Подписывайтесь на наш Телеграм канал https://t.me/molodostInUa

Новости

«Волонтерство — це купа дрібних, на перший погляд, справ, які складаються в одну велику картину добра»

«Волонтерство — це купа дрібних, на перший погляд, справ, які складаються в одну велику картину добра»

01 июля 2022

 

Бесіда з 29-річним Євгеном Варавою, волонтером та членом Загону швидкого реагування Червоного Хреста у Вишгороді. 

— Женю, ви вишгородец? Як довго вже живете в місті? 

— Я переїхав з Києва до Вишгорода 4 роки тому, одразу після завершення строкової служби. Мені подобаються невеликі міста. У Києві досить швидко втомлюєшся від великої кількості людей та шаленого темпу.  

— У вас досить «героїчна» професія, ми згодом про неї поговоримо. Цікаво, а ким ви мріяли стати, коли були малим? 

— Все життя хотів бути пожежником. Ідеальна робота, в моєму розумінні. В ній поєднуються служіння на благо людей та постійне відчуття адреналіну. 

— Як вирішили стати рятувальником? 

— Членом Загону швидкого реагування Червоного Хреста, якщо бути точнішим, нас часто плутають. Був момент, коли я зрозумів, що моя робота в рекламній сфері не приносить мені задоволення. Тому вирішив зайнятися волонтерством, до якого причетний вже багато років на постійній основі. Пройшов кілька курсів з першої допомоги і доєднався до лав Червоного Хреста.   

— Розкажіть про час «перед війною» — період грудень-січень. Чи ви відчували, що буде повномасштабне вторгнення Росії? Як готувалися ви особисто, і яка підготовка проходила у Червоному Хресті? 

—Я  склав «тривожну валізку» і розробив з рідними план на випадок, якщо почнуться бойові дії. Тому 24-го лютого ми чітко знали, хто куди їде, як евакуюється та чим займається. Це відмінусовало купу питань та зекономило час.

У грудні у Червоному Хресті ми активно організували безкоштовні семінари з першої допомоги для населення. Було проведено кілька онлайн заходів на тему воєнного стану та правил поводження під час бойових дій.  

— Що відбувалося у Вишгороді у перші дні після повномасштабного вторгнення росії в Україну? 

— Закрилась моя улюблена кав’ярня. Купа народу поїхала з міста. А так все було спокійно. Люди, які залишилися, або працювали, або волонтерили, або робили інші корисні справи. Були ті, хто просто не заважав.

На другий тиждень в мене склалось враження, що всі ті, хто залишився, знають одне-одного в обличчя. Дуже багато людей неочікувано відкрились з гарної сторони.  

— Який у вас в Червоному Хресті  був тоді режим роботи і які задачі? 

—Режим роботи був цілодобовий. Перший місяць ми працювали до першої ночі, а прокидались десь о шостій ранку. Жили там же — в будівлі Червоного Хреста.

Задач було вагон та маленький візок: від знаходження і закупівлі ліків та їх доставки до міста, до евакуації поранених з окупованих територій. Ми з колегами розвозили продукти самотнім людям, виїздили серед ночі на виклики до поранених, приймали телефонні дзвінки, фіксували вбитих, поранених, зниклих безвісти, полонених, шукали шляхи доставки ліків та їжі за лінію розмежування.  

— Якою б сміливою людина не була, але всім нам буває страшно. Особисте питання до вас: коли треба виконувати ризиковане завдання, а вам дуже страшно, що робите? 

— В такі моменти не страшно, бо мізки відволікаються на конкретні задачі або якусь дурню. Одного разу ми поїхали забирати пораненого і потрапили під обстріл гелікоптера. Так от, в той момент, лежачи в окопі, в моїй голові крутилася одна єдина думка: було б круто зловити щура, який бігає поряд. Уявляєте?

В нашій команді немає жодної людини, яка б не потрапила під обстріл, а згодом не жартувала б про це. 

— Поговорімо про волонтерство: як ним (волонтером) стати?

— Волонтерство — це купа дрібних, на перший погляд, справ, які складаються в одну велику картину добра. Донатити гроші, плести сітки, рознести продукти помешканнями, допомогти прибрати на складі, зробити кілька дзвінків на день — це все теж волонтерство. Зовсім не обов’язково робити щось глобальне.

В моєму оточенні зараз всі люди так чи інакше є волонтерами.  Якщо хочеться якоїсь конкретики — обираєте для себе команду, яка вам до вподоби і працюєте з ними. 

— З якими найскладнішим моментами волонтерської діяльності зіштовхувалася ваша команда?

— Коли ти вранці завантажуєш машину гуманітаркою, щоб повезти її околицями в село, до якого і в мирний час дістатись не просто (що вже казати, коли навколо жодного моста не залишилось цілим), а тебе звинувачують в тому, що ти везеш їжу собі додому.

Коли ти цілий день в повному екіпіруванні під палючим сонцем допомагаєш проводити евакуацію, а потім їдеш на територію, де стоять росіяни і, під загрозою не повернутись живим, вивозиш поранених хіба що не на власній спині і після повернення на базу чуєш, що Червоний Хрест тільки місце займає і нічого не робить.

Коли ти два місяці ночуєш в коридорі разом з усією командою і тваринами докупи, бо не можеш дозволити піти собі додому, бо є ймовірність термінового виклику чи «прильоту» і одного ранку опів на сьому прокидаєшся від дзвінка людини, яка дзвонить спитати, чи немає в тебе на базі кефірчику, бо щось дуже хочеться випити молочного.

Всі ці моменти дуже демотивують. Люди, які не відрізняють реальні проблеми та критичні ситуації від «хотєлок», та ті, хто приходить просто поконфліктувати, а не вирішувати ситуацію — такі особи мабуть найскладніше, з чим маємо працювати. Бо людина накричала та пішла собі, а тобі працювати з цим далі. Думаю, всі волонтери зараз розуміють, про що я говорю.

Наш ресурс обмежений. Наші сили не безкінечні. Наші волонтери не залізні. Ми не можемо допомогти всім, як би не хотілось і як би ми не намагались. На жаль, це розуміють не всі. 

— Ким організований центр гуманітарної допомоги у Вишгороді, в якому ви є волонтером? Чим він займається?  

— У Вишгороді волонтерських центрів кілька, в кожного з них свої завдання. Ми всі працюємо в тандемі, щоб перекривати питання одне-одного. Переважно це допомога незахищеним верствам населення та ВПО.

Є ще окремі організації та люди, які працюють досить вузьконаправлено: наприклад, «Вишгородські павучки» плетуть маскувальні сітки, є волонтери, які займаються тваринами чи закупівлею ліків. На жаль, детальнішої інформації дати не можу з міркувань безпеки.

— У Вишгороді зараз мешкає багато внутрішньо переміщених осіб? 

— Скажімо так: вони є. Точну цифру вам навряд хто назве, але за цей час я зустрічав у Вишгороді людей мало не з усієї України.  

— Яку допомогу і в якій кількості вже надав Червоний Хрест у Вишгороді за час повномасштабної війни?

— На це питання я краще дам відповідь у цифрах: близько 15-ти тисяч людей було виведено з окупованих територій, 6 іноземних громадян було вивезено та доправлено до своїх країн, безпосередньо в місті Вишгород видали допомогу більше ніж двом з половиною тисячам внутрішньо переміщеним особам.

В перший місяць близко 40-а постраждалих осіб (серед них і важкопоранені) було вивезено та доставлено до лікарні; командою з відновлення родинних зв’язків знайдено 22 зниклі людини. Ще в перші місяці було доставлено сотні адресних пакунків на тимчасово непідконтрольні території, передано до лікарських закладів   медикаментів приблизно на 1,5 млн гривень, тощо. Продуктів, які були розвезені по населеним пунктам навіть рахувати не будемо. 

    
 

— Як часто ви звертаєтесь за допомогою до місцевої влади? Чи отримуєте підтримку?

— Я можу сказати тільки про себе та наш центр: щоразу, коли ми звертались за допомогою у вирішенні наших питань, нам жодного разу не було відмовлено. Звертаємось по мірі необхідності і до інших організацій і волонтерів.

Всі допомагають. І ми допомагаємо навзаєм. Так і працюємо. 

— Якщо після перемоги до вас у гості приїдуть друзі-іноземці, що ви їм покажете у Вишгороді, куди поведете?

— Поведу знайомити з координаторами штабів волонтерів. Покажу умови, в яких люди «витягували» велику кількість роботи. Ще поїдемо покатаємось по набережній на велосипедах. 

Джерело

 



Просьбы о помощи

Анонсы