Подписывайтесь на наш Телеграм канал https://t.me/molodostInUa

Новости

Як подолати стрес в середовищі переселенців

Як подолати стрес в середовищі переселенців

30 июня 2022

 

Чому у темі переселенців часто виникає напруження. Поради психолога, як допомогти один одному пережити стрес

На гарячу лінію “Донбас СОС” щоденно телефонують сотні людей. Багато з них є внутрішньо переміщеними особами, котрі шукають інформацію про підтримку та допомогу. Наразі наші оператори фіксують збільшення напруженості навколо цієї теми серед самих переселенців, їхнього оточення та суспільства в цілому.

Про природні реакції психіки на складні умови війни, феномен травматичного регресу у так звані “дитячі стани” та способи підтримки переселенців й тих, хто їм допомагає, розказала Ольга Голубицька, психологиня-психотерапевтка з Києва, яка також є переселенкою.

“Можу сказати, що частина суспільних конфліктів спровоковані психологічними протестами всередині нашого суспільства, а частина є так званою “інформаційно-психологічною спеціальною операцією” (ІПСО), яку разом з воєнною агресією веде Росія. І вона спрямована на те, щоб зруйнувати та розсварити суспільство зсередини. Йдеться зокрема про всі ці байки про поганих переселенців чи злих волонтерів. Або, наприклад, заклики “всі забули про Донбас”, які мають певні ознаки того, що над їх розповсюдженням попрацювали “робітники” ІПСО. Особливо, якщо винними у бойових діях та руйнуваннях призначаються не агресори, а ті, хто захищає свої території. Це можна спостерігати там, де є потужний вплив пропаганди та багаторічне інформаційне та психологічне вторгнення країни-агресора.

Але є і інший бік. Коли люди знаходяться всередині ситуації, вони часто не володіють цілісною інформацією щодо реалій та стратегій боротьби чи допомоги. Також комусь може здаватися, що робиться недостатньо для їхнього порятунку, бо на війні не всі операції можуть бути озвучені на загал, а певні дії — прокоментовані в умовах реального часу. Також люди можуть бути елементарно відрізані від інтернету, телебачення, не мати доступу до будь-якої адекватної інформації. Оцінювати процеси масштабно взагалі неможливо, якщо навколо обстріли або окупація. В ці моменти людина може відчувати себе покинутою, їй болить, а психологи кажуть в такий момент про певний регрес у так звані “дитячі стани”. Саме у дитинстві людина почувалася більш безпечно, тому психіка наче повертає людину у цей стан, щоб знайти допомогу.

Звісно, я кажу не про невідворотні зміни у психіці багатьох людей. Комусь потрібно стабілізація поруч з іншими людьми, а комусь — кризова допомога фахівців. Але всі ці сварки, звинувачення один одного, “вимірювання” рівня страждань чи кількості допомоги — і є інстинктивне повернення людини в стресі до “дитячих станів”, котрі передбачають узагальнення. Вони не мають під собою фактичного ґрунту, тримаються на емоціях — “мене покинули”, “мене не люблять”, “я нікому не потрібний”. І саме ці патерни зараз можна почути у людей, які намагаються вижити попри страждання. Це не є унікальним для людей з якоїсь області чи місцевості — так само відчували себе люди й під Києвом чи в Херсоні, бо під час трагедій, що відбувалися з ними, десь було більш безпечно. Людина, яка страждає, у цей момент не відчуває себе частиною суспільства, її цікавить тільки те, чому саме вона має пройти через всі ці випробування.

Багатьом переселенцям потрібна особлива підтримка, щоб усвідомити неконструктивність цієї “дитячої позиції”. Та мати змогу припинити тільки з’ясовувати, хто більше постраждав, чи кому надають більше допомоги, й врешті решт повернутися до нормального стану. Річ у тому, що у багатьох людей через бойові дії, окупацію, вимушений переїзд, втрату роботи та житла зараз втрачена повноцінна функціональність. Це коли ти автономний, самостійний, можеш відчувати свою спроможність щось вирішувати та на щось впливати. І через це часто люди починають інстинктивно “змагатися” між собою, щоб висловити біль втрати. Тому важливо, щоби поруч були люди з адекватною позицією “дорослого”, які зможуть стати опорою людині в цій складний момент.

Ті, хто приймають у себе родини переселенців — близькі, родичі, друзі чи просто незнайомі люди — мають пам’ятати, що не варто очікувати від людей в цьому стані якоїсь виняткової поведінки, вдячності чи привітності

Цей стан потребує допомоги кожному на рівні всього суспільства. Щоб люди, які до війни мали ресурс для життя, почали повертатися до нормального стану. Є кілька порад для тих, хто знаходиться поруч. Наприклад, не втягуватися в суперечки про справедливість розподілу гуманітарної допомоги, а спокійно, без образ або емоцій, запитувати про фактаж. Казати — я розумію ваш стан, але можете розказати деталі, бо зараз мені потрібно почути таку інформацію… А далі питайте щось про реалії сьогодення: де ви знаходитеся, де живете, хто з вами поруч, тобто, повертайте в сучасне з минулого. Коли людина починає про це казати, їй доводиться повертатися в нормальну для неї “дорослу позицію”. І це вже не жертва, не агресор, а людина, котра зараз розв’язує свої проблеми, шукає на це ресурси, готова отримати допомогу від інших.

До речі, не варто знецінювати важливість гуманітарної допомоги, натякаючи, що тільки це й цікавить людину, що рятується від війни. Бо уся матеріальна допомога зокрема й від держави та міжнародних донорів розрахована не тільки на підтримку фізичних базових потреб, а й на повернення повноцінної функціональності та влади над своїм життям. Є гроші, і ти вже знов можеш вирішувати, що з ними робити, відчути та задовільняти свої потреби. А значить — повноцінно жити.

Звісно, держава має поліпшувати інформаційну політику, щоб усім було зрозумілі умови отримання допомоги та підтримки. Все що зараз відбувається, може бути організовано й краще, але поки ми маємо навчитися жити в цій реальності. Так, формально можна казати, що зараз переселенці отримують більш потужну підтримку, ніж це було в перші роки війни. І когось це може обурювати через начебто несправедливість. Але у 2014 році в України не було такої потужної міжнародної підтримки, не було досвіду допомоги переселенцям, тому зараз це відбувається масштабніше і якісніше, ніж тоді. Можливо, зробити ідеально у держави зараз й не вийде з огляду на війну.

Але суспільство може впливати на цей стан загальної невротизації через велику кількість людей, що змушені покинути своє житло через війну. Кожен, хто відчуває в собі ресурс бути тим самим “дорослим”, що у кризовий момент може допомогти людині втриматися, може бути цією опорою. Наприклад ті, хто приймають у себе родини переселенців — близькі, родичі, друзі чи просто незнайомі люди — мають пам’ятати, що не варто очікувати від людей в цьому стані якоїсь виняткової поведінки, вдячності чи привітності. Бо в такій ситуації ми всі можемо видавати будь-які емоції, які, звісно, можуть бути неприємними для тих, хто поруч. Краще давати підтримку, розуміючи, що всі ці реакції нормальні, тому що людина переживає горе. І у кожного свої позиції та свій біль на цій війні. Умовно кажучи, у когось порізаний палець, а комусь відірвало руку. Тому не треба в гострому стані людині щось доказувати чи спростовувати, бо це може бути сприйняте, як атака та агресія. Треба просто підтримувати, не вступаючи в конфронтацію. Але якщо хвиля зійшла нанівець, людина вже чує інших, ви можете передавати адекватну інформацію, демонструвати критичне мислення, запитувати про джерела інформації, які доводять людей до паніки чи істерик, щоб зменшувати вплив ІПСО, яке працює виключно на збільшення напруженості в українському суспільстві. Популяризувати адекватних авторів, лідерів думок, які можуть показувати правдиву інформацію, зокрема пояснюють психологічний стан людей під час війни.

Окреме питання — люди, які допомагають: волонтери, чиновники державних інституцій, медичні працівники. Щоб надавати якісну допомогу, вони мають апелювати до логіки та самі не перебувати у стані емоційного навантаження. Важливо розуміти, як працює травма: не варто вимагати від одних того, на що здатні інші. Розмови на емоціях з обох боків приводять тільки до виснаження всіх. І дуже важливо періодично звіряти рівень власного виснаження. Є таке правило — щоб не вигоріти самому, треба ділитися тільки своїм надлишковим енергетичним ресурсом. На жаль, під час війни складно дотримуватися цього правила. Але, так чи так, треба вчасно відпочивати та відволікатися, інакше виснаження не дасть можливість бути тим “опорним”, хто допомагає, а тільки збільшить психологічне напруження у суспільстві. Варто розуміти, що емоційна рана під час контакту тільки розширюється. Тому тим, хто має контакти з людьми у стадії горя та виснаження, треба піклуватися й про своє психологічне здоров’я.

Джерело

 



Просьбы о помощи

Анонсы