Cьогодні православні християни святкують день пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла

Апостолів Петра і Павла Церква іменує «первоверховним», тому що вони найбільше потрудилися для проповіді Христового Євангелія у світі. Втім, не дивлячись на спільний подвиг, життя обох апостолів складалося по-різному.

Петро, якого спершу звали Симон, був родом із провінційного містечка Вифсаїда Галілейська. У майбутнього апостола була дружина. Щоб прогодувати себе і сім’ю, Симон разом зі своїми батьком та братом – майбутнім апостолом Андрієм Первозванним – займався риболовством на Галілейському озері. Із розповіді євангеліста Іоанна ми знаємо, що Петро та його брат Андрій були учнями святого Іоанна Предтечі – цей факт свідчить про те, що, незважаючи на тяжкий труд рибалок, для братів головною у житті була духовна складова. Вони слухали проповідь Предтечі й серця їхні наповнювалися очікуванням приходу Месії. І очікування це виявилося не марним.

У Євангелії від Іоанна ми знаходимо історію про те, як одного разу Андрій, стоячи біля свого учителя, побачив Іісуса. В цей момент святий Іоанн Хреститель сказав про Нього: «Ось Агнець Божий» (Ін. 1, 40). Не навчений книжній мудрості, але маючи просте та чисте серце, Андрій зрозумів, що ці слова є прямою вказівкою на те, що перед ними проходив очікуваний усіма Месія. Про подальший розвиток подій євангеліст Іоанн розповідає так: «Він [Андрій] спочатку розшукав брата свого Симона і каже йому: “ми знайшли Месію, що означає Христос”. І привів його до Іісуса. Іісус же, поглянувши на нього, сказав: ти, Симон, син Іони; ти наречешся Кифа [Кифа – арамейський аналог грецького імені Петро], що означає камінь» (Ін. 1: 40-41). Такою була перша зустріч апостола Петра з Господом.

У Євангелії від Матфея можна знайти уточнення, що обіцяне в Ін. 1, 41 наречення Симона Петром (каменем) відбувається у Кесарії Филиповій після того, як апостол визнав Іісуса Сином Божим (див. Мф. 16: 15–19). Цікаво, що це наречення відбулося скоріше всього не через те, що Петро був найбільш твердим послідовником Христа. У Кесарії Филиповій первоверховний апостол виражає не лише свою віру, а і віру інших апостолів у Іісуса як Христа-Месію. Саме ця віра, а не сам по собі Петро, є каменем, на якому згодом через звершення Відкупительної місії Господом та Зішестя Святого Духа на апостолів буде збудована Церква. І Симон як перший, хто виразив цю віру, отримує своє друге ім’я.

Зрештою, був у житті Петра епізод, який аж ніяк не узгоджується із уявленням про нього як про найбільш твердого учня. Мова тут іде про зречення від Господа в час Його страждань… Про це зречення знав Спаситель заздалегідь: «Запевняю тебе, що цієї ночі, перш ніж заспіває півень, ти тричі від Мене відречешся» (Мф. 26, 34), – говорив Господь Петрові, коли той обіцяв бути вірним Господу, навіть якщо всі спокусяться. Сталося так, як попереджав Іісус…

Звісно, Петро розкаявся у своїй малодушності. Тричі відрікшись, він, після Воскресіння Христового, тричі засвідчив свою любов до Спасителя і підтвердив її апостольськими трудами проповіді, за які Христового учня не один раз били, завдавали утисків, а потім, зрештою, повели на його власний хресний шлях. За проповідь християнства первоверховний апостол був засуджений до розп’яття на хресті. Відбулася страта у м. Римі, за імператора Нерона, який був одним із найбільш жорстоких гонителів християн. Вважаючи себе недостойним помирати такою смертю, як його Учитель, Петро попросив розіп’яти його донизу головою.

Життя апостола Павла, який також мав типове єврейське ім’я Савл, складалося зовсім по-іншому, втім і воно не було позбавлене помилок.

Савл був іудеєм, але мав римське громадянство. Народився він за межами Палестини – у відомому в давнину місті Тарс, яке знаходиться в Малій Азії (сучасна територія Туреччини). Майбутній апостол здобув освіту в Єрусалимі і, як свідчив сам Павло в Діян. 22, 3, учителем його був відомий раввін (тобто вчитель Старозавітного Закону) Гамалиїл. Вочевидь, і сам Савл готувався до посади раввіна.

Відомо, що майбутній апостол був жорстким ревнителем Старого Завіту. Ймовірно, саме ця жорстка ревність і відсутність у житті зустрічі із Христом спершу спонукали його до сприйняття християнства як секти, із якою необхідно якомога скоріше розправитися. Євангеліст Лука у книзі Діянь святих апостолів розповідає, що убивці первомученика Стефана, які побивали його камінням, залишили свої одежі біля ніг юнака, який стеріг їх (див. Діян. 7, 58). Цим юнаком і був Савл.

Згодом ревнитель випросив у первосвященника дозвільний лист іти в Дамаск, «щоб, кого знайде з послiдовникiв цього [християнського] вчення, чоловiкiв та жiнок, зв’язавши, приводити до Єрусалима» (Діян. 9, 2). Але завершилася ця подорож зовсім не так, як планував цей юнак. «Коли ж вiн iшов i наближався до Дамаска, враз осяяло його свiтло з неба. Вiн упав на землю i почув голос, який говорив йому: “Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?” Вiн сказав: “Хто Ти, Господи?” Господь же каже: “Я — Iісус, Якого ти гониш. Тяжко тобi йти проти рожна”» (Діян. 9: 3-5). Відтоді у Савла починається нове життя. Із переслідувача християн він перетворюється на проповідника Євангельської істини. Савл проповідує переважно язичникам, а не іудеям – саме тому після початку своєї місії він іменується уже латинським ім’ям Павло.

Тут варто зазначити, що, на думку дослідників, ще від народження апостол язичників мав два імені: єврейське Савл та римське Павло. До прийняття Євангелія він як ревнитель іудейських звичаїв іменувався лише першим ім’ям, коли ж святий увірував у Христа і згодом став проповідувати Його перед язичниками, то у тексті Діянь апостолів відносно нього вживається уже друге ім’я, яке було більш звичним для слухачів його проповіді. Є і інші версії, чому Савл почав іменуватися Павлом, втім ця версія є найвірогіднішою.

Внесок святого Павла в проповідь християнства дійсно великий. Щоб переконатися у цьому достатньо відкрити Святе Письмо, у якому 14 із 27 книг новозавітного канону – це Павлові послання. Первоверховний апостол здійснив три (на думку деяких дослідників – чотири) місіонерські подорожі, протяжність кожної з яких – тисячі кілометрів.

Водночас, Павло – це не апостол з числа дванадцяти і він не був свідком земної проповіді Христа. Нагадаємо собі також, що Савл гнав Церкву Божу. Ось так Господь може перемінити людину!

Як і майже всі перші проповідники Христового Євангелія, апостол Павло підтвердив істинність вчення, яке він проповідував, мученицькою смертю у Римі – приблизно в той самий час, що і апостол Петро. Через римське громадянство святого Павла не могли розіп’яти на хресті, а тому його стратили через відсічення голови.

***

Згадуючи життя і труди первоверховних апостолів, усі християни повинні розуміти, що до подібних подвигів покликані і вони.

Саме так! Незалежно від походження, рівня освіти, професії, минулого життя, кожен член Церкви, яка у Символі віри називається апостольською, повинен бути і сам певною мірою апостолом. Звісно, це не означає, що віра зобов’язує нас у будь-який момент бути готовими покинути свої справи і поїхати проповідувати Євангеліє, до прикладу, ще не охрещеним африканським племенам. Свідчити про Христа християнин повинен своїм ближнім, тобто людям, які знаходяться біля нього тут і зараз. А для готовності ділитися своєю вірою кожному віруючому необхідно читати щоденно Святе Письмо і, як висловлювався апостол Павло, вникати у себе та у вчення (див. 1Тим. 4, 16).

Про правильність цих міркувань говорить такий факт. Постячись перед днем святих Петра і Павла, віруючі наслідують апостолів, які постилися перед проповіддю християнства усьому світу. Якщо ж християни беруть приклад зі святих апостолів у підготовці до проповіді, то варто взяти з них приклад і у самій проповіді.

Разом із тим апостол Яків нагадує, щоб не усі ми робилися учителями (див. Як. 3, 1). Проповідь послідовників Христа – це найперше життя по Христових заповідях. «Нічого не говоріть людям про Бога, якщо вони не хочуть про Нього чути самі. Живіть так, щоб вони запитали вас про вашого Бога», – повчав свою паству Сербський Патріарх Павло.

Тож православним християнам у день пам’яті первоверховних апостолів Петра і Павла варто просити у цих святих молитовної допомоги для того, щоб життя кожного члена Церкви було справжньою проповіддю про Христа, розіп’ятого за нас і воскреслого.

Святі первоверховні апостоли Петре і Павле, моліться Богу за нас!

Джерело