Лікуванням психологічної травми не можна нехтувати

Усе своє життя 11-річна Поліна прожила у Маріуполі. Вона народилася у пологовому будинку, який було зруйновано внаслідок вибуху бомби 9 березня 2022 року. Садок і школу, в які ходила дівчинка, також вже зруйновано.

До 16 березня Поліна разом із мамою Тетяною, бабусею Наталею і ще понад 60 людей ховалися в старому будинку, який нещодавно відремонтували та перетворили в соціальний центр. До повномасштабної війни Маріуполь, українське місто на північному березі Азовського моря, динамічно розвивалося.

“У драматичний театр, про який світ дізнався через бомбардування, маріупольці приходили з дітьми на новорічні свята та інші культурні події”, – каже мама Поліни. В сімейному фотоархіві є чимало фотографій на тлі фасаду театру в різні пори року. Сьогодні його заледве можна впізнати.

Війна спричинила кардинальні зміни не лише у місті, але й у житті дівчинки. Раніше вона була комунікабельною старостою класу з чудовими результатами у навчанні, хобі та купою друзів. Після перебування у підвалі під постійними обстрілами Поліна боїться залишатися наодинці в кімнаті.

Фото з особистого архіву Поліни. Вони з мамою та бабусею полюбляли гуляти
біля Драмтеатру в Маріуполі, який нині зруйнований.

Укриття, в якому вона ховалася з сім’єю, розташовувалося поруч із пологовим будинком. Дівчинка пригадує: “Я була в підвалі, а мама з бабусею на першому поверсі. І тут стався такий сильний вибух, що мене оглушило, зі стелі все посипалося, я почала кричати. Інші дівчата теж кричали, плакали, а одну дівчинку ми не могли заспокоїти зовсім, навіть коли все закінчилося”.

До вибуху Поліна та інші дівчата вигадували, як розрадити себе та дорослих, поки перечікували в підвалі. В один із днів вони організували імпровізований концерт для своїх мам і бабусь, які, ризикуючи потрапити під обстріли, збирали сніг, щоб топити з нього воду, та готували їжу на вогнищі біля входу в укриття. Мама дівчинки, Тетяна, розповідає, що це були найприємніші хвилини, які відвертали увагу від страшних думок і подій, хоча дітям було психологічно важко покинути підвал: “Вони зі сльозами вмовляли одне одного цілий день вийти. На щастя, якраз був досить тихий момент, не стріляли, і концерт пройшов на ура”.

Наразі дівчинка з сім’єю перебуває на Вінниччині. Її рутина набуває знайомих обрисів: дистанційне навчання, спілкування з однокласниками, відвідування студії творчості. Поліна вже не боїться залишатися одна в кімнаті, але продовжує спати з мамою. Для того, щоб допомогти доньці подолати страх, Тетяна звернулася в ЮНІСЕФ по психологічну підтримку.

З квітня на Вінниччині за підтримки ЮНІСЕФ й Українського фонду громадського здоров’я почала роботу обласна міждисциплінарна мобільна команда. Кожен, хто потребує консультації спеціалістів із соціальних, медичних, психологічних чи юридичних питань, може її отримати безкоштовно за телефонами: +380678857107, +390965241741.

«Психологічна травма – як рана, тому не можна знехтувати її лікуванням», – каже практична психологиня Тетяна Геращенко, з Вінницької міждисциплінарної мобільної команди, що співпрацює з UNICEF. У випадку, коли відсутня можливість працювати зі спеціалістом, дорослим слід забезпечити дитині режим дня із передбачуваною послідовністю навчання, фізичних вправ і відпочинку.

«Також будуть корисні ігри, що концентрують на перебуванні у безпечному місці тут і зараз, витягуючи з внутрішнього світу переживань у зовнішній. Приміром гра в “три речі”, які дитина може відчути на дотик, смак і нюх» - каже психологиня.

Однак головне для дітей – це люблячі та турботливі дорослі, які можуть чесно говорити та давати раду своїм власним почуттям.

ЮНІСЕФ