Історії донорів, які здають кров для ЗСУ

В Україні поступово розвивається культура та будується система добровільного донорства – це важливо, адже медичним закладам необхідний запас крові, щоб надавати допомогу пацієнтам. Наприклад, під час операцій, лікування онкологічних захворювань, крововтрат, спричинених травмами, важкими пологами тощо. 

Під час війни в Україні потреба в донорській крові висока й через те, що цивільні люди та військові отримують поранення. 

Розповідаємо історії донорів, які здають кров для фронту – бійців Збройних Сил України.

Світлана, 30 років, IT-фахівчиня 

Донором крові я була вже тричі. Вперше – в рідному Маріуполі, відгукнулася на потребу друга свого брата, який втратив багато крові через травми: ми поїхали в місцеву лікарню цілою групою десь із 15 людей.

Вдруге – вже в Київському міському центрі крові. Досі не можу пояснити, чому – просто вранці відчула, що треба поїхати. Там була пара – вагітна жінка, яка потребувала крові, та її чоловік, який саме в той день не міг стати донором для неї через стан здоров’я. Мене попросили здати кров для цієї жінки. Після донації у мене запаморочилася голова, і поки я приходила до тями, ці люди поклали мені в руку гроші на знак подяки. Пам’ятаю, коли усвідомила, що сталося – розплакалася від позитивних емоцій, а гроші переказала благодійній організації.

У військовому госпіталі я стала донором втретє. Побачила в Instagram допис дівчини, яка допомагає залучати донорів за списками потреб від лікарів. Моя «третя плюс» саме була потрібна, тож я записалася в резерв у Telegram. Я не маю протипоказань, не вживаю алкоголь, не палю, тож із підготовки мала тільки відкоригувати раціон на добу – зокрема, відмовитися від молочних продуктів (також за 24 години не можна вживати смажене, копчене, жирне, яйця та банани). 

Оскільки минулого разу моє самопочуття після донації погіршилося, я одразу попередила про це лікарів. Мені дали воду й попросили пити, поки триває забір крові. А я лежала і думала: сьогодні я прокинулася у своєму ліжку, де добре спала, незважаючи на сирени – до цього у Києві звикли. Після донації можу піти випити кави і повернутися до свого цілого будинку. А хлопці та дівчата на передовій просто зараз сплять в окопах, під обстрілами. Я можу допомогти їм хіба що донатами та інформаційно, а зараз – ще й поділитися кров’ю. І, можливо, це врятує чиєсь життя, і навіть не одне. Вони захищають нас. Хіба мені шкода 450 мілілітрів крові? 

Жодного погіршення самопочуття не сталося. Після процедури мені здавалося, що я не віддала кров – а навпаки, хтось поділився енергією зі мною. 

Нещодавно я замислилася про перше татуювання – надзвичайно красивий герб України. Проте згадала, що через татуювання отримаю відвід від донацій крові на цілий рік – тож відклала, щоб мати змогу допомагати. 

До того ж, я і сама маю 1,5-річний досвід проходження військової служби – у 2015 році підписала контракт із Державною прикордонною службою. Перебувала на КПВВ на Донеччині, не в окопах. Проте що таке військове життя і відчуття, коли «прилетіти» може будь-якої миті – знаю особисто. 

"Багато моїх знайомих зараз захищають Україну, серед них є і поранення, і втрати. Тож для мене це особисте, як і для мільйонів українців".

Після донації я поділилася досвідом у своїх соціальних мережах, завдяки дописам та репостам ще кілька людей здали кров для ЗСУ – це дуже тішить. Водночас зауважу, що запис на донації для потреб військового госпіталю має бути організованим. Я бачила поширення постів із закликом здавати кров, коли потреби в ній тимчасово немає. Ділитися краще перевіреною інформацією. Записуватися ліпше на донації, коли є запити від лікарів, їх оперативно анонсують – наприклад, на сторінці в Instagram чи в Telegram. Можна записатися на конкретну дату та час. 

Також перед донацією варто ознайомитися з простими правилами підготовки, переліками абсолютних чи тимчасових протипоказань. Наприклад, є випадки, коли люди не змогли здати кров, бо вживали молочні продукти або нещодавно пережили операцію. Також знаю кількох дівчат, які хотіли б здавати кров, проте не можуть через замалу вагу – донор має важити щонайменше 50 кілограмів. 

Загалом я сподіваюся, що культура донорства буде розвиватися в Україні – не тільки крові. Наприклад, у реєстрі донорів кісткового мозку в Україні близько 6 500 осіб. Все що треба – здати зразок слини, і якщо колись відбудеться збіг ДНК з реципієнтом – можна врятувати чиєсь життя. Проте людям бракує інформації про таку потребу. Тож нам треба більше інформаційних кампаній про важливі ініціативи, до яких може долучитися кожний. Особливо зараз, під час війни, коли допомоги потребують як військові, так і цивільні українці – ми знаємо, як багато постраждалих від воєнних дій.  

Моя найбільша мрія – почути слова: «Ми перемогли», і знати, що над кожним окупованим і навіть зруйнованим містом України розвівається наш державний прапор. Але для цього військовим потрібен міцний тил, який підтримає всім: грошима, молитвами, словами вдячності і зрештою кров’ю. З нетерпінням чекаю, коли зможу знову здати кров для ЗСУ – для відновлення потрібно, щоб минуло щонайменше два місяці. Планую прийти в перший же можливий день. 

Роман, 39 років, хімік 

Нещодавно я побачив допис знайомої зі спортивної спільноти в соцмережі про те, що військовий госпіталь у Києві шукає донорів крові для бійців ЗСУ. Тож вирішив відгукнутися.

"Мотивація проста – гадаю, зараз кожен українець має зробити все, що може, задля перемоги".

Це мій перший досвід донорства. На самопочутті майже не позначилася – хіба що була незначна слабкість, проте це нормально, і організм швидко відновлюється. 

Загалом серед моїх знайомих багато донорів крові. Наприклад, це досить поширено в спортивній тусовці. А також кров регулярно здають колеги з моєї компанії. Коли мине два місяці, я також готовий повернутися, щоб знову здати кров.  

Раніше я не був донором. Як науковець знаю, що деякі поширені страхи – наприклад, що можна чимось заразитися під час донації, не мають жодного підґрунтя, процедура цілком безпечна. Проте, на мою думку, людям бракує інформації, що така потреба існує. Багато українців, які могли б здавати кров, просто не задумуються про це, поки їх не попросять особисто. Було б добре запускати більше інформаційних кампаній про донорство крові на державному рівні – пояснювати, чому це важливо.

Сергій, 32 роки, працює з фінансами

Вперше я здав кров приблизно 10 років тому: товариське «А давай!» від хорошої людини підкинуло на той час несподівану ідею. Сумнівів не було, хіба що трохи лячно, зокрема через низький рівень довіри до нашої медицини. Але ознайомлення з базовою теорією та ситуацією вже на місці їх повністю зняло. Виявилося, що зовнішня занедбаність наших медичних закладів приховувала в собі добре підготовлені умови та напрочуд вправних майстринь-медиків. З роками ситуація лише покращувалася. З того часу приходив на донації раз, рідше – двічі на рік (хоча загалом можна здавати кров чотири рази на рік). Зазвичай звертався у Київський міський центр крові. Проблем під час донацій не виникало жодного разу – ані фізично, ані організаційно. Це просто.

Нещодавно я був на донації у військовому шпиталі. Під час війни я не потрібен нашій країні як активна бойова одиниця: в нас вистачає тих, хто зможе використати пару «Таланів» та автомат набагато краще за мене. Але я розумію та відчуваю, що я на війні. Що зараз час боротися за існування України та близьких людей. Якщо не з автоматом, то іншими ресурсами: часом, грошима, здібностями. А кров – це такий же ресурс. Якщо просто: це потрібно, а я це можу.

Єдина відмінність дня, коли я здавав кров, від звичайного полягала в тому, що чай був із цукром.

"Робочі години спеціалізованих закладів дозволяють вписати здачу крові майже в будь-який графік, а інші обмеження короткострокові".

Щодо того, чи багато серед моїх знайомих донорів крові – дивно, але ні. Мабуть, навіть не кожний п’ятий. Але я працюю над цим.

Знаю, що багато людей бояться здавати кров. Наприклад, болю. Але майстрині з військового шпиталю досвідчені та дбайливі, з ними процес проходить особливо легко (хоча він і зазвичай не болісний). Звичайна крепатура після занять у спортивному залі спричиняє більше дискомфорту. Хтось боїться самого виду крові. Проте процедура відбувається так, що кров можна навіть не побачити, якщо дивитися в інший бік чи на стелю. Тоді ви запам’ятаєте тільки привітні обличчя людей, дивні крісла, охайну білу пов’язку після процедури та відчуття, що ви все зробили правильно. 

А в популяризації донорства дуже допомагають масові заходи та широкий розголос: після першого досвіду більшість стає регулярними донорами.

Якщо ви бажаєте стати донором крові – ознайомтеся з переліками абсолютних чи тимчасових протипоказань, а також із правилами підготовки до донації.

Стежити за потребами в донорській крові для ЗСУ та записатися в резерв донорів у Києві можна на сторінці гуманітарної місії управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України EDELVIRA Ukraine в Instagram чи в Telegram.

Джерело