Я пам'ятаю

«Мне кажется порою, что солдаты,
С кровавых не пришедшие полей
, Не в землю нашу полегли когда-то,
А превратились в белых журавлей.
Они до сей поры с времён тех дальних
Летят и подают нам голоса.
Не потому ль так часто и печально
Мы замолкаем, глядя в небеса?»
(из песни «Журавли»)

Відомий під назвою «Ольгинські дзвіночки» колектив молоді вже четвертий рік поспіль приносить радість своїм співом в стіни Київського пансіонату ветеранів праці по вулиці Маршала Жукова, яким опікуються також волонтери братства прп. Іони Київського.

Ось і в день святкування Перемоги у Великій Вітчизняній війні «дзвіночки» знову зібралася разом, щоб своєю присутністю та співом засвідчити ветеранам про те, що молодь пам’ятає і цінує подвиги тих, хто ще поряд з нами і тих, хто життя поклав за своїх ближніх.

В обідній час, коли в їдальні пансіонату збираються ті, хто ще може самостійно ходити, «Ольгинські дзвіночки» влаштували справжній концерт: під супровід гітари та баяну звучали пісні, які всім нагадали події воєнного часу, які передавали почуття тих, кому під час війни зігрівали серце спогади про посмішку й очі близьких та рідних для них людей. Прозвучали такі відомі всім пісні, як «День Победы», «Тёмная ночь», «Журавли», «Смуглянка», «Эх, дороги», «В землянке», «Катюша» та інші.

Зворушені спогадами та співом, ветерани не стримували сліз, а під «Смуглянку» та «Катюшу» дружньо підспівували. В такі моменти приходить розуміння того, як важливо без сподівання отримати щось взамін дарувати свій час і увагу тим, хто самотній, тим, хто потребує догляду та моральної підтримки. Більш реальним стає усвідомлення того, що благословенна Богом старість з її хворобами та самотністю сприяє спасінню душі не лише тих, хто стоїть наприкінці свого життєвого шляху, але й тих, хто намагається полегшити її скорботи.

Після закінчення «концерту» розпочалась фотосесія з ветеранами. Обличчя всіх сяяли посмішками, настрій був піднесений та по-справжньому святковий. Тому всі вирішили продовжити наші співочі привітання тих, хто вже не має можливості приходити самостійно в їдальню, а також інших мешканців пансіонату. На трьох поверхах по черзі дзвінко лунали пісні про Перемогу, в кожну кімнату заходили «дзвіночки», пригощали цукерками, намагалися теплими поглядами й щирими словами привітань зігріти серця ветеранів війни та праці.

Особисто для мене цьогорічний День перемоги сприймався по-іншому. Здається, неможливо висловити словами ті почуття, які виникають при погляді в очі тих, хто бачив жорстокі баталії, смерть та відчував біль від втрати друзів та близьких. Випробовування війною загартувало серця цих людей і приклад їхнього мужнього подвигу повинен спонукати нас на добрі справи та боротьбу зі своїми недоліками. Хочу вірити в те, що пам’ять про цей гіркий урок історії буде жити в свідомості прийдешніх поколінь. Саме від поважного ставлення сучасної молоді до ветеранів, від бажання та вміння з сердечною теплотою передати своїм дітям знання про події Великої Вітчизняної війни залежить збереження пам’яті про вміння героїв віддавати життя за ближніх.

Олена Нестеренко

Координатор направления:
Фирас Бадира, тел. (097) 195-87-65