Як перший в Україні випускник вишу з синдромом Дауна почав працювати

Перший випускник вишу в Україні із синдромом Дауна Богдан Кравчук влаштувався екскурсоводом. Його взяли на роботу в Музей освіти Волині при обласному інституті післядипломної педагогічної освіти.

Робочий день Богдана Кравчука розпочинається о 9:30 ранку і триває чотири години. Основну частину дороги до місця роботи вони долають з мамою - водієм. Далі Богдан сам переходить дорогу, заходить у приміщення і бере ключі від Музею.

Його нинішнє завдання - опанувати матеріал з історії волинської освіти, тому Богдан вивчає дві основні книги - "Історію освіти України" та "Луцьке Хрестовоздвиженське братство".

Ділиться, що читання - його основне заняття, й зауважує, що це йому подобається, бо він любить історію України.

"Історію освіти дали читати. Читаю, вже на 390 - 391 сторінці. Тут у мене закладка така. Читаю, щоб вивчити, як проводити екскурсію… Я тут помічник".

Усі предмети на Богдановому столі акуратно розкладені. Він демонструє папери з відділу кадрів - і одразу ж кладе їх точнісінько так само, як вони лежали до того.

А тоді розказує, як вивчає ще й отриманий від завідувачки музею текст оглядової екскурсії. З ним він ходить уздовж інформаційних стендів.

"Тут Ярослав Мудрий. Я його знаю… У мене тут багато "знайомих". Всього є 16 стендів. Експозиція ділиться на 11 розділів. Я тут тренуюся... Експонати не можна брати у руки, але мені можна, тільки дуже обережно".

Завідувачка Музею Алла Янковенко працює у кімнаті-музеї разом з Богданом. Розповідає, що для хлопця спеціально облаштовували робоче місце - з комп'ютером і біля вікна.

Пані Алла підбирає матеріали, які Богдан має опанувати. Каже, що поки що не перевіряла, як йому це вдається, бо минуло замало часу, а інформації для вивчення дуже багато.

"Коли людина заступає на якусь посаду, їй дають період для ознайомлення з роботою, тоді вже вирішують, як це все можна використати. В будь-якому випадку Богдан буде працювати, але який він вибере собі вид діяльності, це вже буде видно згодом. Ми дамо йому можливість спробувати себе у всьому. Наприклад, спеціалісти інформатики будуть вчити його вносити інформацію про наші експонати з інвентарної книги в електронну систему".

"Головне - це часові обмеження для екскурсії і те, що на екскурсії приходять підготовлені люди.... Все покаже час. Богдан - людина хороша, симпатична, відкрита. Я йому симпатизую. З ним цікаво поговорити і він дуже відкритий. Відвідувачі сюди заходять, вітаються з ним, щось запитують, він відповідає. Оце і називається соціалізація. Нормальне життя в колективі".

"Він навчався як історик, а в нас - історія саме освіти Волині. Він, звичайно, пам'ятає окремі події, окремих осіб історичних, але що саме зв'язано з історією краю - конкретні факти - це мусимо знати. Група приходить, будь-хто може запитати про якийсь документ чи фото, й екскурсовод повинен знати".

Богдан зароблятиме близько 2 тисяч гривень.

Ректор Інституту післядипломної освіти педагогів Петро Олешко, який взяв Богдана на роботу, ділиться, що зробив це і з гуманістичних міркувань, і з професійних - мовляв, адаптація особливого підлеглого - серед завдань інституту.

Цей заклад є постійно діючою лабораторією, в якій працюють над новітніми педагогічними технологіями та запрошують фахівців з інклюзивної освіти. Крім того, пан Олешко був під враженням від досвіду німецьких освітян: сам бачив, як за кордоном організовують роботу для молоді з особливими потребами.

Ректор Інституту післядипломної освіти педагогів Петро Олешко, який взяв Богдана на роботу, каж, що адаптація особливого підлеглого - серед завдань інституту

"Кажуть: "В Німеччині кожен німець повинен працювати". Я бачив, як працюють з такими дітьми. От і з Богданом вивчати будемо. Пам'ять у нього розвинута, можливості для технічних завдань є. У нього є бажання! Можливо, мої спеціалісти розкриють його стежинку. Диплом бакалавра - велика перемога. Будемо дивитися, як застосувати його вміння. Можливо, фрагмент екскурсії проведе, перенесе у комп'ютер скомпоновану інформацією".

Мама Богдана, пані Євгенія, забираючи його з роботи, ділиться, що вони з сином хвилюються, коли думають про його майбутнє на роботі. Дуже вболівають за те, як йому вдасться пристосуватися, й чи доброзичливо прийматимуть його в колективі.

Джерело