Хвиля загадкових самогубств. Що коїться з підлітками?

У столиці від початку жовтня сталася серія підліткових самогубств. Після третього випадку падіння з висотки з різницею в тиждень у мережі заговорили про те, що ці моторошні історії можуть бути пов’язані між собою. 

Чи йдеться про наслідування? Чи могли активізуватись так звані «групи смерті»? Чи правда, що в зоні ризику більшою мірою дівчатка? Як поводитися з депресивними підлітками? Що має насторожити батьків і чому не варто ігнорувати випадки, коли діти самі просять про допомогу?

Ці та інші питання ми обговорили з професоркою, яка займається суїцидологією вже понад 25 років і не з чуток знає, як себе почувають люди «на межі».

Галина Пилягіна — докторка медичних наук, завідувачка кафедри психіатрії, психотерапії та медичної психології Національного університету охорони здоров'я ім. П. Л. Шупика.

Востаннє ми з Вами розмовляли в серпні, після парного суїциду 12-річних дівчаток у столиці. Тепер — нова хвиля. Припущень і розмов про ці випадки багато, та чи не бачите Ви якогось зв’язку між ними або, можливо, негативної тенденції у скоєнні підліткових самогубств?

Я б не пов'язувала з тим самогубством у серпні як кластер, але ось ці три випадки за останні три тижні — можна. Але наголошую — це припущення. 

Є таке поняття — «кластерні» самогубства. Це так званий синдром Вертера, коли у ХVIII столітті після публікації роману Гете «Страждання молодого Вертера» Європою прокотилася хвиля самогубств молодих людей. «Кластерні» самогубства були ще притаманні російській імперії початку ХХ століття, і це було ознакою такої, скажімо, моди.

Я б не казала, що зараз — це мода. Зовсім. Але кластером, коли йде розголошення через медіа та інші ресурси, вважати можна. Саме тому що це стрибки з висоти. І це як наслідування моделі. Для підлітків, у яких є вже якась суїцидальна налаштованість, це стає прикладом, і ухвалюється рішення про самогубство.

Як узагалі в такому разі правильно комунікувати на таку чутливу тему?

Я розумію, як працюють медіа. Будь-які емоційно значущі новини перепощують. А це може викликати отакий кластерний ефект. Але це стосується саме конкретних випадків. Чи впливають вони і розголос одне на одного? Прямо — ні. Опосередковано. Бо сказати, що в будь-якого підлітка це обов'язково викличе суїцидальні наміри, не можна. 

Щодо підлітків — на думку спала така метафора з роману братів Стругацьких «Гидкі лебеді». Там одна із тез — «діти думають дощ». Уся повість про те, як за поганих обставин життя найбільш вразливою категорією є діти. Як вони змінюються, як вони реагують на те, що відбувається. І я б сказала так: на жаль, діти, безумовно, — це завжди вразлива категорія. А підлітки — особливо. Біологічна перебудова в період «пубертатного кризу», коли відбувається входження в період статевої зрілості, безумовно, впливає на психіку.

 
Галина Пилягіна 

Говорячи про останні випадки суїцидів, зокрема в Києві, — ідеться про дівчаток віком 12 і 17 років. У столичній поліції нам сказали, що в 9 з 13 випадків накладають на себе руки саме дівчатка. З Вашого досвіду, чи справді можна сказати, що саме дівчатка більш схильні до суїцидальних думок, і з чим це пов’язано?

Я думаю, що те, що саме зараз дівчата скоюють самогубства частіше, — це просто такий період. Зазвичай дівчата схильні до того, що ми називаємо «саморуйнівними діями», або самоушкодженням, це так.

Біологічно і психологічно дівчата дорослішають трохи швидше за хлопців. Це стосується і емоційного, і соціального інтелекту. Це в жодному разі не означає, що хлопці дурніші, ні. Просто певне соціальне дорослішання в дівчат справді проходить швидше. Тому, можливо, це теж відіграє роль. Але це швидше припущення. 

У нас доказовості тут просто не буде. Бо в кожному окремому випадку — це різні люди, різні стани. Я б сказала, що дівчата все ж таки більш сенситивні, вразливі, часто емоційно більш імпульсивні і більш нестримані.

Якщо ми беремо, наприклад, дані ВООЗ, то для дівчат-підлітків, імовірніше, характерні спроби самогубства або самоушкодження. А для хлопців — це справді буде самогубство. Тобто сказати, що дівчата більш схильні до самогубства — це не так.

Після останніх трагічних новин у соцмережах і на рівні розмов серед людей знову виникають питання і побоювання щодо впливу так званих «груп смерті». Хоча інформації, що ці групи активізувались, зараз мало. Можливо, Ви знаєте більше, працюючи з підлітками?

Те, що я знаю від підлітків, які мають суїцидальні думки (бо таких багато) або навіть мали спроби самогубства: це, імовірніше, не власне «групи смерті». Бо в такому випадку мав бути хтось, хто брав на себе позицію лідера, щоб доводити когось до певних самоушкоджень або суїциду. 

Те, що я чую від підлітків зараз: це таке віртуальне спілкування, часто міжнародне. І найчастіше — це російськомовна спільнота. Я не можу сказати, як вони одне одного знаходять. Можливо, в соціальних мережах. Але діти, на жаль, спілкуються в цих групах, і досить часто там збираються самотні.

Одна із дівчат мені, наприклад, казала таке: «От у нас є група, це друзі, у мене друзі лише віртуальні». Її подруга в інтернеті, якій вже давно було погано, скоїла спробу самогубства. «А я не могла допомогти, мені було ще гірше…» — казала вона. 

Під впливом враження від історії, що вона не допомогла подрузі та не знала, як це зробити, 13-річна дівчина теж, на жаль, випила таблетки. Але вона залишилася жива. 

Загалом песимістичний стиль у дітей-підлітків є. Їм притаманна глобалізація емоційних вражень: якщо погано, то це зовсім погано і ніколи не буде класно. Оце, власне, і є основною проблемою.

Ви сказали, що зараз багато підлітків мають суїцидальні думки. Ви спираєтеся лише не власну практику?

З моєї практики — дуже багато. Та, знову ж таки, це не статистика. Але наскільки я знаю, співпрацюючи з психологами із навчальних закладів: вони кажуть, що зараз справді дуже багато депресивних підлітків. 

Що я чую, коли підлітки кажуть про свої суїцидальні думки? Головна ознака: «А в мене нічого гарного в житті не буде». На майбутнє в них немає ніяких сподівань і надії. У кожному випадку це виходить по-різному, не можна узагальнювати. Але оця певна безнадійність як основа багатьох депресивних станів для підлітків — це одна із дуже характерних ознак. Вона в принципі часто трапляється під час депресії. Але в дорослих це відбувається інакше.

Ще одна з ознак — це підвищення агресивності. І виходить ось така суміш безнадійності з імпульсивністю, агресивністю і відчуттям самотності. Тобто підлітки не бачать ресурсів допомоги.

 
Галина Пилягіна

Фахівці часто говорять про негативний вплив соцмереж на дитячу психіку. Але чи варто, на Вашу думку, їх звинувачувати у всіх бідах?

Те, що зараз є небезпечний вплив соцмереж, — це правда. Але це не означає, що в кожної дитини треба обов’язково перевіряти, з ким і як вона спілкується. Лише якщо для цього є підстави. Я казала б не про соцмережі, а про віртуальність як таку. 

Оця віртуальна зануреність, як на мене, — це дуже погано. Бо нею підміняється реальність, і вона справді позбавляє життя. Діти просто не в змозі критично сприймати віртуальність. У них немає досвіду. Вони ще погано розрізняють, що коли людина каже «я себе вб'ю», наприклад, то вона може цим просто хизуватись. 

Тиждень тому до мене прийшла «докторка наук». У 13 років. Вона, начитавшись, так термінами сипала… Вона розумна дівчина, але ж не фахівець. Начиталась, намагалась зрозуміти себе і навіть типувала себе за якимись методиками. Але, зрештою, назвала все «жах». Тобто зрозуміти все це дитина не може. Охопити і критично ставитися до інформації. Це і дорослим важко, а більшість дітей, безумовно, до певного віку просто на це не здатна.

Тому звинуватити соціальні мережі у всіх бідах я не можу. Але, скажімо так, виходить «гримуча суміш» впливу соціальних мереж, який не піддається критиці, з особистісною віковою вразливістю та імпульсивністю. І це може давати такий ефект.

Якими взагалі можуть бути найпоширеніші причини суїцидальних намірів у підлітків? І чи вагомою причиною є зараз війна?

Найбільш визначальним є рівень самотності та безнадії.

На війну, з усім, що відбувається, дуже реагують дорослі. У нас погіршується економічне життя, люди втрачають роботу, людей вбивають, бомбардування, вимушені переселення, погані очікування щодо зими. Це ж не дає радощів. 

Дорослі на це реагують своєю певною песимістичністю. А діти поряд з ними «дзеркалять» цей стан, перебільшуючи його. Додайте сюди, якщо в родині справді немає теплоти, не дай Боже, є насильство, або насильство в школі, дитина просто швидше дійде висновку: «Навіщо таке життя?» На жаль. Не розуміючи, що складнощі якраз і роблять життя життям. 

Інша одна з основних причин суїцидальних думок — це, безумовно, відчуття самотності. Це пов'язано, зокрема, і з наслідками карантину, замкненого простору, а потім ще й війни. Воно також може бути пов'язане з проблемами та комунікаціями в родині, проблемами у школі, з друзями. І тоді приводи вже не важливі.

Тягнутися це може довго. Вразливість підвищується. Коли до мене приходять підлітки в 14, 15, 16 років — вони кажуть, що все почалося в 10, 11, 12, іноді раніше. Бо батьки, наприклад, не бачили проблеми булінгу в молодшій школі. Або, наприклад, розлучення чи якісь конфлікти в родині, що були раніше. Дитина дорослішає, і це така відкладена — не хочеться казати помста — імовірніше, деструктивна реакція на минуле. Так буває дуже часто.

Що має насторожити батьків і рідних у поведінці підлітків?

Раптова замкненість, конфліктність, підвищення агресивності в побутових відносинах, небажання якось себе обслуговувати, небажання контактувати. Особливо, якщо це набуває якогось зовсім незвичного типу. Це такі ознаки, на які треба звернути увагу. 

Зараз діти самі досить активно шукають допомогу. Іноді самі батьки не вірять і вважають, що це демонстрація. Тоді найголовніше, хай навіть якщо це виявиться якоюсь дрібницею, поспілкуватися з фахівцем і розібратись, що там насправді.

Добре, якщо підлітки просять про допомогу самі, і набагато складніше — якщо ні. Чи завжди описані Вами зміни в поведінці такі явні? 

Є два типи випадків. Якщо дитина просить і каже: «Мені погано», — точно потрібно звертатися по допомогу. До психотерапевта, психіатра, байдуже.  

Другий — це коли батьки бачать такі дуже несподівані зміни поведінки. Але, на жаль, це не завжди можна помітити. Особливо, якщо підлітки замикаються в собі. Бо підліток просто не каже про свої думки нікому, а вони є. І потім якоюсь останньою краплею може стати взагалі дрібна ситуація з погляду дорослого або здорового глузду.  

Щодо порад батькам. Насправді вже багато сказано, особливо про те, що головне — це довірлива комунікація. А ще кажуть про користь спорту, хобі, чіткий розпорядок дня тощо. Але з огляду на реалії життя і спілкування з підлітками, вони часто не те що комунікувати, а в принципі нічого не хочуть. Які дасте практичні поради, як говорити з підлітком і знайти підхід до нього?

Невербально. Коли ось так замикаються, дуже терпляче, дуже послідовно, дуже щиро, наголошую — щиро, батьки мають демонструвати свою увагу. Не контроль, а увагу і намагання спілкуватися. Щоб було хоч кому сказати про допомогу.

Дитина піде на контакт. Може не одразу. Але дуже тонкою є ця межа між увагою і контролем, між щирістю і «ти повинен» тощо. Оці тонкощі — це вже проблеми батьків. Так, це непросто. Іноді я навіть кажу: «Дайте дитині спокій з навчанням, побутом, оцим “у тебе 10-й клас, навчайся, бо тобі ж школу закінчувати”». Щоб дитина потім не вимагала багато від себе, і не з’являлося відчуття сорому і провини. 

Тому з боку батьків — щира увага, повага, допомога. Я б сказала так.

Ви кажете, що діти зараз часто самі звертаються по допомогу. Чи означає це, що популяризація психологічної допомоги в Україні дає свої плоди?

Стигматизація психіатрії все ще існує, але ситуація справді змінюється. Звертаються набагато частіше. І навіть з 12-13 років просять про допомогу. У нас розумні діти. І в нас класні батьки. У нас життя непросте. 

Куди можна звертатися по допомогу

• На цілодобову Національну гарячу лінію для дітей та молоді — 116 111 або 0 800 500 225.
• На цілодобову Національну лінію з питань запобігання суїцидам та підтримки психічного здоров’я Lifeline Ukraine — 7333.
• До ресурсу Teenergizer, де підлітки можуть отримати безкоштовні онлайн-консультації.
• На цілодобову Національну гарячу лінію із запобігання домашньому насильству, гендерній дискримінації та торгівлі людьми — 116 123 або 0 800 500 335.
• На цілодобову гарячу лінію психологічної підтримки для дітей і дорослих ГО «Людина в біді» — 0 800 210 160.
• На лінію безоплатної психологічної допомоги від фонду «Голоси дітей» — 0 800 210 106, а також у Telegram-бот або Viber-бот.
• До Київського міського центру психолого-психіатричної допомоги при станах душевної кризи — (044) 456 17 02, (044) 456 17 25.
• На лінію безоплатної психологічної допомоги від Національної психологічної асоціації (для українців, яких прямо чи опосередкована зачепила війна) — 0 800 100 102 (працює з 10:00 до 20:00). 

Джерело