка!» Вибігли чотири хлопчики і дівчинка 3-4 рочків. Ніби й небагато, але враження від їхнього радісного галасу складалося таке, ніби це був цілий клас дітей.

Один хлопчик повис в о.Антонія на руках, обняв його. Інше маля вже й до мене простягало ручки. Щойно його підняв, як відразу ж друге, чорношкіре підбігло. Взяв і його…

Різні діти, різних рас і національностей, але говорять всі грецькою. Ці двоє у мене на руках щось щебечуть, а я все розумію. Давай роздивлятися мій священицький хрест, почали до нього прикладатися та цілувати... Такі почуття охопили — аж сльози виступили на очах…

Лише сумні історії…

У приміщенні «Ковчегу» є й кухня, й тренажерний зал, і місце для занять танцями, зокрема балету для дівчаток, і комп’ютерний зал, і куточок з телевізором, який дивляться під наглядом старших, і те, й інше, й ще третє…

Зайшли в одну кімнатку, а там вихователька з малюком, якому ну не більше 6 місяців від народження. Малятко — темношкіре. «О, Самсон!» — отець Антоній взяв дитину на руки, а у відповідь на моє здивування сказав: «Він ще не охрещений, хреститиму його наступного тижня. Коли ми його отримали, йому було декілька днів». Я поцікавився, звідки отримали. Отець вдав, ніби не почув. Я спробував запитати ще обережніше, але отець не відповів. Напевне, історія була не з приємних…

А хлопчик мав дуже міцну тілобудову. «Коли він до нас потрапив, був ще більш пухнастим, — почав розповідати о. Антоній, — тому я й вирішив назвати його Самсоном — на честь старозавітного силача».

Маленький Ной і його майбутній Ковчег

Діти спокійні, радісні й організовані. З їдальні після обіду виходили не всі одразу натовпом, а одне за одним, щоб не створювати хаосу.

Поїли діти, після них і ми з о.Антонієм сіли за трапезу. За обідом я запитав батюшку про його власних дітей. Він розповів, що має сина, якому лише 4 рочки. Вгадайте, як тато його назвав? Ной! Логічно і символічно, як для «Ковчегу». Можливо, дасть Бог, і маленький Ной перейме з часом керівництво «Ковчегом»…

Коли ми сиділи за обідом, підійшов маленький хлопчик і почав розповідати батюшці, як вони годували овечок і кіз, а кози дають молочко, з якого роблять сир, який ми їмо, і він дуже смачний. І все це з серйозним і мало не повчальним виглядом. Ми розсміялися. Отець пригорнув його, сказав декілька слів на вушко, і маля побігло собі далі.

Найперше — допомога мамам

Дружину о.Антонія ми застали за роботою на великій, просторій і сучасній кухні. Радісна, привітна, усміхнена мама.

Є діти, які в «Ковчезі» живуть. Є такі, які приходять сюди лише після школи, тут роблять уроки, займаються в гуртках, спілкуються, але ночують вдома. У кого немає власного житла, квартири надає їм у користування «Ковчег».

«Коли до нас приходять мами-одиначки і просять допомоги, ми так просто одразу не даємо. Посилаємо комісію, дивимось умови життя, чи правду вони говорять, вивчаємо всі обставини. Допомагаємо мамі знайти роботу. Якщо вона не має спеціальності, надсилаємо за наш рахунок на навчання, щоб вона могла отримати професію перукаря чи повара... Ми допомагаємо мамі стати на ноги, а дітям — соціалізуватися», — розповідає отець Антоній.

«Діти, які жили в проблемних сім’ях, мають душевні травми, комплекси. Ми оточуємо їх турботою і піклуванням. Показуємо, що вони потрібні, що суспільство їх не відкидає», — продовжує батюшка.

Самі себе годують…

«Маємо підсобні господарства, власну пасіку, власні оливкові дерева, овець і кіз, з молока яких самі виробляємо сир. Цим всім займаються дорослі, але діти скрізь допомагають. Цього року овочів ми навіть і не купували, все з власних городів», — ділиться досвідом священик.

«А це все на 400 дітей!» — думаю соб я, слухаючи його.

Так збирають оливки з дерев

Ось і самі оливки

На всю цю діяльність «Ковчег» не отримав жодного євро з державної казни. Все тримається на пожертвах людей, які охоче допомагають, бо бачать, куди йдуть кошти. Навіть незважаючи на економічну кризу в Греції.

…Самі собі заробляють

«Проблемним мамам ми не даємо тарілки з готовою їжею. Спеціально даємо холодну їжу, яку треба розігріти. Це психологічно важливо, бо дитина такої мами вдома починає бачити, що мама щось готує на кухні, розігріває їжу, запах якої розходиться по квартирі і дарує відчуття домашнього затишку, відчуття, що в квартирі хтось живе і піклується про дитину».

Продукти власного виробництва

Праця у власних городах

Слухаючи ці слова, згадав відомий вислів, що тато синові має дати не рибу, а вудку й навчити нею користуватися. Коли даєш бідному готову їжу, людина відчуває, що бідна, і залишається в такому ж стані, не бажаючи змінитись. Більше того, часто вважає, що всі перед нею винні й зобов’язані. А насправді слід допомогти людині самій стати на ноги. Це важко. Але можливо.

Діяльність Ковчегу різноманітна, її напрямки підказує саме життя.

«Якось нам віддали один будинок в Афінах, де постійно товклися бомжі —брудні, голодні, з неприємним запахом. Спочатку ми не знали, що з цим робити. Порадившись, облаштували там місце, де такі знедолені люди мають можливість помитись, поголитись, випрати свою одежу або отримати нову. Ми даємо їм сухі пайки, облаштували майстерню і забезпечуємо можливість щось зробити своїми руками. Платимо за це невеличкі, але ЗАРОБЛЕНІ ними гроші. І вони знають, що можуть прийти і принаймні щось (10-15 євро) чесно отримати», — розповідає о. Антоній.

«Брате, нащо руйнуєш чуже? Будуй своє»

На стіні в їдальні один художник написав символічне зображення.

По периметру картини на задньому фоні намальовані висотні будинки, які стоять похиленими в різні сторони, без порядку, хаосно, брудно, символізуючи життя міста з його гріхами та спокусами. В центрі — ковчег з вітрилом, як символ спасіння від бруду та гріхів. З лівого боку — священик.

«Діти, які від нас виходять, закінчують навчання, одружуються і продовжують допомагати нам. Цікаво, що більшість із них обирають професії соціального спрямування — вчителі, психологи, соціальні працівники тощо».

***

Для чого я про все це пишу? Дивлячись на отця Антонія, розумієш, що скрізь і в будь-яких умовах можна робити справу Божу, служити Богу й людям. «Бідняк може не мати нічого, але має людську гідність... Поважаючи людей, ми залучаємо їх до програм, де вони знаходять себе, починають щось робити, зберігають свою гідність і не відчувають себе в суспільстві зайвими», — ідеться у згаданому вже презентаційному матеріалі про «Ковчег».

Один видний ієрарх нашої Церкви якось сказав: церковне життя є подібним до великої мозаїки, де багато місця для того, щоб кожен викладав свої камінчики, які в підсумку стануть частиною великого красивого образу Церкви. Але, на жаль, є люди, які приходять і намагаються твою частину мозаїки стерти, а на це місце вліпити свої камінчики. Ти їм кажеш: брате, глянь, тут навколо ще багато місця, бери й викладає своє, для чого руйнуєш мою частину мозаїки?..

Приклад о. Антонія якраз показує, що слід працювати там, де тебе Господь поставив. Не боятися починати служити й створювати все з нуля, не надіючись на великі результати, на вдячність, на популярність і знаменитість. Просто служити ближньому, а через це й Богу, Який Своїм вірним служителям завжди допоможе.

о. Антоній з Президентом Греції

Паломництво Константинополь - Софія

Джерело