Дуже багато років тому…

Він дивився, як вони збирають речі. В Його очах були сльози. Вони про щось сперечалися й Він підійшов ближче. Адам заспокоював Єву, ніжно тримаючи її за руки. Адам розповідав їй, що в них все буде добре, буде багато дітей і вони будуть щасливою родиною. Єва плакала й шепотіла йому, що в неї погані передчуття. Їй чомусь здавалося, що з їх дітьми обовʼязково щось трапиться.

Творець був здивований. Адже досить лише попросити вибачення за порушення правил. Чесно й щиро. І не має значення — чи подобаються їм правила, які встановлені, чи ні. Адже вони — Його діти, які в гостях у Нього. Він обовʼязково вибачить їх, тому що Його любов до них — нескінченна.

«Чому їм так важко це зробити?», — дивувався Він, — «Попросити вибачення, щиро й усвідомлено, у того, хто їх дуже любить!»

Він із сумом дивився, як вони уходили за обрій, тримаючись за руки. Дивився й розумів, що тепер все буде по іншому. Адже не можна порушувати правила Того, хто створив все навколо. Не можна, навіть улюбленим дітям.

Близько двох тисяч років тому…

Він вже не міг дихати. Здавалося, що постійний страшний біль у всіх частинах тіла ніколи не скінчиться. Смертельна душевна туга заполонила мозок. Йому здавалося, що Він вже помер, але страшна спрага нагадувала Йому, що Він ще живий. Він знав, що десь там, внизу біля хреста, на нього дивиться Матір. І хотів померти швидше, щоб Вона не мучилася від Його страждань.

Йому згадалося, як під час Нагірної проповіді, Він вчив, що «Якщо ви прощатимете людям провини їх, то простить і вам Отець ваш Небесний, а якщо не прощатимете людям провини їх, то й Отець ваш не пробачить вам гріхів ваших.» Тому останнім нелюдським зусиллям Він підняв очі вгору й прошепотів:

«Отче! вибач їм, бо не знають, що роблять»

Сьогодення…

Звичайний запах воскових свічок в Храмі заспокоює. Я завжди дивуюся: це ж просто воскові свічки, які горять, тихо потріскуючи. Чому я чую в тому потріскуванні певний ритм, ніби відлік?

До мене доноситься розмова двох жінок. Одна з них сумує про те, що не встигла попросити вибачення у свого чоловіка, який раптово помер. Інша її заспокоює, що у Бога всі живі, тому чоловік чує її вибачення.

До мене підбігла дівчинка, років шести, й весело сказала:

— Тьотя, пробачте мені!

— Вже пробачила, — відповіла я, а потім також весело спитала: — А за що?

Дівча замислилося на секунду, а потім дуже серйозно прошепотіло: — Люди повинні просити пробачення у людей. Це нормально. І сьогодні свято таке. Ви що не знаєте?

Мені захотілося її обійняти, але я просто подякувала їй за спілкування.

Я дякувала маленькій дівчинці й думала про те, що поки нелюди готують ракети для обстрілів, люди просять пробачення у людей.

Бо це Його правило.

З Прощеною Неділею, українці!

Наталія Яремчук,
лікар акушер-гінеколог, кандидат психологічних наук