Ліквідаторам аварії на ЧАЕС - дякуємо за життя!

Мені немає тридцяти, і я не зможу пригадати день 26 квітня 1986 року…

26 квітня 2016 року минуло 30 років з того дня, коли життя багатьох людей в Україні змінилося назавжди. Міста-привиди, які раніше дихали на повні груди, вибухали дитячим сміхом, наповнювалися галасом та какофонією заводів, машин, людей, перетворилися на дивні химери.

І ця примара тепер стоїть за нашими спинами, тягне руки і нагадує про себе онкозахворюваннями та іншими «наслідками».

2016 рік. Зона Прип’яті та Чорнобиля стала місцем туристичного паломництва та якоїсь дивної жаги небезпечного й забороненого. Щодня можна поїхати й побачити привид трагедії на власні очі: порожні вікна, забуті речі, автівки, ляльки...

Так, чимало вже сказано, написано та показано матеріалів. Історія відома кожному, та однак досі не встановлені достеменні причини вибуху. Офіційно все трапилося через людський фактор, але неофіційні відомості свідчать про комплексні проблеми.

2016 рік, квітень. До дня пам’яті опубліковано книгу «1986. Чорнобильські хроніки» Сергія Трохима (справжнє ім’я та прізвище Сергій Дишленко), очевидця та учасника ліквідації, члена групи журналістів-телевізійників. Кадри, зняті цією групою, пізніше бачив увесь світ.

2016 рік. СБУ розсекретило деякі матеріали трагедії. Ідеться про перші довідки та секретні донесення з місця трагедії, розслідування та перші евакуації, фоновий рівень забруднення на всій території України та жертви серед ліквідаторів.

Мені немає тридцяти, я з покоління, молодшого за трагедію. Я можу лише уявити, якою жахливою була та доба, коли ніч перетворилася на день, якими нестерпними були декілька місяців потому.

Однак я все це бачила на власні очі — коли вибухнула Фукусіма-1. Тоді від екранів та бродкастів на YouTube не відходило півсвіту. Очі всіх були прикуті до Японії, хвилювання передалось і мені.

Німецький експерт Себастьян Пфлугбайль, президент німецького товариства з питань захисту від радіоактивного випромінювання, під час тих подій прокоментував: «Токіо нині в ситуації, яка аналогічна київській за часів Чорнобиля. Керівництво не змогло назвати таку густонаселену зону, як Київ, зоною, що підлягає евакуації, вони не визнали, що Києву загрожує небезпека, тому було вирішено викривити мапи радіаційного забруднення так, ніби розповсюдження плутонію зупинилось перед Києвом».

Мені немає тридцяти, і я не зможу пригадати 26 квітня 2016 року. Але я зможу передати дітям та онукам повагу та пам’ять вшанування загиблих.

А ще, від імені прийдешніх поколінь, моїх майбутніх дітей, я хочу сказати «дякую» усім ліквідаторам, усім, хто поклав життя заради майбутнього, заради того, щоб кожного року народжувались та жили діти, а пустка в зоні 30 кілометрів та привиди минулого були насторожі майбутніх помилок.

Джерело