Українські підлітки стають волонтерами

Щодня на львівський залізничний вокзал на заході країни прибувають тисячі людей із зони бойових дій, переважно – жінки з дітьми. Дехто чекає на свої наступні потяги в інші міста України чи закордон, решта – залишаються у Львові. 

Волонтери, як-от 16-річна Соломія, докладають багато зусиль, щоб зустрічати  новоприбулих, надавати їм їжу та важливі поради щодо подальших кроків.

«Я дуже добре пам’ятаю 24 лютого. Ми говорили з другом про війну. І через три години війна почалася. Я не знала, що робити. Ми з батьком зібрали речі та просто сиділи на першому поверсі. Так було першу половину дня. У другій половині дня у мене прокинулося бажання щось робити. Я не могла просто сидіти», – розповідає Соломія.

16-річна волонтерка Соломія зустрічає вимушених переселенців зі східних регіонів України на пероні вокзалу у Львові.

Соломія волонтерить на вокзалі декілька годин щодня у вільний від навчання час.

Спочатку Соломія, яка живе у Львові, допомагала у магазині, де безкоштовно роздавала одяг переселенцям. Згодом пішла волонтерити у ЦНАП, де збирала необхідні документи. Проте Соломії хотілося більшої участі та безпосередньої роботи з людьми. Так вона почала надавати волонтерську допомогу на вокзалі: роздавала їжу та чай тисячам людей, які прибували на евакуаційних потягах.

Більшість пасажирів евакуаційних поїздів, які прибувають у Львів – жінки з дітьми.

«Я не можу повірити, що це відбувається насправді. Що це не сторінки історії, яку ми вчимо в школі. Коли я на власні очі бачу на вокзалі, як люди приїжджають з інших міст, як виносять поранених, у мене прокидається бажання діяти», – каже волонтерка.

Завдяки спільному проєкту Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та Української Волонтерської Служби (УВС) Софія та ще 100 тисяч інших молодих волонтерів можуть координувати свою діяльність як на місцях, так і віддалено, отримувати та обробляти запити від постраждалого населення, надавати актуальну та корисну інформацію тим, хто постраждав від військових дій в Україні. 

Одними з тих, хто вкрай потребує допомоги волонтерів, є родина з Харкова – Ольга, Данило та їхній десятирічний син Тимур. На платформі вокзалу хлопчик ховається за спинами батьків, досі відчуваючи страх. 

«Нас бомбардували з літаків. Син дуже злякався. Він до сьогоднішнього дня боїться різких гучних звуків», – говорить його мама Ольга.

Щодня Соломія чує десятки таких історій. Її зміна триває шість годин у вихідні. У будні – менше: треба встигати вчитися та займатися своїм власним онлайн-проєктом з психологічної допомоги для підлітків SafeRoom. 

Внутрішньо переміщені особи звертаються до Соломії з різними запитами: комусь потрібна їжа та теплі речі, хтось потребує житла чи допомоги з пересадкою на інші поїзди.

До війни Соломія хотіла вивчати в університеті міжнародні відносини, проте передумала. Дівчина впевнена, що не покине волонтерську діяльність і після завершення війни – хоче бути корисною та таким чином сприяти відбудові країни.

«Не обов’язково бути політиком, щоб змінювати світ. Можливо, я зможу стати хорошою журналісткою. Але зараз я тут», – говорить дівчина.

Соломія планує продовжувати волонтерську діяльність і після завершення війни – для неї важливо бути корисною та допомагати іншим.

Діана Колодяжна