«Заспокоюю себе, що це тимчасово». Це жінки, які зупинили кар’єру та почали з нуля за кордоном

20 August 2022

 

Жінки, які вимушено виїхали з України через повномасштабну війну, стикаються з багатьма викликами, зокрема й труднощами, що пов’язані з пошуком роботи.

Дуже чутливим моментом у цьому контексті є те, що жінки, які мали в Україні кар’єрні здобутки й хороші посади, вимушені погоджуватися на спеціальності, які нерелевантні їхньому досвіду, бо важко скласти конкуренцію місцевому населенню. Та й іноземні країни зацікавлені в дешевій робочій силі, яка, зокрема, може надходити з України. Наприклад, Reuters із посиланням на публікацію Європейського центрального банку зазначає, що вимушені українські переселенці можуть призвести до зростання робочої сили в єврозоні від 0,2% до 0,8%, адже частина українців планує залишитися в країнах ЄС.

Ми поговорили з жінками, які переїхали за кордон через повномасштабне вторгнення, відмовилися від своїх кар’єрних здобутків і вимушені адаптуватися до нових умов життя. А також запитали кар’єрну експертку платформи професійного розвитку Happy Monday (ГО «Професіонали майбутнього») Тетяну Волошину про те, що може допомогти знайти релевантну роботу за кордоном і на що варто звернути увагу жінкам перед тим, як іти на співбесіду. 

 

Анастасія, 26 років, старша бортпровідниця

До війни я 6 років працювала бортпровідницею, останній рік як старша бортпровідниця в авіакомпанії. Це була абсолютно улюблена робота, улюблений колектив, ми були, як родина.

Я жила в Києві, 24 лютого була у відпустці, удома у свого хлопця. У той день приїхали його мама та сестра з Харкова, ми довго сиділи та розмовляли. Тільки зібралися лягати спати, як почули перші вибухи. Оскільки ми слідкували за подіями, у нас був запасний план, що маємо робити. Проте ніхто не збирався тікати за кордон і ділити родину по світу. Ми забрали мою маму із собакою та поїхали під Київ. Там ми пробули 10 днів. Нас було 16 людей в одному будинку, в одному підвалі, бої йшли поруч.

Коли вибухи стали гучнішими та ближчими, ми поїхали до Хмельницької області. І саме тоді з нами на зв’язок вийшли наші друзі з Канади, які стежили за всіма подіями в Україні, і розповіли про програму CUAET (Canada-Ukraine Authorization for Emergency Travel). Це відкриття візи за спрощеним методом для українців із наданням дозволу або на роботу, або на навчання на три роки. Отже, з Хмельницького ми з мамою та собакою поїхали автобусом до Кракова, звідти – до Відня, а там уже оформлювали документи на переїзд. До Канади ми прилетіли 13 квітня.

Із собою в мене був один спортивний костюм, трохи речей, що я мала у хлопця вдома, футболка, шорти з тренування та косметичка. Це все, що було. Коли збиралася мама, їй сказали, що це на декілька днів. І в неї була маленька валіза, яка може поміститися під переднім кріслом.

Ми летіли з Відня до Амстердама, з Амстердама – до Монреаля, звідти ми їхали до Оттави автобусом. Там нас забрали друзі, і ми залишалися в них досить довго, доки шукали квартиру.

Тут здають неумебльоване житло. Але канадці неймовірно підтримують українців, тому нам люди принесли все, що потрібно: свічки, лампи, ліжко, диван, картини. Вони все облаштовували, як для себе, щоб хоч якось створити затишок.

Авіакомпанія, де я працювала, досі фінансово підтримує працівників і допомагає влаштовуватися на роботу за спеціальністю в тих країнах, де є така можливість. Але цих коштів за кордоном не вистачає. Канада – досить дорога країна в плані проживання. Наприклад, за мобільні провайдери я платила в Україні 200 гривень і мала все, що мені потрібно, тут я плачу на місяць 55 доларів – майже 1500 гривень. Тобто різниця суттєва. З продуктами та гігієнічними засобами так само. Я вже не кажу про оренду житла: воно тут удвічі дорожче, ніж у нас. Тому потрібно було шукати роботу.

Перша пропозиція роботи надійшла випадково. Ми були в магазині, дівчина почула, як ми спілкуємося, і запитала, звідки ми. Я відповіла, що з України. Вона поцікавилася, чи ми в пошуку роботи. І виявилося, що вона працює в госпіталі хірургічною медсестрою. Вона взяла наші контакти та за декілька днів написала, що є вакансія. Це була робота housekeeping у великому оттавському госпіталі – прибирання палат після хворих, які виписувалися. Денні, нічні зміни, робота на вихідних. Я пройшла співбесіду, спочатку мене відправили на стажування. Пропрацювала кілька днів і зрозуміла, що не зможу там залишитися, оскільки лікарня розташована досить далеко від місця нашого проживання. Після нічних змін, коли транспорт уже не ходив, добиратися вночі пішки було дуже страшно. Стажування було неоплачуване, коли я йшла, то запитала: якщо не знайду нічого іншого, чи можу я звернутися до них ще раз. Вони відповіли: «У будь-який час». 

Якщо говорити про мої відчуття, то, звісно ж, прийняти те, що тобі потрібно зробити великий крок назад у своїй кар’єрі, дуже непросто. Напевно, мене заспокоювало те, що мені 26, а комусь і в 40, і в 50 років доводиться змінювати своє життя настільки ж кардинально, як і мені. Але з іншого боку, якщо говорити про менталітет канадців, вони не розуміють різниці, що таке бути бортпровідницею та що таке бути прибиральницею. Вони вважають, що це хороша зарплата та робота. Насправді тут дуже хороші зарплати, на всіх посадах, які стосуються фізичної праці.

Я все-таки влаштувалася на іншу роботу. Це дуже хороше місце в плані колективу. Це кафетерій, де виготовляють і продають неймовірну кількість паніні, сандвічів, бутербродів, кави та різних напоїв. Щось на кшталт Starbucks.Там змінюються обов’язки щодня. Тобто один день ти можеш бути на касі, другий день – готувати, третій день – на кухні робити якісь заготівлі на наступний день.

Звісно, до таких змін у житті ніхто не був готовий. Я себе заспокоюю, що це тимчасово. Зараз мені насправді важко з графіком, який маю. Оскільки робочий день починається о 8:00, прокинутися потрібно о 6:00, приходжу додому о 16:00, тобто вісім годин повноцінної зміни. Плюс дорога туди, дорога звідти, і виходить десять годин на ногах. Але я була готова до важкої роботи та не збираюся перебирати. Як можна жалітися на те, що я маю змогу працювати, що мені дають таку можливість і що мене підтримують на кожному кроці.

Якщо ви їдете до Канади, не треба боятися незнання мови. Тут зараз відкрили багато курсів, де її можна вивчити. До того ж Канада – це країна мігрантів. Тут велика кількість людей, які приїздять зовсім без знання мови. Якщо ти готовий: це як у байці про жаб – або зіб’єш масло, або потонеш.

Я хочу повернутися до України, але водночас розумію, що потрібно жити. Неможливо поставити життя на паузу й чекати, поки щось вирішиться, і хтось ухвалить рішення за тебе. Тому зараз потрібно працювати, щоб мати змогу допомагати нашій армії. 

 

​​Наталія, 45 років, PR-менеджерка

2022 рік я почала на новій роботі, у перспективному інвестиційному проєкті, разом із чудовими та натхненними людьми. Ринок, на якому працювала компанія, був новий для України, тож викликів і відкриттів на нас чекало достатньо.

Узагалі ж, досвід роботи у зв’язках із громадськістю та ЗМІ – 14 років, до того понад 10 років працювала в журналістиці.

23 лютого я завершила робочий день, готуючись із колегами до запланованих на найближчі тижні активностей, попри всі новини, і пішла з друзями до театру.

24 лютого я прокинулася приблизно о 5:00 ранку від звуку ракети, яка пролітала десь зовсім близько. А за кілька годин прийшло розуміння, що попереднє життя скінчилося разом із довготривалим плануванням. Щоби змиритися з цим усім, знадобилося кілька тижнів.

Спочатку я категорично не хотіла виїжджати з Києва, не бачила сенсу. До того ж у мене немолоді коти. За тиждень умовила виїхати доньку-студентку. Думала, що самій стане легше давати раду своїм почуттям і реакціям. Але за кілька днів зрозуміла, що геть завмерла, навіть не ходила до підвалу. Тому все-таки вирішила виїхати. Досить швидко знайшла автобус до польського кордону та перед 8 березня з наплічником і котами покинула Київ.

Перші тижні я провела в Польщі, жила в подруги, компанія якої зняла кілька квартир для співробітників і їхніх сімей.

У мене не було значних збережень. Але принагідно хочу сказати, що проєкт, у якому я працювала, у лютому призупинив роботу, керівництво дуже гідно поговорило з усіма співробітниками. Виплатили не тільки зарплату за лютий, а й ще зверху, що було надзвичайно приємно.

Тому питання заробітку постало дуже швидко. У Польщі охочих працювати на той момент було значно більше, ніж роботи.

Якраз коли я задумалася над тим, щоб іти вчити польську, побачила на Facebook пост знайомого про те, що європейські винороби пропонують українським сім’ям приїхати та пожити, власне, на виноробнях.

Я запитала в нього, а якщо пожити та попрацювати. Вино давно є одним із моїх захоплень, я навіть маю диплом сомельє.

За тиждень я вже спілкувалася з менеджеркою однієї з португальських виноробень, а на початку квітня полетіла до Португалії. Донька з тваринами залишилася в Польщі.

Коли говориш знайомим: «Я працюю на виноробні», то у відповідь отримуєш: «Вау! Як круто, як романтично!»

Насправді ні. Я працюю на розливі й упакуванні, робочий день триває з 8:00 до 17:00 з обідньою перервою. Це досить монотонна фізична робота – поставити пляшки на лінію, зняти, перевірити, запакувати в ящик, складати ящики на палету. Пакувати спецзамовлення для готелів і ресторанів. Клеїти етикетки, мити підлогу, виносити сміття, складати коробки наступного дня.

Звичайно, мені цікаво, як вибудовані процеси. У мене чудові менеджери й колеги, деякі з них знають англійську.

Я отримую мінімальну зарплату (850 євро до податків) абсолютно легально, живу в будинку за кошт компанії та маю обід і сніданок. Це включено в контракт.

Як у кожної країни, у Португалії є свої нюанси, які дивують нас, українців. Ми звикли до швидкого сучасного банкінгу, електронного обігу документів, можливості потрапити до лікаря в будь-який момент. Відкриття, що Європа живе інакше. У мене язик не повертається назвати це недоліками: я гість цієї країни та дуже вдячна кожному португальцеві, який допомагав і допомагає мені. Можливо, тому, що в мене не було якихось очікувань і я почитала про країну й умови перед тим, як їхати.

Я знаю, що ця ситуація тимчасова. Уже зараз думаю над тим, що робитиму та куди рухатимуся за кілька місяців. І повернення додому – один із перших варіантів.

Багато чула від знайомих – чомусь переважно від тих, хто виїхав давно – про «вікна можливостей» тощо. І коли кажу, що ми живемо різними життями та, якщо вони не бачать перспектив України, то це лише їхній погляд, вони чомусь ображаються або натякають, що я недалекоглядна.

Я не ображаюся, бо їхні зв’язки з країною насправді вже давно перервалися, на відміну від тих, хто виїхав через війну та мав до неї не гірше життя.

Точно знаю, що нарешті навчилася жити сьогодні та дякувати йому за те, що він дає. А далі точно буде.

 

Вета, 22 роки, старша адміністратора мереж шкіл вивчення іноземних мов

До повномасштабного вторгнення я жила в Харкові та працювала старшою адміністраторкою в мережі шкіл із вивчення іноземних мов. Я займалася регламентом роботи школи, надавала підтримку іншим адміністраторам. Отримувала хорошу зарплату, якої вистачало на мої потреби.

24 лютого я прокинулася, як багато людей, о 5:00 ранку від вибухів. Покинула Харків тоді, коли побачила з вікна, що поруч горить прокуратура. Моя мама сказала, що краще мені їхати, і я погодилася.

Спочатку поїхала до Берліна, бо колись там була й мені сподобалося, але в мене не вийшло зробити документи, щоб отримати прихисток, тому 31 березня покинула Німеччину та відправилася до Італії, бо гарно знаю італійську й англійську мови. Там швидко знайшла роботу доглядальниці. Це була старенька бабуся, яка хворіла, і, на жаль, так сталося, що вона померла за 10 днів моєї роботи: у неї був дуже тяжкий стан здоров’я. Після того я почала шукати роботу в кафе, бачила, що всілякі заклади потребують додаткового персоналу. Тому просто ходила, розповідала, хто я, що в мене вже є документи, що спілкуюся італійською, що в мене є досвід роботи офіціанткою.

Психологічно мені нормально ходити та проситися на роботу. Я вмію себе добре презентувати, але є відчуття, ніби ти випрошуєш цю роботу, бо потрібні гроші на виживання. І розумієш, що в цій ситуації, мабуть, ніхто не хоче тебе брати, бо ти тут тимчасово. У мене були випадки, коли відверто казали, що «вона не італійка, ми не будемо її брати». Але ти знову йдеш, просишся й думаєш: можливо, цього разу пощастить. Але мені не пощастило, і роботу я не знайшла. Багато хто казав, навіть самі італійці, що Італія дуже давно в кризі, що багато хто не працює, і це цілком нормально. Окей, я можу не працювати, але тоді витрачу всі свої гроші, навіть не зможу купити квиток, щоби повернутися до України. А я дуже хочу  повернутися.

Тоді вирішила їхати до Ізраїлю, бо в мене тут сестра. До того ж в Ізраїлі вийшов закон, що люди, які приїжджають із закордонним українським паспортом і будуть перебувати тут три місяці, можуть офіційно працювати.

Тут я знайшла роботу офіціанткою в готелі. Навіть сплачую податки. В Україні, напевно б, не пішла на таку роботу, і не тому, що це погана робота. Мені здається, що взагалі немає поганої роботи, бо вона дає тобі якусь фінансову свободу та стабільність. Але мені здається, що зі своїм знанням мов я просто можу знайти щось цікавіше, ніж бути доглядальницею чи офіціанткою. Але я вдячна, що є така можливість.

Роботу шукала в Telegram-чатах. Це як якесь сарафанне радіо, де обговорюють усе на світі. Вони виклали вакансію, що потрібні офіціанти, і так я пішла працювати. Ізраїль не надає тобі тимчасовий прихисток, фінансової допомоги, як Німеччина, наприклад, але в тебе є можливість легально заробляти гроші.

Колись у мене, звісно, були думки про «краще» життя за кордоном, але їх давно немає, і досвід налагодження нового життя за кордоном зараз підтверджує, що Україна набагато краще для мене та моїх планів. І зараз є розуміння, що начебто обираєш між тим, що ніколи б не обрав для себе, і ненавидиш обставини, у яких опинився; людей, через яких це все почалося. Іноді буває такий стан, що все, що хочеш, – умерти й ніколи більше не приходити на цю роботу. Не вистачає навіть сил, щоби плакати, але потім ідеш і так живеш.

Звісно, важко звикнути до того, що ти багато працюєш, але не можеш собі дозволити того рівня життя, що був в Україні. У мене, наприклад, схильність до акне, і багато грошей завжди йшло на професійний догляд, косметику, профілактику проблеми. Я могла за свою зарплату прийти до косметологині та купити собі якісну систему догляду – і моя шкіра була супер. Зараз я зі своїх якихось мікрознань того, що мені потрібно, знайшла набагато дешевшу альтернативу, і ніби вона нормально працює. Зекономив – заробив [сміється]. Також я не можу піти десь поснідати в кав’ярні, як це любила робити в Харкові. Тут готую, а на сніданок можна купити собі банан і йогурт, і вже добре. А обідами годують на роботі. У мене зараз зламався ноутбук, і мені буде набагато простіше просто пожити без нього, і потім в Україні купити б/у, ніж зараз іти та його ремонтувати, бо ремонт буде коштувати 1000 шекелів. Множимо майже на 10, це 10 000 гривень, і ти думаєш: «Ну ні, зараз не до цього».

Щоб знайти роботу, дуже важливо знати мову країни, у яку приїздиш. Попри мою гарну англійську, у мене дуже слабенький іврит і, наприклад, навіть у магазин взуття продавчинею мене не візьмуть. У готелі простіше: тут більшість іноземців, і вони здебільшого спілкуються англійською.

Попри все, я мрію повернутися до Харкова, навчитися справи кравчині, купити обладнання та шити одяг, форму або ті ж самі аптечки для військових. Мені хочеться бути потрібною вдома. Тому в мене план бути в Ізраїлі до вересня та повернутися, щоб налагоджувати життя в Харкові. 

 

Труднощі, з якими стикаються українські жінки за кордоном, під час пошуку роботи 

Тетяна Волошина

Експертка платформи професійного розвитку Happy Monday (ГО «Професіонали майбутнього»)

Світ нам активно допомагає, і ми відчуваємо цю підтримку, але коли це стосується роботи, до нас ставляться на рівні з іншими, якихось попусків українським жінкам не роблять. Наприклад, у тій самій Німеччині дуже уважно ставляться до переселенок, приносять дитячі речі, їжу, предмети гігієни. Проте коли жінка починає пробувати себе на іноземному ринку праці, то Німеччина, як і більшість іноземних країн, розглядають її на рівні з іншими кандидатами, а тим, чия професія потребує підтвердження, пропонують робітничі спеціальності на заводі чи фабриці. І для наших жінок, які мали тут кар’єру, успіх, найбільший стрес – піти на таку роботу.

У Британії потрібно проводити якусь коротку розмову (так званий смол-ток), про те, як ви вдячні, що вас запросили на співбесіду, які ви щасливі всіх бачити. А в нас це не заведено, не всі жінки вміють робити так, тому це теж стрес. Вивчення навколишнього культурального середовища, розуміння, що слід говорити, а чого не слід, займає певний час.

Ще один аспект, який впливає на пошук роботи, – це наявність дітей. Більшість країн надають садочки, школи для дітей, але бувають і винятки, і жінка прив’язана до дитини. Спробуйте дізнатися, чи є на підприємстві, куди ви плануєте влаштуватися, мінісадочок, їх доволі часто організовують для своїх працівників. Також, якщо діти вже старші та певний час можуть бути вдома самі, виходом із такої ситуації може бути часткова зайнятість. У тій же Німеччині це називається minijob. Таким способом ви можете заробляти якісь, хоч і не великі, але все ж таки гроші на життя.

Також є проблема в тому, що жінки не знають, до кого звертатися в критичних ситуаціях, дезорієнтовані, коли потрапляють в іншу країну, не завжди в соцструктурах є українськомовні робітники, і наші люди подекуди не знають про існування Google-перекладача.

Через дезорієнтацію в новій країні жінка в чужому середовищі мислить критеріями виживання, тобто вона не думає про побудову кар’єрної стратегії, а думає про базові речі, де жити, за що їсти та де мінімально заробити, неважливо, легально чи ні.

Куди звернутися по допомогу

Крок 1 – це знайомі, волонтерські організації та соцмережі. В кожній країні, навіть місті, є групи в соцмережах, де можна знайти відповіді на багато запитань, наприклад, про пошук житла, лікарів, роботи. Люди діляться своїм досвідом і часто готові допомогти тим, які щойно прибули до країни та шукають допомоги.

На вокзалах часто є волонтерські центри, які дуже легко помітити завдяки великим написам українською або російською.

Також у містах є «розподільчі центри», де можуть надати консультацію щодо місця проживання та пошуку роботи. Волонтери дуже детально все роз’яснюють, як дістатися та куди йти. Також офіційний сайт обраної країни містить необхідну інформацію для емігрантів з України.

Найпростіший спосіб – це соцмережі, де можна знайти знайому людину або «знайому знайомих», яка місцева або вже проходила цей шлях, тож готова буде покроково все пояснити та допомогти інформацією.

Не потрібно шукати роботу в паніці, тому що людина перестає критично мислити та може погодитися на що завгодно.

Крок 2 – рухатися в офіційні державні структури. Там точно знають, що робити й куди направляти. Великий плюс європейських держустанов – це те, що вони дуже чуйні, і намагаються зробити все, щоб допомогти. Там точно нададуть актуальну інформацію, не відправлять на нелегальну роботу. І ви точно будете в безпеці. Знайти офіційні держустанови ви можете на сайті: An official website of the European Union. Сайт зручний тим, що офіційні установи спеціально відібрані та зображені на карті. Тут можна знайти інформацію і відповіді на запитання: скільки триватиме тимчасовий захист, які він дає права, у яких країнах є безоплатний проїзд для українців і багато іншої корисної інформації. 

Вивчення ринку праці

У багатьох країнах із задоволенням допомагають українкам у побутових питаннях. Однак на ринку праці – розглядають на рівних. Тож вирішальне значення має кваліфікація пошукача роботи.

Якщо ви плануєте шукати кваліфіковану роботу за професією, рекомендую ретельно вивчати ринок праці та культурні особливості проходження співбесід у цій країні. Питання, які пропоную досліджувати:

– чи потребує ваша професія підтвердження кваліфікації. Як відбувається таке підтвердження та скільки часу займає

– чи критичне знання мови. Чи є регіони, де для роботи достатньо знання англійської мови (наприклад, міжнародні бізнеси можуть бути представлені в найбільших містах. Основною мовою спілкування в таких компаніях може бути англійська)

– які особливості пошуку роботи в цій країні (джерела пошуку, вимоги до резюме та мотиваційного листа, кількість етапів відбору, тривалість етапів)

– особливості самопрезентації в даній країні. Вони для кожної країни можуть бути різними.

Найпростіший спосіб здобути інформацію, звернутися за консультацією до центру зайнятості вашого міста. Знайти ці організації можна або через міграційні центри, або через інтернет-пошук.

Про знання мови

Знання місцевої мови може значно полегшити пошук роботи. Знання англійської також полегшує. Бо є ряд країн – де всі спілкуються своєю мовою й англійська мало чим може допомогти. Але є випадки, коли жінки, які досить опосередковано знали мову, були прийняті на роботу. Багато залежить від того, як ви складете резюме, як підготуєтеся та від вашого бажання працювати. Тож знання мови посилює шанси, але не дає стовідсоткової гарантії, що ви отримаєте гарну роботу.

Якщо ви відчуваєте, що ваша іноземна мова слабша, ніж потрібно для працевлаштування, на сьогодні є багато онлайн-сервісів, застосунків, які допомагають підтягнути її або вивчити на базовому рівні. Наприклад, застосунок Duolingo надав дозвіл на використання застосунку безоплатно, Busuu: дарує 90 днів преміумпідписки для вивчення всіх 12 доступних на сервісі мов. Щоб отримати безоплатний доступ, потрібно зареєструватися. Також у телеграм-чатах ви можете запитати про безоплатні офлайн-курси вивчення мов для українців, які організовують у містах силами місцевих громад або державних установ. Тут ви не лише зможете вчити мову, а й знайдете живе спілкування, нових знайомих, що значно може поліпшити ваші можливості в пошуку роботи.

Що може допомогти в пошуку роботи за кордоном

Мені дуже подобається метафора про «скриньку з цінностями». По суті, ми зараз використовуємо ті навички, які напрацювали до війни та привезли їх із собою в іншу країну.

Отже, по-перше, є важлива складова, як-от «соціальний капітал». Наші стосунки з іншими людьми – теж певний капітал, певна валюта. Тож якщо жінка вміє вибудовувати стосунки та думати над тим, чим вона може бути корисною іншим людям, це те, що часто називають networking, вона може знайти кращу роботу. Як правило, жінки, які знаходять релевантну досвіду роботу, мислять якраз цими категоріями. Важливо ходити на всі можливі заходи, дотичні до вашої професії або бажаної зайнятості, пропонувати стратегії поліпшення роботи компанії, у якій хочете працювати.

Друга важлива річ – гнучкі навички, які ви привезли із собою. Зробіть ревізію своїх навичок. Є така практика – виписати всі свої професії, усе, що ви вмієте робити, щоб бачити реальний список своїх можливостей і йти шукати роботу саме за своїми найкращими вміннями та навичками.

Третє – уміти розуміти свої особисті якості, «сильні та слабкі» сторони, бо європейці на співбесідах люблять ставити подібні запитання.

Четверте – адаптивність. Навіть якщо не вдається відразу знайти релевантну роботу, важливо вміти адаптуватися до тих умов, які наразі пропонують.

П’яте – уміння шукати інформацію та планувати наперед. Заходити в групи, чати, знаходити HR-ів, які самі будуть допомагати шукати роботу та рекомендувати вас у компаніях.

Отже, правильне використання всіх ресурсів, надбаних до війни, спокій, попереднє планування та використання соціальних зв’язків. Також бажано бути оптимістично налаштованим на найкращі варіанти, а не погоджуватися на все, що пропонують. Або ж погоджуватися на те, що є зараз, але не переставати думати та краще планувати.

Навіть якщо ви тимчасово знайти нерелевантну вашому досвіду роботу, прийміть це із великою вдячністю та гордістю, що ви, незважаючи ні на що, знайшли варіанти заробітку. Тому що ситуація дійсно дуже емоційно важка. І якщо в умовах цієї тотальної розгубленості жінка знайшла в собі сили поїхати невідомо куди та ще й заробляти гроші, то це невимовний героїзм, який не має давати думати про те, що ви робите щось не так. 

 

Корисні ресурси, де ви можете отримати підтримку:

FemaleVentures – портал, що допомагає українським біженкам із менторством і пошуком роботи;

Imagine Ukraine – допомагають із пошуком вакансій, безоплатно менторять і підтримують;

CFA Society Ukraine запускає програму, яка допомагає українським жінкам знайти роботу у сфері фінансів та інвестицій. Реєстрація через чат-бот;

Якщо ви розвиваєте кар’єру, корисною буде платформа Career Hub;

Також вакансії часто онокордономвлюються в телеграм-каналі «Робота для українців за кордоном». Тут вам допоможуть скласти резюме та за потреби знайти мовні курси. 

Джерело