Боєприпаси та хімія: як війна шкодить ґрунтам і які є рішення?

Що робити з українськими землями, знищеними війною, та які шляхи обирали інші країни.

Як війна впливає на ґрунти?

В останніх матеріалах, які ви можете знайти на "Екорубриці", ми поступово розглядали кожну з екосистем України, яким завдається шкода військовими діями. Так, ми вже розповіли про шкоду, завдану лісам — природним та рукотворним, про виснаження та забруднення водних ресурсів України, проте найбільше серед екосистем, що зазнають негативного впливу воєнних дій, страждає екосистема ґрунту.

Те, що буквально знаходиться в нас під ногами, справді є цілою екосистемою. Велика кількість дрібних організмів, що створюють і підтримують ґрунт, а також його біологічний покрив — трави, мохи, лишайники та гриби — є найбільш вразливими через фактичну відсутність мобільності. Інакше кажучи, усі живі організми в товщі ґрунту або ті, які захищають від ерозії його поверхню, не здатні покинути ділянку, на якій відбувається вибух боєприпасу, або захистити себе від негативних впливів. Такими впливами передусім є короткострокова руйнівна дія вибухової хвилі та довготривала дія хімічного забруднення.

Що відбувається з ґрунтом після обстрілів?

На знімку зображена ділянка полів, засіяних озиминою, у Харківській області — її площа становить приблизно 1 км². Експерти Української природоохоронної групи, користуючись методом, який створили природоохоронці з Міжнародної благодійної організації "Екологія. Право. Людина", нарахували 480 воронок від снарядів.

Шкода від вибухів на полях колосальна — достатньо лише подивитись на знімки поля в Ізюмському районі
Харківської області — тут можна нарахувати близько 500 воронок від снарядів

Як результат такого обстрілу — пошкодження рівної поверхні поля, потрапляння уламків снарядів у ґрунт та вивільнення в атмосферу токсичних газів. Отже, з усім по черзі:

 Уламки снарядів. Оболонки боєприпасів виготовлені з чавунного сплаву, до якого, окрім заліза і вуглецю, додають сірку та мідь. Якщо такі уламки залишаються в землі, з часом вони починають окислюватись, надходити до колообігу речовин довкілля та включатися до харчових ланцюгів. Крім того, частина боєприпасів мають елементи, виготовлені з використанням збідненого урану. За підрахунками, взятими з дослідження Української природоохоронної групи, через обстріл лише на квадратному кілометрі поля в Харківській області, у ґрунт потрапило 50 тонн заліза, 1 тонна сполук сірки та 2,35 тонни міді — і це лише ті речовини, вміст яких є найбільшим.

 Токсичні гази. Окрім цього, під час вибуху навіть одного кілограму вибухівки в атмосферу викидається кілька десятків кубометрів таких токсичних газів як оксид сірки, оксид азоту ти монооксид карбону. Урешті, з атмосфери оксиди сірки та азоту повертаються в ґрунт через кислотні дощі, які змінюють pH ґрунту та викликають опіки рослин. Виходить, ґрунт стає кінцевою ланкою хімічного ураження боєприпасами.

 Руйнування значного масштабу спричиняє й сама вибухова хвиля. За підрахунками спеціалістів, на полі, яке ми розглядаємо як приклад, вибухами вивернуто щонайменше 90 000 тонн ґрунту. По-перше, для вирівнювання поверхні поля знадобиться витратити чимало пального, а по-друге, лише засипати воронки — недостатньо, оскільки по краях воронки ґрунт значно ущільнюється — такий ґрунт вважається деградованими, адже в ньому змінена інтенсивність процесів, які домінували на довоєнному ґрунтовому ландшафті (гуміфікація, вилуговування, вивітрювання і, звісно, колообіг води). Відмінні процеси ґрунтоутворення неодмінно призведуть до зміни складу ґрунту, як от у Центральній Європі, де й досі з цим стикаються після Першої світової війни. Швидкість відновлення ґрунту − справа неймовірно часозатратна, глобальна середня швидкість його утворення становить близько 0,06 мм/рік. Крім цього, вибухи вбивають рослинність. Це цілком логічно.

 Пошкодження водонепроникного шару ґрунту й потрапляння забруднювачів у водоносні горизонти. Потужні вибухи можуть зруйнувати водонепроникний шар корінних порід. У такому випадку пришвидшується просочування води в ґрунт, вода у вирві не затримується, а ще більше розмиває її стінки. Це пришвидшує відкладення органічної речовини всередині ґрунтового профілю і сприяє окисленню ґрунтів. Так у водоносні горизонти та водні шляхи потрапляють агресивні забруднювачі. Якісь із них можуть переноситися далеко за межі поля бою. Такі забруднення можуть суттєво впливати на безпеку та здоров'я людей — наприклад, у муніципалітетах, що розташувались поблизу так званої "червоної зони" у Франції (низка територій на північному сході країни, де велися активні бойові дії під час Першої світової війни; понад 1200 км² родючої землі в районі Верденської битви були визнані владою як "повністю розгромлені") у 2012 році було заборонене споживання питної води через надмірний вміст перхлорату, який використовується у виробництві ракет та боєприпасів.

Війна триває, щодня додаються сотні таких ран на поверхні землі, живі мікроорганізми гинуть, вода та ґрунт псуються, а поля стають непридатними для використання, принаймні, до відновлення поверхні та повного розмінування. Що робити українцям із такими полями та чи будуть вони придатні до використання хоча б після мінімальних дій щодо їх відновлення?

Яке рішення?

Заповідники або розмінування

Якщо коротко, є два шляхи: покинути територію та заповісти її, або довго, дорого та з ризиком для життя людей розміновувати.

Експертка та координаторка проєктів ГО "Еколтава" Юлія Авраменко запевняє, що навіть у тому разі, коли ми вирішимо покинути ділянку, перш за все її необхідно максимально очистити від залишків снарядів, мін тощо, щоб вони не продовжували забруднювати ґрунти ще багато років поспіль. 

Займання пшеничного поля після обстрілів у Харківській області

Другий крок — рекультивація порушених земель. При цьому варто зазначити, звертає увагу експертка, що ці заходи передбачають на меті не тільки повернення та відновлення земель для сільськогосподарської діяльності, а й для лісогосподарського, рибного, комунального та промислового користування. 

"Про рекреаційне та аграрне користування мова в цьому випадку не йде через загрозу здоров'ю людини", — констатує пані Авраменко. 

Інший варіант, який наводить як приклад експертка — вилучення ділянки з подальшою консервацією та забороною відвідування. 

"Україна має подібний досвід — самосійні ліси, які утворилися після закриття колгоспів. Для цього потрібен не один десяток років, однак вони зможуть відновити загальний екологічний баланс й стати житлом для багатьох видів тварин і рослин", — пояснює експертка.

Ми вже згадали про "Червону зону" ("Zone Rouge") у Франції вище — вона є одним з прикладом такого "полишення" земель. Верденська битва була першою в історії битвою, у якій використовувалась артилерія. Сама битва між французами та німцями тривала близько 300 днів, у результаті чого, за свідченнями британської історикині Крістіни Гольштейн, земля була буквально вкрита патронами та уламками від важких артилерійських снарядів:

"Земля була просто повністю розбита. Будь-які дерева були вирвані, а люди ховалися, де могли, у ямки від снарядів і в ями в землі", — пише Гольштейн.

На фото — "Червона зона" у Франції, наш час. Цей рельєф — не природний, а такий, що з'явився
внаслідок артилерійських обстрілів більше 100 років тому.

Після закінчення війни була введена сувора заборона доступу на цю територію, будь-яка сільськогосподарська діяльність, яка впроваджувалась на землях, була заборонена — це й очевидно, адже всі села на й без того не дуже густонаселеній території було геть знищено артилерією.

Згодом шляхом очищення площу особливо ураженої зони вдалося зменшити до 100 км² (приблизно розміром із Париж). Втім, на деякі ділянки досі заборонено в'їжджати, на території все ще можна знайти нерозірвані снаряди та їхні уламки.

"Червона зона" у Франції, воронка від артилерійського снаряду

Перша промислова свиноферма тут була створена ще в 1929 році, у менш небезпечній зоні. Зараз основними галузями підприємництва у французькому регіоні Маас є "туризм пам'яті" з акцентом на Верден та інші поля битв та сільське господарство — людям властиво повертатись на свою землю, навіть якщо це небезпечно:

"Кожного року є фермери, які натрапляють на снаряди: вони застрягають у зубцях, а трактори вибухають", — свідчить Джозеф Хупі, професор географії університету Вісконсін-О-Клер, який спеціалізується на військовій географії.

Розмінувальні роботи на території досі не закінчені, і місцева влада, за словами Гольштейн, надає оцінку в 300 років, які необхідні для повного очищення території нинішніми темпами. Разом із тим, професор Джозеф Хупі зауважив, що ця територія ніколи не буде "відновлена" до стану, у якому вона була до початку Першої світової. Втім, він також наголошує на тому, що територія змінилась, заросла деревами й тепер у регіоні процвітає деревообробна промисловість.

Незалежно від економічного статусу країни, по всьому світу мільйони мінних гектарів залишаються під забороною — у Північній Африці, Азії, Південній Америці та Європі. У Лівії третина її суші вважається забрудненою наземними мінами та боєприпасами, що не розірвалися під час Другої світової війни.

Зазвичай держави, землі яких серйозно постраждали від обстрілів, пропонують вилучити обстріляні та заміновані території з обробітку. Таке рішення ухвалила Франція в 1918 році, країни Балканського півострова після війни 1999 року (через забруднення ґрунтів від розривів снарядів було вилучено із використання 120 тисяч га та 2,5 млн га земель відповідно). З огляду на хімічне, а подекуди й радіоактивне забруднення ґрунту й води в різних місцях природа відновлюється по-різному. У деяких місцях "Червоної зони" рослинність не змогла відновитися й за понад століття.

Реабілітація землі, поцяткованої воронками, є дорогою й ресурсозатратною. Тому іноді влада приходить до висновку, що дешевше для знекровленої війною країни та безпечніше для місцевих жителів буде залишити території на деякий час та взятися за довге поступове розмінування та звільнення земель від небезпечних залишків війни та уламків.

Варто звернути увагу й на те, що українські території активно розміновуються саперами — у середині червня кількість розмінованих територій уже становила 2 мільйони гектарів. Проте ще 30 мільйонів залишаються замінованими, тож можливо, сценарій, у якому розорані бойовими діями землі будуть заповідатись, є найбільш раціональним для окремих районів України, де поля особливо постраждали від бойових дій. Проте спосіб "відновити" ґрунти все ж таки існує, про нього нам розповіла експертка Юлія Авраменко:

"Реабілітація ґрунтів на місцях обстрілів полягає не лише в розмінуванні, а й в подальшому очищенні земель від інших хімічних залишків, які залишаються в ґрунті після війни. На полях, які зазнали обстрілів, необхідно провести аналіз ґрунту на встановлення вмісту важких металів і лише після цього підібрати відповідні заходи", — каже експертка з ГО "Еколтава". 

Для очищення ґрунтів від важких металів застосовують наступні заходи:

• Якщо ґрунт кислий — проводять вапнування; якщо лужний — гіпсування. Це переведе важкі метали в малорухомі форми й вони не зможуть проникати через кореневу систему в рослину та плоди. 
• У ґрунти вносять органічні іонообмінні речовини, такі як гранули полістиролу, цеоліти. 
• В перші роки початку рекультивації на таких полях висаджують культури, які не здатні до накопичення важких металів, технічні культури (бавовну, льон) і постійно ведуть моніторинг фізичних та хімічних властивостей ґрунтів.

Джерело