17 квітня — Вхід Господній в Єрусалим

Вхід Господній в Єрусалим — це перехідне двунадесяте свято, тобто одне із головних християнських свят, у які ми згадуємо ключові події новозавітної історії. Вхід Господній в Єрусалим описують всі чотири євангелісти.

Він завжди святкується в неділю, що передує Великодню. Слідує відразу за Лазаревої суботою, ці свята тісно пов’язані між собою. 

Вхід Господній у Єрусалим – одне з двох свят у період Великого посту, коли до пісного столу дозволяється додавати рибу.

Події Вербної неділі

Вхід Господній в Єрусалиму описують усі чотири євангелісти. Весною 30-го року н. е., напередодні єврейського Великодня, прокуратор Іудеї Понтій Пилат приїхав у місто, щоб, у разі необхідності, запобігти заколоту серед місцевого населення – підданих Римської імперії. На Великдень до столиці стікалися юрби народу, це було головне у році іудейське свято.

Ісус Христос, як і всі іудеї, також вирушив до Єрусалиму. Одразу після чудесної події – Він воскресив свого померлого друга Лазаря. Багато людей бачили це диво і переконалися: Ісус — той самий Месія, на Якого так довго чекав Ізраїль. Він піде на царський престол і звільнить країну від влади язичницького Риму.

Саме за народну любов іудейські первосвященики були злі на Христа. Хто Він такий, щоб називати себе Месією? – думали вони. Первосвященики вирішили вбити і Його, і Лазаря, «бо заради нього багато іудеїв приходили і вірували в Ісуса».

Незважаючи на гнів первосвящеників і ніби на підтвердження народних надій на нового царя, Христос вирушає до столиці. Це відбувається за шість днів до Великодня. Але, на превеликий подив, Він в’їжджає в міські ворота не на коні, не з мечем, як належить революціонеру-визволителю, а на ослику. Цей ослик, на якому сидить Ісус, є символом того, що Царство, яке Він проповідує людям, не від світу цього.

І все одно його зустрічають, як царя. Люди тріумфують, вони щасливі. Дорогу під копитами ослика встеляють пальмовими гілками, тим самим воздаючи Христу царські почесті. Кричать: «Осанна! Благословен Той, Хто йде в Ім’я Господнє, Цар Ізраїлів! («Осанна» означає «Рятуй нас»).

Пройде кілька днів, і той же натовп, розчарований тим, що Христос не скинув Римське панування, вимагатиме: «Розіпни, розіпни Його!»…

Опинившись у Єрусалимі, Спаситель попрямував до Храму і вигнав звідти всіх, хто продає та купує. Перекинув столи торговців зі словами: «Написано, – дім Мій домом молитви наречеться; а ви зробили його вертепом розбійників». Народ слухав Христа із захопленням; до нього підходили за зціленням сліпі та каліки.

Увечері Христос покинув Єрусалим і повернувся до Віфанії разом із учнями та народом, який пішов за Ним. Там, у домі Лазаря, Він переночував. Наступного дня розпочався період, який ми називаємо Страсною седмицею.

Ікона Входу Господнього в Єрусалим

Іконографія свята Входу Господнього в Єрусалим заснована, зокрема, на тексті Євангелія від Матфея: «Привели ослицю та молодого осла і поклали на них одяг свій, і Він сів поверх них. А безліч народу постилали одяг по дорозі, а інші різали гілки з дерев і постилали по дорозі; народ же, що передував і супроводжував, вигукував: осанна Сину Давидовому! благословен Той, Хто йде в Ім’я Господнє! осанна у вишніх!» (Мф. 21:7-9).

Іконографія насичена образами урочистості та свята, що відповідає самій події, яка багато в чому випереджає Світлу Пасху Христову. До таких моментів можна віднести образ ошатного Єрусалиму — білі або червоні будови, яскравий одяг на тих, хто зустрічає Христа.

Центральним зображенням на іконі є постать Господа, що в’їжджає до міста на віслюку. Спаситель сидить боком, злегка повернувши голову в бік апостолів, що йдуть за Ним, (в інших випадках — у бік Єрусалима). Рухом правої руки Він благословляє людей, які зустрічають Його.

Група апостолів, що йде за Христом, пишеться на іконі ліворуч. Учні Господа зображаються такими, що сперечаються між собою, оскільки спочатку вони не розуміли, для чого необхідно було Спасителеві так урочисто входити в місто. Пізніше вони усвідомили, що в цьому виповнилося пророцтво Захарії про Месію: «Ликуй від радості, дочко Сіону, торжествуй, дочко Єрусалима: ось Цар твій прийде до тебе, праведний і спасаючий, лагідний, що сидить на ослиці і на молодому ослі, сині під’яремної» (Зах. 9:9).

Праворуч на іконі зображується група людей з пальмовими гілками, вони зустрічають Спасителя. У стародавньому Ізраїлі пальмова гілка була символом веселощів, урочистостей і радощів, з нею євреї зустрічали знатних людей і полководців. Тут люди вітають Христа як Переможця смерті.

Перед ослом може бути ще написана фігура дитини, яка постелила під ноги тварини свій одяг. Діти також є частиною процесії, яка зустрічає Месію. Постиланням одягу під ноги євреї зустрічали помазаників на царство. На іконі цей сюжет пов’язаний з тим, що Христос є Помазаником на Царство Боже.

Традиції Вербної неділі

Найяскравіша традиція Вербної неділі – приносити в храми і будинки гілочки верби і кущів, що розпустилися, схожих на вербу. У слов’янських країнах верба стала символом свята і наслідування сучасникам Христа, які встеляли Його дорогу в Єрусалим квітами, гілками пальми та лавра.

Гілочки верби освячуються напередодні – на Всеношному бдінні в Лазареву суботу. Священик здійснює чин освячення після читання Євангелія.

У народі існує чимало старовинних звичаїв, пов’язаних із Вербною неділею. Наприклад, люди зберігають освячену в храмі вербу протягом усього року — до Великодня. Гілочки ставлять у вази, прикрашають ними домашній іконостас.

Тропар на Вхід Господній у Єрусалим, глас 1

Общее воскресение прежде Твоея страсти уверяя, из мертвых воздвигл еси Лазаря, Христе Боже. Темже и мы, яко отроцы, победы знамения носяще, Тебе победителю смерти вопием: осанна в вышних, благословен грядый во имя Господне.

Кондак на Вхід Господній у Єрусалим, глас 1

На престол на небеси, на жребяти на земли носимый, Христе Боже, Ангелов хваление и детей воспевание приял еси, зовущих Ти: благословен еси, грядый Адама воззвати.

Величання

Величаем Тя, Живодавче Христе, Осанна в вышних и мы Тебе вопием Благословен Грядый во Имя Господне.

Молитва

Господи Иисусе Христе Боже наш, в вышних со Отцем на Престоле седяй, выну на крылу от Херувим носимый и певаемый от Серафим, во днех же плоти Своея на жребяти осли сести изволивый нашего ради спасения, и от детей воспевание приявый и во Святый град Иерусалим прежде шести дней бытия Пасхи на вольную страсть пришедый, да спасеши мир Крестом, погребением и Воскресением Твоим! И якоже тогда людие, седящие во тьме и сени смертней, приемши ветви древес и ваиа от финик, сретоша Тя, Сына Давидова Тя исповедуя, такожде и нас ныне в предпразднственный день сей в подражание онех ваиа и ветви в руках носящих соблюди и сохрани. И якоже онии народи и дети «осанна» Тебе приношаху, сподоби и нам во псалмах и пениих духовных душами чистыми и нескверными усты прославити вся величия Твоя в праздник сей и во всю седмицу страсти Твоея и неосужденно достигнути и причаститися Божественныя радости Святыя Пасхи в пресветлые дни Живоноснаго Воскресения Твоего, да воспоем и прославим Твое Божество вкупе со Безначальным Твоим Отцем и Пресвятым и Благим и Животворящим Твоим Духом всегда ныне и присно и во веки веков. Аминь.

Проповідь на Вербну Неділю святителя Луки (Войно-Ясенецького). «Осанна у вишніх! Благословенний Цар, що йде в Ім’я Господнє!»

Весь Єрусалим сколихнувся від звістки про найбільше диво воскресіння Господом Ісусом Христом чотириденного мерця Лазаря. Треба було зустріти зі славою небаченого світом Чудотворця, який створив таке нечуване диво. Народ, який був у підпорядкуванні римлян, не міг приготувати пишного тріумфу, і урочистий вхід Господа Ісуса в Єрусалим мав зовсім інший характер, ніж тріумф римських імператорів і полководців. Ця свята подія була за сотні років передбачена пророком Захарією, що так говорив: «Ликуй від радості, дочко Сіону, торжествуй, дочко Єрусалима: ось Цар твій прийде до тебе, праведний і спасаючий, лагідний, що сидить на ослиці і на молодому ослі, сині під’яремної» (Зах. 9:9).

Народ постилав свій одяг на дорозі перед Ісусом, розмахуючи пальмовими гілками, і в захваті вигукував: «Осанна у вишніх! Благословенний Цар, що йде в Ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх!»

Господа Ісуса Христа зустрічали не як царя слави земної, а як духовного Царя. Йому кричали «Осанна!», що означає «спаси же». У Ньому бачили Спасителя та вождя до найвищої слави.

Здавалося б, радістю наповнилося серце Господа Ісуса, а Він, дивлячись на Єрусалим зі спуску гори, плакав, і рясні сльози струменіли по щоки Його. Він, Всезнаючий Син Божий, знав, що невірний народ єврейський вже через п’ять днів кричатиме перед Понтієм Пілатом: «Розіпни, розіпни Його!»

Перед Його духовними очима розгорнулася страшна картина найтяжчого покарання, якому піддасть Отець Його Небесний цей жорстокосердий і невірний народ за вбивство Його. Він бачив невимовні жахи облоги і руйнування Єрусалима римськими полководцями Веспасіаном і Титом, і в сльозах говорив Він: «О, якби і ти, хоч цього дня дізнався, що служить до миру твого! Але це приховано нині від очей твоїх; бо прийдуть на тебе дні, коли вороги твої обкладуть тебе окопами, і оточать тебе, і стискатимуть тебе звідусіль. І розорять тебе, і поб’ють дітей твоїх у тобі, і не залишать у тобі каменя на камені, через те, що ти не впізнав часу відвідування твого» (Лк. 19:42-44).

Чи було коли-небудь на світі, щоб цар, якого урочисто зустрічав народ, обливався сльозами? Адже Ісуса зустрічали саме як Царя. Страхом і злобою наповнились серця ворогів Його, і вони сказали Ісусу: «Чи чуєш Ти, що кричать Твої учні? Заборони їм». Вони не розуміли того, що якщо учні замовчать, то камені заволають, як сказав їм Ісус.

У благоговінні та священному захваті схилимо свої голови перед Спасителем та Царем нашим. Не забудемо ніколи Його слів, звернених до Єрусалиму: «О, якби і ти, хоч цього дня дізнався, що потрібно для миру твого». Не забудемо і Його священного гніву, що змінив Його сльози, і подумаємо, чи це не урок і для нас, серед яких теж чимало жорстокосердних. Хіба мало в житті нашому днів відвідування Божого, яких ми не помічаємо і не усвідомлюємо, що вони служать для миру та спасіння нашого?

Багаторазові та різноманітні дні відвідування нашого Духом Святим. Коли треба буває зупинити нас на кривих шляхах наших, Він зупиняє нас тяжкою хворобою, вражає смертю близьких і улюблених людей, наражає на безчестя або руйнування майна; упокорює нашу гордість публічним приниженням та образами. А ближчих Йому та гідних Він зупиняє навіть Своїми тихими промовами уві сні та наяву. Чи це не дні відвідування нас Його, що служать до миру та спасіння нашого?! І як часто, замість виправлення шляхів своїх, ми нарікаємо на Бога за ці відвідини! Це для нас перший урок.

А другий урок, викладений Господом вигнанням торжників, полягає в тому, що навіть у глибокій печалі і гірких сльозах ми раптово повинні спалахнути гнівом, якщо побачимо або почуємо про наругу святині. Тоді раптово печаль наша повинна змінитись священним гнівом і, не думаючи ні про яку небезпеку, навіть небезпеку життя нашого, маємо ми сміливо і без страху стати на захист святині. Але чи часто так буває? Чи не набагато частіше низька малодушність опановує нами, і не сміємо ми слова промовити перед зухвалими богохульниками і блюзнірниками?

Великий день Входу Господнього в Єрусалим нехай нагадає нам Його сльози і священний гнів, нехай ніколи не забудемо Його гірких сліз і слів, звернених не тільки до Єрусалиму, але й до кожного з нас!

Поставмо ж метою життя нашого наслідування Христа, бо Сам Він сказав: «Хто Мені служить, Мені нехай піде; і де Я, там і Мій слуга буде» (Ів. 12:26).

Підемо ж за Христом, йдучи через тісні врата вузькою дорогою — і заспокоїмося там, де сяє вічна слава Святої Трійці. Амінь.