У мережу виклали 20 лекцій про українських й іноземних класиків

Кожна із десяти лекцій про українську літературу охоплювала шкільний канон літератури від Сковороди до Стуса, та є авторською розробкою; вона щоразу унікальна, адже лектор співпрацював із аудиторією, реагував на неї і, відповідно, не обмежується підготовленим текстом.

Такий формат передбачав розповіді про маловідомі факти з життя класиків, нові прочитання відомих творів шкільної програми, а також виклад основних тез ключових наукових монографій, необхідних для розуміння постаті кожного із письменників.

Лекторами стали:

- Агеєва Віра — проф., д. філол. н., викладач НаУКМА, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка;

- Семків Ростислав — доцент кафедри літературознавства НаУКМА, канд. філол. наук;

- Сінченко Олексій — доцент кафедри української літератури і компаративістики Київського університету імені Б. Грінченка, канд. філол. наук.

Григорій Сковорода. Знаємо його як найвідомішого українського філософа, невловного мандрівника і любителя свободи, вихованця Києво-Могилянської академії. Чому автор незрозумілих (на позір надто простих?) текстів став обличчям з банкноти? Чи можливо відновити код до розуміння філософських пошуків Сковороди, що трапляється, коли читати його тексти спрощено, і чи потрібно ускладнювати життя школярів надмірними інтерпретаціями? Про ці та інші нюанси – Олексій Сінченко у лекції про філософа, якого вивчають у шкільному курсі літератури.

Гоголь продовжує непокоїти. Захоплювати та непокоїти. Надто багато його персонажів і далі мандрують світом, надто сильно вплинув він на українську та російську літератури. Так, Гоголь – український автор, як би не намагалися заперечити це колись, і так Гоголь – російський автор, хоч це багатьом не подобається визнати тепер. Як же ближчі до нас у часі теоретики й історики літератури дають собі раду з мультикультурністю генія? Котрі з його текстів цінують більше? Яким взагалі постає Микола/Николай Гоголь в сучасних літературознавчих дослідженнях? Ростислав Семків – про чи не найбільш роздвоєного з класиків, якого тепер вивчають в курсі як зарубіжної, так і української літератури.

Тарас Шевченко – культова постать в історії – і не лише літератури. Здавалось би, про нього написано томи, спадщину зібрано і додати нічого. Утім, ні. Література тим і приваблива, що завжди є місце для незліченної множини інтерпретацій. До того ж – чи справді Шевченка читають? Може, лише шанобливо завчають канонічний список, який починається із «Заповіту»? Олексій Сінченко – про те, що читав сам Шевченко, чим надихався, що в його недовгому житті було невипадковим і чому Тарас Шевченко прожив вік саме так, щоб не змогти не стати іконою.

Іван Франко. Інтелектуал на службі народу. Номінований на Нобелівську премію, вчений, поет-лірик – і водночас одержимий ідеями соціалізму й утилітарності мистецтва діяч. Він намагався повчати й виховувати – не лише націю, але й молодих авторок. Чому у збірці «Зів’яле листя» не йдеться про дружину Ольгу Хоружинську? Чи справді «Мойсей» – саме той центральний твір, який потрібно вивчати у школі? Як пишуть про Франка сучасні дослідники? Ростислав Семків окреслює шляхи до розуміння біографії та  доробку класика протягом однієї лекції.

Леся Українка. «Одинокий мужчина» сучасної їй української літератури. Авторка, яка ні секунди не сумнівалася у власній місії – і недаремно. Письменниця, що творчістю випередила свій час – і опинилася у списку класики уже по смерті, зате на самій його вершині. Проте найкращі її твори тривалий час залишалися недооціненими або прочитаними настільки ідеологічно вивірено, що й сліду від первісного задуму не лишалося. Про що нам сьогодні промовляють «Лісова пісня» та «Бояриня» і чи справді Леся Українка лише тепер стала культурною героїнею початку століття – розмірковує Віра Агеєва, яка багато років тому однією з перших спричинилася до перегляду спадку і біографії письменниці.

Ростислав Семків розповідає про Ольгу Кобилянську. Модернізм, фемінізм і, насамкінець, націоналізм – як вони поєднані у світогляді письменниці? Чому вона обирає не німецьку мову, а українську – і стає визначною постаттю в каноні української літератури замість посісти місце у другому чи третьому ряду австрійського красного письменства? І, звісно, про любовні історії: ким мріяла і ким не стала Кобилянська в особистому житті?

Тичина. Рильський. Бажан. Троє поетів, які починали як яскраві новатори, жоден не емігрував, усі вони стали класиками радянської літератури при житті, отримали головні державні нагороди і займали важливі адміністративні посади. Але що насправді є мірилом успіху з погляду вічності? Чи змогли ці автори, ставши придворними співцями імперії, зберегти талант і здатність до справжньої творчості? Що з написаного ними до і після проголошення соціалістичного реалізму витримало випробування часом? Віра Агеєва роздумує про те, як має відбуватися перегляд спадку таких неоднозначних постатей літературного канону і заразом розповідає про життєві кризи та різні етапи творчості кожного з митців.

Всерйоз перейнятий ідеєю «загірної комуни» Микола Хвильовий не витримав тиску обставин і поставив крапку у власному житті раніше, ніж це зробила замість нього партія. Як тепер розібратися з оцінкою його особистості та поглядів – і, головне зараз, що читати з його творів? І як читати цю експериментальну прозу, як учитель разом зі школярем має вибрати найкраще і спробувати зрозуміти стиль і метод автора? Віра Агеєва – про українську літературу між двома світовими війнами і про те, що існує радянська література поза соцреалізом.

Ким є Олександр Довженко насамперед: кінорежисером чи письменником? Як воно: жити з усвідомленням розколу власної ідентичності? Які фільми Довженка варто переглянути ще раз і переосмислити? Як тривало і чим скінчилося загравання Довженка зі Сталіним? І, звісно ж: то який його найкращий прозовий твір: «Зачарована Десна», «Україна в огні» чи інший – і чи саме він включений до «золотого списку» шкільної програми? Віра Агеєва – про таємниці Довженкової біографії.

Василь Стус: останній пророк і поет. Що ним рухало і як так сталося, що геніальний митець, глибокий інтелектуал став символом нації? Чим ми, читачі, жертвуємо натомість? Як зараз читають – і як насправді треба читати Стуса? Які ключі до розуміння його творчості, і що залишається на сторінках мало ким прочитаних спогадів та наукових монографій? Як розказати школярам про Стуса так, щоб вони поверталися до перепрочитання його текстів у дорослому житті? Відповіді на ці та інші питання шукає Олексій Сінченко.
Лекції зі світової літератури охоплювали канон від «проклятих поетів» до нобелівських лауреатів кількох останніх років.

Крім того, були проведені паралелі стосовно творчості зарубіжних та українських авторів (як-от Бодлер та Рильський; Микола Куліш і Брехт). Окремим пунктом стала лекція про традицію українського перекладу – і також розповідь про те, які фактори впливають на потрапляння того чи іншого твору до «золотого списку» найкращих книжок, а також до шкільної програми.

Лекторами подій про світову літературу від Бодлера до Боба Ділана стали:

- Іванюк Сергій Семенович (к. ф. н., доцент кафедри літературознавства НаУКМА)

- Кісельова Людмила Олександрівна (к. ф. н., доцент кафедри літературознавства НаУКМА)

- Огаркова Тетяна Анатоліївна (PhD, старший викладач кафедри літературознавства НаУКМА)

- Семків Ростислав Андрійович (к. ф. н., доцент кафедри літературознавства НаУКМА)

- Сінченко Олексій Дмитрович (к. ф. н., доцент кафедри української літератури і компаративістики Київського університету імені Б. Грінченка)

- Стороха Богдан Валентинович (к. ф. н., доцент кафедри романо-германської філології Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка).

Лекція 1. Абсолютні книги: підходи до формування канону світової літератури.

Що таке канон світової літератури, як формується «золотий список» найкращих книжок – і які з них потрапляють до шкільної програми? Хто впливає на ці процеси, крім науковців та критиків? Ростислав Семків про те, які тексти вважали найвпливовішими філософ Батай, письменник Набоков, професор Блум; і наскільки списки найкращих книжок в історії цивілізації збігаються з топами книжкових продажів.

Лекція 2. Королівство «проклятих поетів» та його українські креси: від Бодлера до Рильського.

Поль Верлен, пишучи нариси про трьох «проклятих поетів» (Корб’єра, Рембо та Маларме), вряд чи припускав, наскільки універсальною виявиться ця метафора. Олексій Сінченко розповідає про ціле гроно європейських поетів, які тяжіли до пізнання раніше непізнаваних сфер, нової естетики, іншого розуміння мистецтва та образу митця – і проводить паралелі з українськими літераторами, які так само намагалися епатувати буржуа та писати, виламуючись із класичної традиції. Чи можна провести лінію від Бодлера до Рильського і Семенка, практично не цитуючи віршів? Так, якщо деталі біографій – не менш поетичні, ніж збірки творів.

Лекція 3. Чотири «Гоголі» ірландської літератури: Свіфт, Вайльд, Джойс, Беккет.

Українська та ірландська культури подібні не лише у постколоніальному аспекті, але й тим, що зуміли вижити, перемогти і багато дати світові. Ростислав Семків розмірковує про те, до якої літератури належить автор і наскільки це залежить від його самоусвідомлення, подробиць життєпису і – важливо! – від мови письма – на прикладі Гоголя, Свіфта, Вайльда, Джойса та Беккета. Ще один етапний пункт розповіді лектора – як крізь призму світової літератури розуміти українську.

Лекція 4. Кафка: людина як впольована тварина.

«Перетворення» Франца Кафки вважається важливим твором цього письменника завдяки Володимиру Набокову; і це одна з причин входження новели в канон світової літератури у російському та українському контекстах. Чим ще цікавий Кафка? Як у його текстах відображені кризи у самоусвідомленні західної цивілізації ХІХ – ХХ століть? Як на Кафку вплинув, приміром, Чарльз Дарвін? А Фройд та Ніцше? Богдан Стороха детально розказує про історико-філософський контекст епохи та біографію письменника, зупиняючись на огляді етапних творів.

Лекція 5. Срібна доба російської поезії (Кисельова Л.)

Література російського модернізму приваблює і романтично налаштованих читачів, і серйозних дослідників. Та для глибокого розуміння треба володіти кодами розуміння епохи; тут важлива і філософська, і містична, і релігійна складові. Людмила Кисельова відкриває завісу до таємниць тієї «срібної доби», до якої у школі лише дотикаються. Наприклад, така «жіноча» поезія Ахматової розгортається перед нами епічними інтонаціями, квінтесенцією жіночого начала, відточеністю кожної фрази – адже неоковирно дібране слово здатне спричинити світову катастрофу. Літератори тоді справді у це вірили.

Лекція 6. Бертольд Брехт і європейська драма ХХ сторіччя.

Бертольд Брехт та Микола Куліш – що спільного та відмінного у долях цих, без сумніву, успішних драматургів-новаторів? Чим новий театр ХХ століття відрізняється від класичної традиції? Якщо вивчати драматургію у курсі літератури – то як: дивитися постановки чи все ж читати книжки? Чи доречні твори Брехта у середній школі? Сергій Іванюк – про зв’язок нової європейської драми з епічними жанрами та те, чим вона кардинально відрізняється від тієї традиції, яку нині вважаємо класичною – і з якої традиції виростає.

Лекція 7. Камю і світова війна. Як протистояти абсурду?

Що необхідно знати освіченій людині про Сартра і Камю? Що таке екзистенціалізм? Як формувалися найвідоміші мислителі французького ХХ століття – і чому їхні твори вивчають саме у курсі світової літератури? Де межа між філософськими трактатами та блискучими есе? Тетяна Огаркова у популярній формі розповідає про філософію екзистенціалізму та втілення її ключових концептів у есеїстиці та художній прозі, а також про химерні долі речників цих ідей.

Лекція 8. Проза суворого досвіду: Ернест Гемінґвей.

Ернест Гемінґвей – письменник, який точно знав, яким він хоче виглядати у очах своїх читачів і послідовно працював над творенням авторського міфу. Він став символом для кількох поколінь; ним захоплюються навіть ті, хто книжок не читає взагалі. Сергій Іванюк розказує про нобелівського лауреата як поп-ікону по обидва боки «залізної завіси», про те, як писалася сувора чоловіча проза і про те, яке розчарування спіткало визнаного автора наприкінці життя.

Лекція 9. Художній переклад як ключ до культурного перекодування: вітчизняні перекладацькі традиції.

Українські перекладачі – це ті, хто дарував голос найкращим творам світової класики художньої прози та філософії. Водночас робота у галузі перекладу ставала випробуванням, почасти почесним: потреба розробляти стилі мови, недостатньо розвинені у вітчизняній літературі (та й в повсякденні), долати спротив тих, хто стверджував, що перекладу доступною мовою або й читання в оригіналі достатньо, щоб не працювати над створенням додаткового корпусу текстів. Олексій Сінченко – про те, як переклад стає випробуванням для рідної мови, як тексти отримують нагоду звучати по-різному, зрештою, про те, що в Україні – не лише література є більшим, ніж видом мистецтва, але й переклад так само вагоміший, ніж ремесло чи творчість.

Лекція 10. Світова література після Чорнобиля і Берлінської стіни.

Протягом багатьох лекцій цього курсу говорилося, якою є література після Дарвіна, Ніцше і Фройда; після Першої світової війни та після Освенцима; як на культуру впливають захоплення наркотичними речовинами та популяризація філософії. Якою стає література у наш час після свіжих катастроф, серед яких Чорнобиль та падіння останніх імперій? Ростислав Семків у огляді актуальних книжок кількох десятиліть розмірковує про світоглядні зміни у сучасному суспільстві, роль письменників як лідерів громадської думки, а також про те, чому Нобелівський комітет визнав літератором Боба Ділана. Крім того, ця лекція містить гарний перелік якісних сучасних книжок, багато з яких уже маємо в українських перекладах.

Нагадаємо, кураторкою Літературної лабораторії є Оксана Щур.

Джерело