Подписывайтесь на наш Телеграм канал https://t.me/molodostInUa

Новости

Як Гостомельський притулок для тварин пережив російську окупацію

Як Гостомельський притулок для тварин пережив російську окупацію

16 апреля 2022

 

Гостомельський притулок для тварин, де мешкають понад 500 собак та близько 200 котів, пережив обстріли та окупацію. Кілька разів туди далеко не з миром приходили росіяни. Засновниця притулку 78-річна Ася Серпинська знаходиться там з першого дня війни. Мужня жінка та її команда не покинули тварин і дочекалися наших, які на початку квітня увійшли в Гостомель.

Історія Асі Серпинської  – зворушлива та шокуюча. Вона сама дивується тому, як їй, її колегам та тваринам вдалося вижити. 

У перший день війни поїхала до тварин 

21 рік тому киянка Ася Серпинська заклала власну квартиру та викупила розвалений корівник в полі у Гостомелі.

Там її родина з допомогою волонтерів збудувала притулок для тварин, які постраждали від людської жорстокості.

За час свого існування у Гостомельському притулку допомогли тисячам собак та котів соціалізуватися та знайти нові родини.

На Київщині було чимало притулків. Однак в перші дні війни власники багатьох з них виїхали, а тварин випустили.

Ася Серпинська навпаки 24 лютого з Києва відправилася в свій притулок у Гостомель, щоб піклуватися про вихованців.

 У Гостомельському притулку для тварин мешкають понад 500 собак та близько 200 котів

 

"24 лютого о 7 ранку мене розбудив чоловік і сказав, що Росія напала на Україну.

Я швидко одягнулася, взяла паспорт і стала добиратися до Гостомеля. Доїхала до ірпінської розвилки, де одна дорога йде на Ірпінь, друга – на Бучу, а третя – на Гостомель.

Було чути страшні вибухи в районі аеропорту. І вже думала пішки йти до притулку, але мене підвезли люди, які їхали з Києва. Я буду їм вдячна до кінця життя", – згадує Ася Вільгельмівна.

Коли жінка приїхала та зайшла на територію свого притулку, то побачила, що палає сусідня будівля.

Її власник тримав велику кількість диких і домашніх тварин: кіз, курей, свиней, воронів, собак, котів, різних птахів і навіть великого лева.

Сам господар був поранений в ногу, його повезли в лікарню, а працівник, який піклувався про тварин, загинув.

"Усі його тварини були живі. Але з будівлі пішов дим, через задимленість видимість була не більше метра.

Ми зрозуміли, що нам треба рятувати цих тварин самим, і наші робітники пішли в палаючу будівлю", – каже Ася Серпинська.

Птахів, єнотів, поросят, кабана, віслюка випустили на вулицю. Цуценят, котів, деяких птахів та павича забрали до себе.

Леву носили воду та їжу.

Окупанти застрелили собаку 

26 лютого в Гостомель вже в’їхали окупанти на БТРах і навідалися у притулок Серпинської.

"Вони знайшли та спитали, хто тут знаходиться? Ми сказали, що нас тут четверо, і що ми піклуємось про тварин, і що ані військових, ані техніки тут немає", – каже засновниця притулку.

Окупанти залишили команду у спокої.

А за кілька годин розпочався страшний обстріл.

"Я спочатку не зрозуміла, що відбувається. Спитала у робітника: град почався? Так, це був дійсно ГРАД, тільки "залізний".

І ГРАДи, і крупнокаліберні кулемети, і артилерія. Будівля тряслася так, ніби стався землетрус!" – розповідає Ася Вільгельмівна.

Після обстрілу росіяни поїхали та залишили свою техніку. В одній машині було багато солдатських пайків, а друга – набита боєприпасами.

Робітники притулку забрали кілька ящиків з пайками, якими годували цуценят.

 Будівля тряслася так, ніби стався землетрус

 

А наступного дня в місто заїхала інша частина росіян.

Вони піймали робітника сусідньої лісопилки та хотіли примусити вантажити залишені попередніми військовими боєприпаси. Чоловік відмовився це робити, в нього пустили автоматну чергу.

У той день Ася Серпинська почула, як на дворі лають собаки, та поспішила до воріт.

Там стояли російські військові.

"Одягнуті, як термінатори. Я такого раніше не бачила", – згадує жінка.

Собаки бігли швидше за Асю Вільгельмівну та гучно гавкали на чужих.

 На диво, будівля витримала, хоча вилетіли всі вікна, а осколками пошкодило дах

 

Один з окупантів так недбало повів автоматом, і на очах у літньої жінки застрелив одну з її улюблених собак – Джину.

"Я кричу:

–     Навіщо ви вистрелили? Навіщо ви її вбили?

–    А чего она на меня лает?

Я обійшла з ними весь притулок, показала, що, окрім нас 4 людей, тут нікого немає. І я постійно кричала: "Не стріляйте! Не чіпайте собак. Вони – добрі, вони не кусаються", – зі сльозами згадує вона один з найжахливіших моментів.

Більше в тварин росіяни не стріляли. Команда притулку, розуміючи загрозу, намагалися з ними не сперечатися.

"Всі вони отруєні пропагандою. Говорити з ними неможливо. Та і яка може бути суперечка, якщо він стоїть з автоматом, а ти беззбройний? Для нього вистрелити в тебе – абсолютно не проблема. Тільки його розізлити, і все!" – говорить власниця притулку.

Останнє випробування перед приходом наших 

Незабаром в 3-5 метрах від притулку впав снаряд крупного калібру.

На диво, будівля витримала, хоча вилетіли всі вікна, осколками пошкодило дах, а в дверях та паркані пробило дірки.

"Собаки, які були в дальній частині притулку, загинули. Я досі дивуюсь, як ніхто з нас не отримав осколок. Значить, Бог напевно хранив нас", – говорить Ася Серпинська.

Усього в притулку загинуло 16 собак.

 Ася Вільгельмівна та її підопічні

 

Тим часом онуці Асі – Марії Вронській  вдалося двічі привезти тваринам корм в окупований Гостомель.

"Коли були "зелені коридори" з Гостомеля, гуманітарну допомогу везти ніхто не дозволяв.

"Червоний хрест" у допомозі нам відмовив.

Ми силами своєї родини три рази під час окупації змогли доставити туди необхідні речі: генератор, бензин їжу та воду. Машину обклеїли червоними хрестами і прорвалися", – говорить Марія.

29 березня у притулку ледве не сталася трагедія.

Туди вже втретє прийшли росіяни. Вони знову оглянули притулок і запитали, в кого є телефони. Забрали гаджет в однієї співробітниці та пішли.

Ася Вільгельмівна і ще один працівник притулку свої телефони сховали.

31 березня окупанти з’явилися знову, зібрали всю команду притулку, вишикували їх в коридорі і сказали:

"Говорите, у кого еще есть телефоны. Вы наводите на нас артиллерию. Считаем до трех и стреляем в ноги!"

Окупант почав рахувати: "один, два…". Жінки заплакали. Тоді він взяв одного робочого Сергія і пішов шукати телефони.

Перерили весь притулок, перевіряли ліжка, посуд. Врешті-решт, знайшли Сергіїв телефон під газовим балоном.

"Хлопця повалили на підлогу, почали бити до крові. Коли я це побачила, то зрозуміла, що свій телефон треба знищити.

Я знайшла момент, побігла туди, де сховала телефон, взяла його та викинула у бочку з водою. Він впав на саменьке дно.

Тут вони його точно не знайдуть!" – розповідає літня жінка.

Росіяни спершу хотіли всіх зв’язати, але Ася Вільгельмівна попросила просто закрити їх в кімнаті. Окупанти сказали, що поставили розтяжку, і наказали не виходити.

А зв’язаного Сергія забрали. Усю ніч хлопця допитували та вимагали зізнатися, що він – навідник та перевдягнений військовий.

Однак вранці відпустили живим, а самі забралися геть.

Це вже було 30 квітня. З того дня в Гостомелі вже не було жодного росіянина.

 Засновниця притулку не вважає, що вчинила героїчний поступок. Каже, що це – відповідальність

 

У місто увійшли українські військові. Ось як Ася Вільгельмівна описує зустріч з ними:

"Коли приїхали наші українські військові, ми зі сльозами їх зустрічали, ми не вірили своїм очам, що цей жах закінчився.

Ми потім питали: вони більше не повернуться? Наші казали: ні, їх прогнали до самої Білорусі.

Вже кілька днів немає ані пострілів, ані вибухів, і нам якось дивно, здається, ось-ось почнуть стріляти. Це просто диво, що ми всі лишилися живі.

Та я би не називала те, що ми зробили героїзмом. Це – відповідальність і мужність".

Життя триває

У звільнений Гостомель до бабусі та підопічних знову приїхала Марія разом з давніми друзями притулку – представниками організації URSA.

Привезли кілька тонн корму, якого вистачить на два тижні.

 Після звільнення у притулок привезли багато корму

 

Олена Мачинська записала та виклала в соцмережі відео з Асею Серпинською, яке викликало великий резонанс, і після якого чимало людей виявили бажання допомогти героїчному притулку.

Марія Вронська каже, що через обстріли втратили сектор з дерев’яними вольєрами, кількість місць скоротилася, а підопічних стало більше.

 Росіяни скрізь після себе лишають руїни

 

"Під час війни до нас багато собак прийшли. Господарі їх кинули, а вони біжать до нас. Розуміють, що тут є їжа, вода.

Нещодавно до нас прийшла одна вагітна собака, залізла у будку та народила цуценят", – розповідає Марія.

У планах власників притулку – подальший розвиток та допомога тваринам. 

"Будемо забирати тварин, які загубилися, і яких, можливо, шукають господарі.

Зараз містом бігають такси, йоркширські тер’єри та сфінкси. Якщо не знайдуться власники, будемо шукати для них новий дім", – говорить Марія.

 

Яна Осадча

 



Просьбы о помощи

Анонсы