Подписывайтесь на наш Телеграм канал https://t.me/molodostInUa

Новости

Жителі Херсонщини про жахи російської окупації

Жителі Херсонщини про жахи російської окупації

08 июня 2022

 

Це розповіді двох сусідів — 69-літньої Ольги Лупової та 75-літнього Івана Якимовича. Вони мешкають у селищі Високопілля на Херсонщині, що нині під контролем окупантів. Ці люди були одними з тих, хто втікав від російських загарбників.

Одного дня з велосипедами, тачками та на інвалідних візках вийшло одночасно кілька сотень людей. Жителі подолали десятки кілометрів пішки, аби дістатися найближчого українського блокпоста на кордоні з Дніпропетровщиною.

Далі переселенців перевезли автобусами до Кривого Рогу. Їхні рятівні транспортні засоби дбайливо розмістили у найближчих гаражах. Вони чекатимуть на повернення своїх господарів.

Пані Ольга та пан Іван показують своє нове тимчасове помешкання. Це спортзал однієї зі шкіл міста. Ми вмощуємося на ліжку біля стіни. І жінка, яка ще хвилину тому посміхалася, заходиться плачем. Схлипуючи, розповідає, як її з рідної домівки вигнали окупанти.

 

Ольга Лупова з онуками

- Бачите, от моя тачка. “Совєцького” покрою вона. Мені зять її обрізав, і вона везла десь кілограм, мабуть, 70. Я взяла тут їсти. Накидала за п’ять хвилин все, що бачила.

Це пані Ольга роздивляється світлину, на якій десятки покинутих велосипедів і тачок. Свій засіб пересування теж лишила. Каже — не хотіла до останнього виїжджати з рідного селища, але зробила це заради молодшої доньки та двох онуків — 11-річного Дмитра та 8-річного Олександра.

Бо в останні дні вже дуже сильно окупанти почали гатити — поставили у Високопіллі свої танки. А перед тим сусідній будинок цілком розбили снарядами. Ще й на подвір’я родини прилетіло — довкола хати стала просто випалена земля.

- Усе згоріло. Там у нас навпроти будинок — п’ять разів туди влучали. Його рознесли вщент. Ви знаєте, там таке робилося, що я не знаю… Через кожні п’ять хвилин били, там земля тряслася. Ми в погребі сиділи два місяці.

Ольга Петрівна знову плаче. Від постійних вибухів її будинок почав тріскати. По воду та продукти до місцевої селищної ради доводилося ходити буквально під обстрілами.

Ще й хмиз збирати, аби приготувати їсти на вогнищі. Бо з кінця лютого рашисти лишили Високопілля без води, газу та світла.

Жінка згадує: окупанти приходили до неї та змушували повісити на ворота білу ганчірку — як вияв покори. То пані Ольгу так обурило, що аж накричала на двох солдатів. Втім, господиню не зачепили.

- Вони вже мене так дістали за ці тижні! Усе зруйнували, стільки горя принесли! Сказала — не буду вішати, хоч стріляйте!

Виходити з окупованого селища бабусю вмовили онуки й донька, хоч вона і не хотіла, бо доглядала ще й лежачу сусідку. Її довелося лишити ще на одних сусідів, які залишилися.

Пані Оля каже, що через це почувається трохи винною. Бо немічних людей у Високопіллі лишилося чимало, а вивезти їх транспортом окупанти не дають.

Згадує: у перші дні життя в шкільному спортзалі не могла звикнути до тиші, що ніхто не стріляє. Той страх тримає Ольгу й донині.

- Навіть тиша страшною здавалася. То дітки пробіжать — я зриваюся і кричу: “Лєна, Гради!”. А дверима як хтось грюкне — мороз по спині!

 

Іван Якимович

А от 75-літній Іван Якимович дістався підконтрольної Україні території велосипедом Мінськ. Зазвичай їздив ним у робочих справах та до магазину. А нещодавно — склав усе своє життя у дві торби, навантажив на раму і забрався з дому.

- У мене хотіли раніше його купити. Я кажу — “Ні!” Бо для мене цей 35-річний транспорт — найголовніший у селищі. От як мене зараз врятував!

Дідусь мешкав у селищі сам — овдовів півтора року тому. Каже: від кінця лютого Високопілля опинилося на лінії фронту. Стріляли зусібіч. Але по об’єктах прилітало саме зі сторони окупантів. Вони зруйнували комбінат хлібопродуктів, магазини, невеличкий торговельний центр, універмаг, школу, лікарню. Не стало у пана Івана і кількох сусідів.

- Одному дві ноги відірвало. Обстріл тривав, і ніяк було надати допомогу. Помер. Потім жінку вбило — пряме влучання в будинок. Ще й фермера нашого не стало — Гради прилетіли.

Односельців, розповідає Іван Миколайович, ховали на старому кладовищі. Трун не було, тож просто загортали у простирадло. А всередину клали пляшку із запискою — хто помер і дата смерті. Щоб потім можна було ідентифікувати загиблих.

А однієї ночі до його хати вдерся російський окупант. Вони час від часу влаштовували облави на чоловіків.

- Він через паркан переліз. Прикладом автомата вибив шибку в євровікні. Заліз до будинку та й питає, хто тут є. Я озвався. Він мені пістолета в спину і давай шукати ще когось. Але пішов ні з чим.

Російська армія тероризувала та грабувала людей. Постійно питали всіх за спиртне. Як було — забирали. І автівки теж. Особливо, якщо джипи. В одного фермера навіть техніку вкрали.

Пан Іван каже — після такого візиту стало вже зовсім страшно. Ще й побут ускладнився. Готувати доводилося на вулиці.

- На вогнищі! Цеглинки, дрова — як кочегари. Ото зранку встанеш — димок там, димок там. Помахав сусідам — живі! Хліба нормального ми не бачили півтора місяця. Пекли драники, оладки.

Дехто з односельців намагався вигнати окупантів. Дідусь Іван згадав, що якось двоє трохи захмелілих молодиків, прийшли сваритися з росіянами на блокпост. Ті їх прогнали. А за кілька днів одного з хлопців знайшли застреленим у посадці. Після того всі розмови про окупантів були лише між собою. Влаштовувати мітинги ніхто не брався.

У Зеленодольську збирають велосипеди, інвалідні та дитячі візки, які лишають жителі Херсонщини, що евакуювалися на Дніпропетровщину

Іван Якимович хотів і раніше покинути Високопілля, та кілька разів евакуація зривалася. Російська сторона не пускала до селища українські автобуси. Зрештою дали лише пішохідний коридор. Ним виходили всі, хто зміг — молоді, старші, дітей несли на руках, тих, хто погано рухався — тягли у візках та попід руки.

- Це найстрашніша катастрофа сьогодення. Так шкода покидати домівку. Скільки всього там лишилося! — каже дід Іван.

— За своїм велосипедом Мінськ повернуся чи ні… а додому дуже тягне! — сумно додає, роздумуючи.

 

Софія Богуцька

 



Просьбы о помощи

Анонсы