Світлий тиждень у "фільтраційному" таборі, на "нулях" і "мінусах"

На свой сторінці в ФБ протоієрей Сергій Ющик, перший проректор КДАіС, настоятель Афганського храму на честь Воскресіння Христового в Києві, поділився враженнями від поїздки на схід України.

"Христос Воскрес! 22 -29 квітня поїздка на південний схід України... 24-29 квітня - перебування на "нулях" і "мінусах": Мангуш, Маріуполь, Сартана, Талаківка, Широкіне, Безіменне... Пасхальне богослужіння в Домі Культури Запоріжжя, який облаштований для прийому біженців... Світлий тиждень у "фільтраційному" таборі денеера... ночі Світлого тижня під звуки клятих російських бомбардувальників і вибухів бомб над Азовсталлю в інтервалі 15 хвилин... дні Світлого тижня в постійній напрузі очікувань, що з секунди на секунду з'явиться можливість евакуювати цивільних людей...

...напевно, що треба ще дні для осмислення та осягнення побаченого, почутого, відчутного... ймовірно, з'явиться бажання описувати та рефлексувати на цей маленький досвід життя...

Спробую говорити про певні відчуття, а не про хід "цілої операції".

Що я бачив за цей тиждень? Найперше - дивовижних людей, вилетів духу, героїв. Наша "компанія" складалась з працівників МНС, екіпажів швидких, шоферів автобусів та, звичайно, групи братів-священиків, з якими ще більше поріднились.

Евакуаційним експедиціям з України вдавалось вивозити людей з Бердянського перехрестя, а тут - Маріуполь, Азовсталь. Чи переживали? Чи боялись? Чи вірили, що можливо доїхати до прохідної заводу? Відповіді на ці питання лишаться лише в пам'яті наших вечірніх дискусій, а зранку - тільки команда "Виїзд!!!" , і за 30 секунд усі 12 авто на поготові. В кожного вдома сім'ї, в кожного десятки причин відмовитись від "гуманітарного прориву", але жоден і на секунду не дав натяку на сумнів.

Вечорами, сидячи в палатках "фільтраційного" (яка дика назва) табору, майже щовечора знову і знову обговорювали наше становище і причини, які спонукали їхати на "мінуси". І ніяких ані примусових, ані матеріальних заохочень ні в медиків, ні шоферів АТП не було. Була тільки одна причина: "Треба! Там люди!".

Для мене цей гурт людей, ще 24 квітня не знайомий між собою, став громадою героїв духу!!! Щоденно під супроводом комендантських денеерівських автоматників ці люди без жодного примусу чи стимулу готові були в будь яку мить зробити все можливе для порятунку інших. Я в ці дні бачив і жив з ЛЮДЬМИ! Бо тільки ЛЮДИНА здатна на пожертву заради ЛЮДИНИ!

Просто маленька технічна деталь. Дорога від Маріуполя до Запоріжжя з усіма блокпостами, очікуванням, спанням у полі в автобусах, зайняла практично 22 години.

Нам не вдалось допомогти маріупольцям, проте вдалось усім вернутися цілими й здоровими додому. А ще вдалось у "сірій" зоні розминутись і передати естафету гуманітарному конвою під егідою ООН. В тій колоні на Маріуполь їхали в 12 раз більше автобусів та в 7 раз більше бригад Швидких, тобто в 19 раз більше героїв. Та й загалом, зараз час героїв, епоха героїв, бо вони довкола: і на передовій, і в глибокому тилу, і у волонтерських центрах, і в лікарнях. Нині епоха ЛЮДЕЙ!

Хай Господь їх усіх благословить, хай ООНівський конвой в цілісності сьогодні повернеться до Запоріжжя. Хай Господь береже усіх!

*ФОТО: Київ такий розквітлий після спаленого Маріуполя * цінуймо красу навколо* бережімо ЛЮДЕЙ*.