Першокласниця з Авдіївки: Війна відібрала у мене школу

“Я навчалася у першому класі у місті Авдіївка. І мені там подобалось. А потім почалася війна. І відібрала у мене школу”, – каже школярка Віка. Дівчинці 8 років і вона народилася під обстрілами на сході України, збирала рюкзак у перший клас під звуки вибухів, а сьогодні, після початку повномасштабної війни, втратила будинок і можливість навчатися.

За даними Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ, щонайменше кожна шоста школа на сході України, яким ЮНІСЕФ надавав підтримку, була пошкоджена або зруйнована від початку війни. Це підкреслює руйнівний вплив конфлікту на життя та майбутнє дітей.

Два місяці без сонячного світла

Сім'я дівчинки жила в Авдіївці за кілька кілометрів від лінії зіткнення, і все її життя нерозривно пов'язане з бойовими діями та мінною небезпекою. У прифронтовому місті школа стала для Вікі острівцем стабільності та мирного життя.

“У мене там були друзі. Я там малювала, грала, вчилася. Мені подобалась математика та українська”, - Віка дуже сумує за шкільними днями. З лютого заняття в Авдіївці стали неможливими через бої.

Лютий і березень Віка, її мати, молодший брат і сестра провели у підвалі їхнього старого будинку. Діти майже два місяці не бачили сонячного світла.

“Ми були постійно у підвалі. Ми не могли виходити, тільки до дверей підходили, подихати повітрям. Все вибухало. Нас там могло завалити”, - згадує дівчинка, як їхня хата здригалася від постійних обстрілів.

Вікна у будинку мама Вікі, Ганна заклала мішками з піском. Продуктів та ліків у сім'ї майже не було. Жінці довелося пекти хліб із манної крупи, щоб нагодувати дітей. Та ходити набирати воду в колодязь під обстрілами. “Останнього разу, коли я вийшла до магазину, почали стріляти. Пам'ятаю, як по спині побігли мурашки, як затремтіли руки. Я дуже боялася за дітей”, - Аня розповідає, що життя в Авдіївці з початком війни стало нестерпним. Кожен новий день під обстрілами загрожував її дітям. Тож у квітні Аня зважилася на евакуацію.

Коли сім'я чекала на евакуаційний автобус, Авдіївку почала обстрілювати артилерія. “Настільки було страшно, що я навіть не думала, що таке може бути. Ми просто повзли від обстрілу. Знову, як і у 2014 році, мені довелося рятувати життя дітей та своє”, - згадує Аня.

Сподіваюся, що мою школу не розбили

Після кількох днів у дорозі сім'я знайшла притулок у маленькому селі на Черкащині. Рідні віддали Ганні частину будинку, де жінка з дітьми сподівається розпочати нове мирне життя.

“Мені подобається тут, тут багато місця, тут хороша погода, влітку ми ходитимемо на річку купатися. І тут не стріляють”, - так Віка описує свій новий будинок.

Вибравшись з-під обстрілів, дівчинка повернулася до читання та прописів. Скоро вона почне ходити до нової школи, і сподівається, що там зустріне нових друзів. 

При цьому Віка не перестає сумувати за своєю школою в Авдіївці та переживає за долю однокласників та вчителів, що залишилися в небезпечній зоні.

“Дома, напевно, хтось з моїх однокласників залишається у підвалі й не виходить, а хтось - поїхав. Сподіваюся, що зі школою все гаразд, що її не розбили”, - великі блакитні очі Вікі стають сумними, коли вона згадує про домівку. Через відсутність стабільного зв'язку з Авдіївкою, сім'я не знає, у якому зараз стані школа, де навчалася Віка.

Щоб підбадьорити доньку та прискорити її адаптацію на новому місці, Аня купила їй чорного цуценя, яке змушує дівчинку широко посміхатися.

"Вона однаково лишається дитиною і навіть під час війни вона намагається тримати в серці позитив", - каже мама Віки, обіймаючи її.

ЮНІСЕФ