Подписывайтесь на наш Телеграм канал https://t.me/molodostInUa

Новости

Головна функція пам’яті — забувати

Головна функція пам’яті — забувати

25 июня 2022

 

Українці, які пережили окупацію чи були змушені екстрено виїжджати з домівок після повномасштабного вторгнення Росії на територію України, усе частіше скаржаться на пам’ять. Стверджують, що половину подій того періоду не пам’ятають, а зараз, коли перебувають у відносній безпеці й поступово повертаються до звичного життя, з їхньою пам’яттю й далі відбуваються дивні речі. Вони страждають неуважністю, забудькуватістю, уповільненим сприйняттям інформації та мають труднощі з концентрацією в разі зміни теми розмови.

Чи дійсно проблеми із пам’яттю пов’язані із війною і як це пояснює психіатрія, розповідає кандидат психологічних наук (PhD), психотерапевт й медичний психолог Спартак Суббота.

Розкажіть, будь ласка, що таке пам’ять та яка її основна функція?

Пам’ять — це функція психіки, яка дає змогу засвоювати інформацію, оформлювати, утримувати і відображати її. Людина має короткотривалу та довготривалу пам’ять. Також є таке поняття, як консолідація пам’яті — це перетворення короткострокової пам’яті в довгострокову, а ситуативних епізодів — в автобіографічні. За те, щоби ситуативні процеси стали частиною людини, відповідає орган пам’яті — гіпокамп. Його завдання — отримувати, переробляти й відсіювати зайву інформацію, щоби залишилася лише потрібна.

Що війна зробила із нашою пам’яттю? Або ж причина не у війні?

Будь-який стрес може спричиняти проблеми із пам’яттю. Мозок не відрізняє, чи це стрес через війну, чи через смерть близьких людей. Для нього завжди мова про однаковий стрес, у нього немає диференціації на різні види бід. Є така аксіома: незалежно від стресового агента, організм має загальні неспецифічні реакції на стрес.

Коли людина переживає стрес, у неї виділяються три гормони: адреналін, норадреналін та кортизол. Ці глюкокортикоїди у великій кількості впливають на гіпокамп так, що він не може засвоювати всю інформацію й у людини настає короткострокова амнезія. У такому випадку нервова система пам’ятає, що з людиною відбулося щось погане, але не може згадати, що конкретно, і через це формує образи війни, флешбеки, інтрузії (нав’язливі думки, ніби щось відбулося — ред). Тобто людина не пам’ятає, що саме було, але пам’ятає, що це щось дуже травматичне для неї.

Наприклад, жінка пережила сексуальне насильство, гіпокамп не зміг інтегрувати та засвоїти інформацію. Незасвоєна інформація призвела до часткової амнезії, і жінка пам’ятає цю неприємну подію уривками. Та мозок старається відтворити інформацію й намалювати повну картину пережитого. У такому випадку може настати дисоціативний флешбек: якщо жінка десь відчує такий запах, який був у гвалтівника, вона знову отримає стрес.

Так відбувається через те, що нервова система людини намагається всю розрізнену інформацію з’єднати в суцільну загальну картинку. Поки вона розрізнена, то буде саме така реакція на травматичний епізод. Тому завдання психотерапевта — правильно зібрати все це воєдино. Тільки в безпечному середовищі, де в жінки не буде постійного відчуття небезпеки.

Чому зараз, коли люди перебувають у відносній безпеці, їм важко згадати, які події відбувалися на початку дня, і те, що було зранку, під вечір здається таким, що було вчора? Це «воєнна травма»? Чи причина інша, і потрібно звертатися до профільного спеціаліста?

Це відбувається не у всіх, а лише в тих, хто дійсно пережив сильний травматичний епізод і має великий потенціал до стресу. Бо рівень стресу впливає на правильну інтеграцію пам’яті, а головна функція пам’яті — забувати. Проблеми з пам’яттю в людини виникають через те, що мозок старається вберегти її від важких травматичних подій, і в такий спосіб захистити нервову систему.

У цьому велика проблема, бо люди думають, що головна функція пам’яті — запам’ятовувати, і, коли щось забувається, вони переживають через це. Людина споживає такий об’єм інформації, що її нервова система просто не могла б витримати.

У гіпокампа є таке явище, як латентне гальмування. Це здатність мозку відсіювати непотрібну інформацію. І в одних людей через високий рівень травматизації латентне гальмування може бути активоване більше, ніж в інших. До того ж сам гіпокамп може часто ретравматизовуватися через високий рівень гормонів, що виділяються від стресу. Тобто стрес безпосередньо впливає на запам’ятовування й відтворення. Наприклад, коли людина нервує, вона гірше складає іспит.

Як і коли людина має зрозуміти, що вже час звертатися до фахівця? Чи все пройде само собою?

Посттравматичний стресовий синдром пройде, але тільки тоді, коли людина повною мірою інтегрує всі спогади. Наприклад, людина, яка втратила близьких, сяде й холодним розумом подумає про цю подію та зрозуміє, що кожний має прожити стільки, скільки йому назначено. Жінка, яка пережила сексуальне насильство, зможе прийняти те, що сталося, і зрозуміти, що цей досвід мав хоч якийсь сенс, наприклад, що вона залишилася жива, бо безглуздість досвіду нас дуже травмує.

Але я б однаково рекомендував заради профілактики хоча б один раз сходити до психотерапевта, а конкретно до когнітивноповедінкового психотерапевта на травмофокусовану когнітивно-поведінкову терапію. Це спеціаліст, який займається конкретно цією проблемою. Його завдання зрозуміти, чи є якісь травматичні спогади, чи був взагалі травматичний епізод, чи є він для людини травматичним. Адже всі люди індивідуальні й по-різному реагують на одну й ту саму подію.

У всіх різний поріг чуттєвості. Люди загалом різні й засуджувати когось за те, що хтось недостатньо страждає безглуздо. Це не їхній вибір, люди не вибирають реакцію на горе.

Але загалом варто звертатися до спеціаліста тоді, коли ви розумієте, що якість вашого життя погіршилася і ви ним не задоволені. Коли більшість часу людина відчуває дискомфорт психологічного чи емоційного характеру, коли вона змінює спосіб життя. Наприклад, не ходить певною вулицею, не їсть якусь їжу, більше не спілкується з конкретними людьми.

Що можна зробити в домашніх умовах для покращення пам’яті?

Я не можу дати загальних порад, які допоможуть кожному, оскільки це безвідповідально в такій делікатній темі. Краще такі питання вирішувати особисто з лікарем. Людям не притаманно приймати допомогу в області психічного здоров’я, бо вони не зовсім розуміють, як це працює. Вони думають, що це пов’язано з душею і з чимось абстрактним, до чого не можна доторкнутися. Хоча наша психіка — у голові, і до неї можна доторкнутися. Ми, спеціалісти, бачимо, як змінюється поведінка людей, які травмували голову. Наприклад, в американця з’являлися сексуальні збочення через появу пухлини в області скронь.

Люди думають, що психіка це щось незрозуміле й абстрактне, хоч направду — це дуже зрозуміла річ. Але чомусь це люди ігнорують, а спеціалістів із психіатрії вважають шарлатанами. Та нічого, рано чи пізно це зміниться.

Джерело

 



Просьбы о помощи

Анонсы