Вивезеному з Маріуполя Давиду, якого росіяни вісім місяців утримували в дитбудинку, вдалося повернутися до України завдяки волонтерам

Провівши два місяці в блокаді Маріуполя, 16-річний Давид погодився виїхати до Росії, бо перебувати в зруйнованому місті на той час уже було нестерпно. Хлопець думав, що зможе через Білорусь повернутися до України. Але в Росії в нього відібрали паспорт, бо він неповнолітній, і скерували до притулку. Тільки в листопаді завдяки волонтерам Давид зміг повернутися додому. 

Перед вторгненням Давид виїхав із квартири матері в Маріуполі, яка зловживала алкоголем, та жив у друзів. 

За два дні до вторгнення Давид зі своїми друзями вийшов на проукраїнську демонстрацію. Давид сказав, що тоді заспівав національний гімн натовпу, але не дуже добре, хоча “це не має значення, важливо те, що я його заспівав”. Через три дні після вторгнення він знову заспівав державний гімн на центральній площі міста, коли росіяни вже були на лівому березі річки Кальміус у місті.

Життя в Маріуполі перетворилося на квест. Коли продукти закінчилися, то, за словами Давида, йому довелося красти їжу, як і всім іншим, щоб вижити. А наприкінці березня район, де мешкав Давид, почали конкретно бомбити. 

Тож 4 квітня Давид сів в автобус із Маріуполя до РФ. Російським солдатам сказав, що хоче поїхати до Росії.

“Варіанту поїхати до України не було. Я думав, що потраплю (до Росії. – Ред.) і швидко виберуся через Білорусь”, – розповів хлопець журналістам.

Але коли вони приїхали до Росії, місцева влада відправила його до дитячого будинку, тому що йому було менш як 18 років. За словами Давида, вони сказали йому залишатися там, поки він не досягне повноліття і не забере паспорт.

Дитячий будинок, за словами хлопця, був гнітючим місцем: харчування за розкладом, година на свіжому повітрі вдень та перед сном, і було важко побути на самоті. У місцевій школі його відправили вчитися на два класи назад, щоб він міг вивчити російську історію та інші аспекти російської навчальної програми.

Навіть в умовах дитбудинку Давид висловлював свою проукраїнську позицію, чим викликав невдоволення дорослих та погрози з боку інших вихованців притулку. 

Давид. Фото з інстаграму

Щоб якось відволіктися, Давид занурився в музику. За ці вісім місяців він записав два альбоми на телефон, який йому через мережу російських волонтерів передали колишні керівники його молодіжної групи в Маріуполі. В описі альбому Давид написав: “Сподіваюся, це сподобається навіть тим, хто не любить [народну] музику. На жаль, я зараз перебуваю в депортації [так само, як і Тарас]”, маючи на увазі Тараса Шевченка.

На початку жовтня Давид дізнався від російських волонтерів, які передали йому телефон, що його можуть забрати, якщо мати дасть дозвіл на це третій особі. 

Хлопець відчув полегшення. Однак знадобилися тижні, щоб умовити матір Давида підписати довіреність. До цього долучилися вже українські волонтери. 

“Вони знайшли гроші для нотаріуса. Вони повернули мене [до України] абсолютно безоплатно”, – каже Давид. 

Подорож, за його словами, зайняла менше ніж тиждень. На кожному етапі його супроводжували як російські, так і українські волонтери.

Зараз Давид живе в гуртожитку в Києві та планує записати свій третій альбом під сценічним ім’ям TRUFFIKSS.

Нагадаємо, що напередодні новорічних свят до України мешканка Ічні Чернігівської області, попри спротив окупантів, повернула додому свого викраденого 12-річного онука Олександра. Хлопчик з Маріуполя уникнув усиновлення в російську сім’ю лише тому, що запам’ятав номер телефону бабусі та зателефонував їй, щоб вона врятувала його.

Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує випадки примусових депортацій на територію Російської Федерації та Білорусі, скоєних під час російської збройної агресії проти України.

Якщо ви стали потерпілим або свідком примусової депортації на територію Російської Федерації або Білорусі, залиште інформацію про себе в онлайн-формі або ж напишіть на електронну адресу iy@humanrights.org. Наш представник зв’яжеться з вами.

За згодою заявника, отримана інформація буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, зокрема до Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Міжнародного кримінального суду тощо для розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні.