Вхід Господній до Єрусалиму: зміст і символіка свята

Після Лазаревої суботи, в останню неділю перед святом Христового Воскресіння, Православна Церква урочисто святкує Вхід Господній до Єрусалиму. Велелюдний Вхід Спасителя в Єрусалим був вступом Його на шлях Хресних страждань. Про цю подію розповідають у своїх Євангеліях всі чотири євангелісти (див. Мф 21:1-11; Мк 11:1-11; Лк 19:29-44; Іоанна 12:12-19).

Ми називаємо цей день також Неділею Ваій, або в нашій традиції — Вербною Неділею. Вайї, в перекладі з грецької, – це листя пальми. Чому ж тоді ця Неділя – Вербна?

У давнину на Сході був звичай: зустрічати царя-перможця пальмовими гілками. Саме так зустрів Єрусалим Христа, почувши звістку про Його дива та про чудесне воскресіння Лазаря чотириденного. В Україні замість пальм віряни, вшановуючи Вхід Господній в місто Його страждань, тримають у руках гілки верби – дерева, що в нас починає розпускатися раніше за інші. Таким чином, збулося стародавнє пророцтво про те, що майбутній Месія як цар в’їде в Святий Град на молодому віслюкові, який, на відміну від бойового коня, є символом миру, покірливості і смирення.

…За шість днів до Пасхи прийшов Ісус у Віфанію, де жив Лазар, друг Спасителя. Великдень того рік припав на вечір п’ятниці; отже, прихід Господа до Віфанії за шість днів до п’ятниці випадає на суботу попереднього тижня. Там (тобто у Віфанії) на Нього чекала вечеря.

Віфанські друзі Спасителя – Лазар, Марфа і Марія – приготували її, звичайно, в своєму будинку, чому підтвердженням служать наступні за цим слова, що Марфа прислуговувала як господиня будинку, а Лазар сидів за столом разом із гостем. Вказівку ​​на це євангеліст робить, безсумнівно, щоб нагадати про недавнє велике чудо Господа, здійснене над Лазарем.

Марія ж, узявши фунт нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Ісуса і витерла своїм волоссям Йому ноги, а дім переповнився пахощами дорогоцінної олії. На Сході був звичай мастити почесних гостей миром, і Ісус під час Свого земного життя (принаймні, як повідомляють євангелісти) був тричі помазаний ним на вечерях у різних будинках.

Юда Іскаріотський, який також був присутній на цій вечері, сказав: «Для чого б не продати це миро за триста динаріїв і не роздати вбогим?» Євангеліст зауважує, що Юда лукавив, коли говорив так. Істинне його прагнення таїлося в грошолюбстві Іуди. Він завідував скринькою з пожертвами серед апостолів і часто крав подаяння, що опускали туди. Приношення ці призначалися на побутові потреби Христової місіонерської спільноти, а також для роздачі убогим…

Натовпи прочан, які йшли до Єрусалиму на свято Пасхи так само, як і Ісус, дізнавшись, що Він перебуває в Віфанії, зайшли туди, щоб подивитися і послухати Його, а також і для того, щоб побачити воскреслого Лазаря, бо слава про диво вже облетіла околиці Віфанії. Багато людей, побачивши Лазаря живим, увірували в Ісуса, а старійшини і представники синедріону ще більше осліпли від ворожнечі до Нього. Засліплені злобою, вони вирішили вбити і Його, і воскреслого Лазаря, щоб стерти навіть сліди див Ісусових.

На другий день після суботи Господь пішов у Єрусалим. Безліч народу (тобто, головним чином, паломники, котрі прийшли на свято, а не залякані синедріоном і фарисеями жителі Єрусалиму) взяли пальмове віття і пішли назустріч Спасителю. Пальма на Сході служить символом міці і краси, гілки її в руках – символ радості і торжества. Хода вийшла дуже урочистою. До Віфанії йшли величезні натовпи народу. Всі кричали: «Осанна сину Давидовому! Благословен Грядий во Ім’я Господнє! Осанна в Вишніх!» «Осанна», власне, означає «спаси, даруй порятунок». Це слово іудеї вживали як вигук, що висловлює радість, особливо під час свят; цим народ виявляв свою радість і добрі побажання Месії.

Ісусу підвели осла, і Він, сівши на нього, їхав дорогою, встеленою пальмовими гілками і покритою одягом народу…

У євреїв був звичай: царі і переможці в’їжджали в Єрусалим на конях або ослах, і народ урочистими криками з пальмовими гілками в руках зустрічав їх. Виконуючи пророцтва Старого Заповіту (див. Зах. 9: 9), Христос таким же урочистим чином в’їжджав у Єрусалим, але не як Цар земний або переможець у війні, а як Цар, Царство Якого не від світу цього (Ін 18:36), як Переможець гріха і смерті. Єврейський народ, який знаходився під римським ярмом, очікував Месію як політичного визволителя, і всім здавалося, що Чудотворець, Який учора воскресив Лазаря і колись нагодував 5 тисяч народу, цілком може бути саме тим земним вождем, що приведе свій народ до політичної незалежності і земного царства насолоди.

Із тисяч, котрі перебували тоді на вулицях Єрусалиму, тільки Один Христос знав, що замість земного царства Він приносить людині Царство Небесне, замість позбавлення від земного рабства Він звільняє людину від рабства набагато страшнішого – від рабства гріха. Він Один знав, що шлях, усіяний нині пальмовими гілками, веде до Хреста і Голгофи.

Це царське прославляння Христа перед Його смертю Церква згадує для того, щоб показати, що страждання Спасителя були добровільними.

«Єрусалим у даному випадку є прообразом Царства Небесного. І кожна людина має в нього увійти. Вона має покинути земне життя, яке є тимчасове, і увійти в життя вічне. Дуже важливо, щоб людина приготувала себе для цієї вічності. І празник Входу Господнього в Єрусалим научає нас, що для того, щоб ми достойно увійшли в Єрусалим, ми повинні звершувати хвалу Богові. Хвала Богові — є потребою людської душі. Вона не є те, що потрібно Богові, вона є те, що потрібно людині», — наголошує Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Онуфрій.

Господь знав, наскільки непостійний народ і наскільки мінливі настрої натовпу. Мине лише кілька днів, і вигуки «Осанна» зміняться на оскаженіле «Розіпни Його!» І так відбувається впродовж усієї двохтисячолітньої історії Церкви. Відбувається, коли ми, жадаючи від Бога спасіння земного, забуваємо, що Він прийшов врятувати нас для Блаженної Вічності.

Тож не розпинаймо Господа гріхами, злобою та ненавистю. Натомість – понесімо разом із Ним Хрест страждань за Правду Божу. Тоді ми Обов’язково побачимо Світло Воскресіння, яке для кожного з нас сяє з Гробової Печери Спасителя…

Джерело