"Повернути з небуття". Ті, хто збирає тіла загиблих на передовій

Ця стаття містить інформацію, що може засмутити

Свою роботу Артур описує як повернення мертвих з небуття.

Він і Денис, двоє молодих українців, мають важке завдання - знайти і забрати тіла цивільних і солдатів, що загинули у цій жорстокій війні. Це стосується всіх мертвих - і росіян, і українців.

Ми зустрілися з ними у нещодавно звільненому районі на сході України. Кругом уламками, покинуті траншеї, глибокі вирви від снарядів. Їм сказали, що десь тут, серед апокаліптичного спустошення, залишилось кілька тіл, каже Артур, їх треба забрати.

Десь вдалині лунають вибухи і звуки стрілянини. Хлопці добре розуміють, що їхня робота - небезпечна, але це виправданий ризик. "Найголовніше - винести мертвих з цієї страшної війни", - каже Артур.

Денис (ліворуч) і Артур часто проводжають в останню путь солдатів, яких вивезли з поля бою

Вони відчиняють двері білого фургона, позначеного червоним хрестом і цифрою 200, - військовий код для перевезення загиблих бійців. В ніс б'є різкий трупний запах, страшний гидотний аромат війни. Підлога вкрита личинками від трупів, знайдених раніше того дня.

Артуру і Денису повідомили, що неподалік залишилось кілька тіл. Денис запускає маленький безпілотник із камерою. Хлопці шукають не лише тіла, а й сліди від мін. Один з членів їхньої команди нещодавно отримав поранення.

Знайшовши тіло, вони спочатку кидають гачок, щоб перевернути його, а вже потім наближаються. Відступаючи, росіяни замінували будинки, інфраструктуру і навіть трупи.

Напередодні український військовий інженер сказав мені, що на звільнених територіях східної України є близько 100 тисяч мін. Очищати їх доведеться довго, адже один рік боїв дорівнює приблизно п'яти рокам розмінування, пояснив інженер.

Після 20-хвилинної аеророзвідки Артур і Денис визначають ймовірне місце пошуку. Це розбомблена будівля біля зруйнованої залізничної колії. Вони одягають каски, бронежилети і обережно пробираються крізь завали.

Всередині обваленої споруди лежать обгорілі рештки трьох тіл. Спочатку важко відрізнити людські тіла від згорілих дерев. Потихеньку Артур і Денис дістають кістки. Ретельно оглядають рештки, шукаючи ознаки ідентифікації.

Цього разу повертають не своїх, а мертвих росіян. У пеклі війни документи не збереглися, але Артур і Денис знаходять почорнілу обгорілу пряжку від російського військового ременя.

Невеликі фрагменти бронежилетів також свідчать про те, що ці троє воювали за Росію. Є й кілька особистих речей, зокрема, окуляри. Усі речі фотографують і кладуть поруч. Їх повернуть разом із решками тіл - обережно помістять у мішки для трупів, які потім завантажать в авто.

Їм потрібно кілька годин, щоб виконати це делікатне завдання, - відновити кожну частинку того, що колись було людським життям.

Потім зібрані тіла доставляють до місцевого моргу.

Гідно поховати

Артур каже, що відчуває майже духовне полегшення, коли знаходить тіло, незалежно від того, чиє воно.

"Ми радіємо, що тіло нарешті повернеться з війни", - каже він.

Якщо це російські бійці, "є чітке розуміння, що їх обміняють на наших загиблих, і наші загиблі будуть гідно поховані в Україні".

Артур і Денис часто проводжають в останню путь солдатів, яких вивезли з поля бою.

За останній рік вони бачили більше смертей, ніж життя. Артур визнає, що з часом це вплине на їхній емоційний стан, але додає: "Я розумію, що ми робимо хорошу роботу, і це мене трохи мотивує і дає віру в те, що війна скоро закінчиться".

Їхня роль показує, що війна в Україні - це не просто фізична битва. Тут є моральний компонент, який демонструє, як армія ставиться як до живих, так і до мертвих.

Джерело