Тигри, метелики та уявні друзі. Як розмовляти з дитиною під час бомбардувань?

Змінились і їхні ігри. Малюки грають у війну: риють окопи, будують у дворах бліндажі та бомбосховища, блокпости, оголошують тривоги з ракетними обстрілами, "волонтерять. А дехто і реально волонтерить – продає свої малюнки, їжу, співає і навіть грає в шахи та віддає гроші на потреби ЗСУ.

Але все ж таки, вони діти, і їм дуже важко розуміти цей світ війни. Більшість із них вперше стикнулися з тим, що зло може перемагати, що добрі і хороші люди можуть загинути під час "прильоту", що навіть, якщо ти будеш себе добре поводити і слухатись, все одно можеш потерпати від болю та голоду. І їм всім потрібна допомога.

Сьогодні в країні діє більше ста центрів психологічної допомоги сімʼям, в яких діти постраждали від війни. Але все одно цього недостатньо.

Нещодавно побувала в селі Семиполки, де директорка приватної школи Оксана Волжина відкрила літній табір 7fields для дітей з тих територій, які найбільше постраждали або зараз потерпають від війни. В таборі створені всі умови, щоб діти мали можливість хоч трошки перепочити від війни. В їхньому розпорядженні два басейни, мотузковий парк, тенісний корт, поле для мініфутболу, йогосфера та великі вуличні шахи. В таборі працює майстерня з хендмейду, кінотеатр і музична студія.

Як каже Оксана Волжина, за літо в таборі зможуть безкоштовно відпочити 300 дітей віком від 7 до 15 років.

Звичайно в такому закладі є й психолог. Світлана Гаврилюк працює в таборі з першої зміни і дуже добре розуміє таких дітей та їхні потреби. Мене одразу зацікавило, що може дати такий табір, якщо діти в ньому перебувають лише два тижні.

- Він дає безперервність життя, яке у них було до війни. Особливо у тих, хто бував у таких таборах раніше. Для них це цікаво, пізнавально і, головне, спокійно. В цьому таборі діти чують менше новин, менше розмов про війну від дорослих. Вони спілкуються один з одним, і таким чином мають поєднану історію. Вони бачать, що не виділяються серед інших дітей, навпаки, знаходять багато спільного, і це їх підтримує. "Я пережив обстріл", "Ой, а я сидів у підвалі". Ці історії обговорюються, вони не є табуйованими, і для дітей це корисно. Особливо тому, що обговорення відбуваються мовою дитини чи підлітка.

- Мені здалось, що багато дітей мали переляканий вигляд. Це не може бути через те, що потрапили у незнайоме місце?

- Їх лякає те життя, в яке вони потрапили 24 лютого. До нас приїздять діти з Гуляй-Поля, з Сєверодонецька, Харкова, Нової Каховки, Ірпеня, Чернігова, з сіл, які були в окупації. Всі ці діти мають досить вразливу психіку, мають ознаки тривожності.

- Що можна зробити, якщо немає можливості відправити дитину у такий табір чи взагалі подалі від війни?

- Тут все залежить від батьків, від правил у родині. Перше, що треба робити – від дитини не треба нічого приховувати. Дуже важливо говорити з дитиною про всі події, які сьогодні відбуваються у країні.

Також важливо навчити дитину завершенню певних циклів. Наприклад, у нас зараз війна, ми будемо в цьому жити, але ми бачимо, що вибухи у нас не 24 години на добу. Тому ми ділимо час – годину переживаємо в підвалі, можемо там грати, коли тривога закінчилась, ми проговорюємо: "вибухи закінчились, зараз підемо додому і будемо готувати вечерю або читати". Тобто показувати дитині, що 24 лютого не продовжується до сьогодні, що процеси завершуються.

Дорослому важливо бути стійким, чутливим і разом з тим не давати слова надії – що скоро все закінчиться, бо це не правда. Дорослий може говорити, що йому так само страшно. Коли діти бачать, що батьки дозволяють собі проживати емоції, то вони беруть приклад і проживають певний цикл емоцій - страх, сум, тугу. Але батьки при цьому кажуть, "ти з нами, все буде в порядку, ми зараз разом і це головне".

Також дуже важливо, щоб дитина була підтримана. Якщо дитина знаходиться у атмосфері повної підтримки і емпатії, травма не сформується. Буде формуватись дитяча історія, яка буде прописуватись як життєвий досвід. І таким чином буде врятована дитяча психіка. Батьки повинні навчити дитину заспокоюватись – за допомогою творчості, музики, роботи на городі, фізичних активностей, читання книжок тощо.

- Ігри теж?

- Так. Наприклад я з моєю донькою під час тривоги йдемо до льоху і там граємо в ігри. Я зазвичай використовую ігри на сенсорику – тоді тіло ніби звʼязується з мозком, і так дитині легше справлятись з тривогою.

- Що це за ігри?

- Наприклад, гра у злого тигрика та добру кішечку (чергування ричання та мявкання), "обійми себе" (обкручування себе руками, хото це зробить більш виразно), відома нам з дитинства гра "море хвилюється" на завмирання морських фігур та "метелик" - гра на простукування власного тіла схрещеними долонями, мов метелик шорхає по тілу.

Також батьки можуть використовувати дитячу уяву. За її допомогою можна створити дітям своє власне чарівне місце, куди дитина ходитиме в гості. Наприклад, почались вибухи, можна запропонувати дитині: уявімо, що ми з тобою зараз в улюбленому місці. Якщо заспокоїтись не вдається, то можна запропонувати запросити в це місце товариша або чарівника. Уява і дихання животиком (холотропне дихання) допоможе заспокоїти дитину, вона навчиться проживати емоції, які відчуває, і буде володіти певними техніками.

Якщо дитина соціальна і має друзів, це теж полегшує сприйняття реальності, що лякає. Багато діток можуть бути як їжачки, напружені. Ці захисти формуються лише для того, щоб не показати власну вразливість. Бо хтось втратив домівку і йому болить, хтось втратив близьких. І в цьому місці, де вони можуть ділитись своїми переживаннями.

- Як і що можна говорити дитині, яка втратила когось із близьких або друзів?

- Дітям можна говорити про втрати, пояснюючи про життя і смерть. Смерть за віком, смерть через бойові дії тощо. Важливо пояснювати, як це відбувається, включаючи процес поховання, щоб вони в майбутньому не лякались.

- Чого саме?

- Наприклад, говорять, що померлі на небесах, а потім діти бояться літати на літаках. Тобто, не викривляти, а інформувати. Звичайно, батьки мають відчувати, чи готова дитина до сприйняття інформації.

- Які зміни відбуваються з такими дітьми у вашому таборі?

- Зміна – це 12 днів. Перші три-чотири дні у них іде знайомство. Потім вони починають дивитись, хто тут сильніший, хто цікавіший, з ким я буду конкурувати, хто мені не подобається, кого виберу у друзі, з кого буду брати приклад тощо. У цей період з четвертого по шостий день починаються притирання, діти діляться на підгрупи. З сьомого дня починають дивитись один на одного іншими очима….

Тобто спершу ми будуємо довіру і безпеку, далі конкуруємо і визначємо найсильніших, потім асимілюємось, оцінюємо або знецінюємо, і потім сум чи туга за тим, що це все завершилось.

- Ваше завдання у таборі зробити дітей більш контактними чи ще й навчити чогось? Бо не всі ж батьки розуміють дитину і її потреби, вміють правильно спілкуватись.

- Коли я вперше бачу групу, я можу зрозуміти, кому я потрібна індивідуально. Група проводиться для всіх і, звісно, я даю в ігровій форми техніки на дихання. Моя задача познайомити дітей, щоб вони адаптувались до табору, навчити спільної взаємоповаги. Щоб не було цькування, щоб діти вчились говорити не "ти мене бісиш", а "я зараз до тебе відчуваю злість". Щоб діти навчились прямого діалогу. Відповідно весь цей досвід можна використовувати і в спілкуванні з батьками.

- Чи були випадки, які вас здивували?

- Складно мене вже чимось здивувати… Перша зміна, а там діти були з Донеччини і Луганщини, мене вразила тим, що вони мене обіймали. Діти прагнуть тактильності. Особливо це стосується дітей з неблагополучних сімей. Був один маленький хлопчик, кому коли було тривожно, то він клав руку мені на серце – він слухав, як я дихаю, підлаштовувався під моє дихання, і таким чином заспокоювався. Але думаю, що це не військова історія, це його історія особиста, родинна. Дитина тягнеться до жіночої фігури для того, щоб просто обійняти, погладити, побавитись з волоссям, просто підлаштовуватись під дихання. І це дуже болить. Хочеться цій дитині дати все-все.

- З другою групою все інакше?

- Так, вони значно відрізняються за регіоном.

- Ви це пояснюєте традиціями виховання чи просто особливостями кожної дитини?

- Традиціями виховання. Я думаю, чим більше Україна страждатиме від окупації, тим більше ми втрачатимемо своїх культурних цінностей і майбутнього дітей.

* * *

Сьогодні окрім приватних психологів допомогти дітям можуть консультанти-психологи численних благодійних фондів. Це такі, як:

Lifeline Ukraine надає допомогу цілодобово за коротким телефонним номером 7333 або через текстове чатове консультування у фейсбук, телеграм і на сайті Lifeline Ukraine.

Громадська правозахисна організація "Ла Страда-Україна" відкрила Національну гарячу лінію. Підтримку можна отримати за номерами 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного) або 116 123 (з мобільного). А Національна гаряча лінія для дітей та молоді працює за номерами 0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного) або 116 111 (з мобільного).

Національна психологічна асоціація надає консультації як в телефонному форматі, так і через відеозв’язок для мешканців з усієї України за телефоном 0 800 100 102.

Багато хто з організацій надає допомогу у власних телеграм-каналах. Наприклад, такі:

Центр психологічного консультування і травмотерапії Open Doors ("Відкриті двері"). Щоб отримати допомогу, необхідно зайти в чат-бот і залишити заявку -https://t.me/odukraine_bot?fbclid=IwAR0VUuHibBtfoHedrJo5-e9JGh912gljZ4-l-dolakwP8WRoW_9CylRX5yY .

Telegram-канал психологічної підтримки для осіб з 8 до 22 років "Перемога": https://t.me/+U83C2OkswW5mYzky

Крім того, нещодавно на порталі "Дія.Цифрова освіта" зʼявився курс з підтримки психологічного здоров’я під час війни - "Психологічна підтримка себе та близьких для цивільних". Він має формат освітнього серіалу, що складається з 14 серій тривалістю 4–8 хвилин кожна. Прослухавши курс, можна дізнатися про те, як зняти стрес, допомогти дітям в екстремальних ситуаціях та дітям, що пережили жахи війни, пережити горе, впоратися з постійною тривогою тощо.

 Тетяна Галковська, Цензор. НЕТ