Подписывайтесь на наш Телеграм канал https://t.me/molodostInUa

Новости

Вирішили усиновити дитину? Куди звертатись та як триває процес (частина 2)

Вирішили усиновити дитину? Куди звертатись та як триває процес (частина 2)

26 августа 2022

 

Які діти в Україні чекають на усиновлення та чи можна всиновити дитину, якщо знаходитесь за кордоном? Про це докладно розповіла Людмила Волинець, експертка з питань захисту прав дітей. Якщо рішення про всиновлення прийнято, куди звертатись, як триває процес і як війна змінила порядок? У другій частині відео пані Людмила відпоідає на найпоширеніші питання як усиновити дитину та руйнує стереотипи щодо усиновлення.

Уявімо людину, яка вирішила усиновити дитину, що їй потрібно зробити?

Треба звернутися у службу в справах дітей за місцем проживання. Якщо зараз територія, де людина жила, окупована – йдете в районну службу в справах дітей там, де перебуваєте в евакуації на території України. Приходите і говорите: “Я хочу усиновити”. Я б дуже радила перед самим візитом у службу знайти максимум інформації про дітей, які очікують на усиновлення. Максимум всього того, що можна знайти. Не читайте форуми, що там хтось вимагає хабар тощо. Не читайте форуми, що треба наполягати і буде маленька дитина. Я хочу нагадати всім, всім, всім, хто має таку думку! Трагедії вриваються в життя дітей не тільки в малюковому і не стільки в малюковому віці.

Є  діти, які посиротіли, яким десять, дванадцять, п’ятнадцять років. Частина з них можуть взагалі не хотіти усиновлення. І такі є діти, які взагалі не бачать себе у партнерстві з дорослим, який є членом родини. Є діти, які хочуть, щоб їх усиновили. Вони просять, щоб їх усиновили, але їм уже 12-13 років. А дорослі взагалі для себе не розглядають таку перспективу.

Часто уявляється (і реклама доклалася до цього): якщо усиновлення, то обов’язково 3-річний карапуз, такий щасливий – “усиновіть дитину”. Насправді все це не так. Діти із сумними очима, діти дорослі в тому числі. І вони не менше ніж маленькі хочуть бути усиновленими. Тому я дуже радила б подивитися реально на тих дітей, які на вас очікують. Найперше – за віком, друге – за станом здоров’я. Одразу хочу сказати тим людям, які виношують таку ідею: чим молодшу дитину ви берете, тим більше ризиків стану здоров’я, особливо, якщо новонароджена дитина. У цієї дитини маєте багато засторог щодо здоров’я. Якщо ви не знаєте анамнезу народження, не знаєте стану здоров’я батьків. Нікого не лякаю, я кажу про об’єктивні речі. Дитина чим доросліша, тим більше прогнозована.

Отже, скажу вам так: за мої багато-багато років у сфері усиновлення без Божого промислу воно не відбувається. Це я точно можу сказати. Ми можемо думати, мріяти, придумувати будь-які історії. Але буде так, як хоче Господь.

Ви можете мріяти про дівчинку, але усиновити хлопчика, можете мріяти про хлопчика, але усиновити дівчинку. До речі, чоловіки часто хочуть сина, але коли приходять всиновлювати, як правило, хочуть донечку. Це для мене абсолютно незрозуміла істина. Напередодні війни, і під час війни, хлопчиків завжди народжується більше, ніж дівчат. Завжди. Так побудовано життя людини. І це означає, що і серед тих дітей, які підлягають всиновленню хлопчиків більше, ніж дівчаток. Тому, коли приходять люди: “Я хочу тільки дівчинку, і все”. Немає дівчинки, розумієте? 

І ще радила б одне: будь ласка, не дбайте про свої бажання. Спробуйте побачити ту дитину, якій ви потрібні. Тоді вона вас легше сприйме. Тоді вона вас легше полюбить. Тоді матимете більше вдячності. Хоча чому нам повинні дякувати діти? Через те, що ми вирішили їх усиновити або народити? Це таке філософське питання. Спробуйте знайти ту дитину, для якої ви єдиний, і вона чекає вас, а не ви її шукаєте. Дорослі, як правило, розгортають через призму – от я знайду.

Знаю багато ситуацій, коли не дорослі шукали дитину, а діти вибирали. Були діти, які казали: “Я з тобою не піду”. І діти, які хапали при першому візиті в інтернат, і казали: “Ти за мною, ти точно за мною, а ще візьми мого друга. Ось бачиш – у мене друг. Він такий у мене друг, як брат. Візьми його”. І ви уявляєте собі, що ці люди приходили за малюком, якому два роки, а назустріч вискакував 7-річний. Не просто так до вас біжить, він точно знає, куди він біжить. Це з мого досвіду.

Я інколи кажу, можливо, образливі речі для дорослих, але дозвольте сказати. Коли приходить до мене жінка і каже: “Ви направили мене до дитини, а от йому 3 роки, а у нього контакт по туберкульозу і не зрозуміло що з голівкою. Тобто якась проблема зі станом вищої нервової системи. Я не хочу таку дитину усиновлювати”. Питаю: “Покажіть, будь ласка, свою довідку про стан здоров’я. Ви впевнені, що цьому 3-річному “бутузу” дуже хочеться, щоб його мама була із грижами спини, з гіпертонією, з запаленнями?” 

От як ви думеєте, дитина хоче таких батьків, які старші за нього років на сорок п’ять? Чи хоче він таких батьків? Вибачте, що я в таку контроверсію заходжу, але усиновлення це не на день, не на два – це на все життя. І дуже важливо цю дитину сприймати. Приймати її такою, як ми приймаємо своїх рідних дітей. Хіба у нас є мами, які від рідних дітей не плакали? Якщо щиро – нема таких мам. Нема таких мам, які не ображалися на те, що дитина була десь різка тощо. Просто завжди є причини сказати: це від моєї свекрухи або від мого родича. З цими дітьми важче знайти пояснення.

Шановні люди, які хочуть всиновити, які думають, що вони хочуть всиновити – переконаєтеся, що ви здатні бути гарними батьками для дитини. Плакати, терпіти, ображатися, “повставати з попелу”, не спати ночами, а потім не казати: “Я на тебе, а ти” і все інше. Вони різні, ці діти, а, насправді, такі самі, як і наші, лише трошки складніші. Тому що вони пережили зраду: коли мама була вагітна або коли вони жили в своїй родині і бачили те, чого не повинна бачити дитина, або тому, що їх уже пробували взяти в сім’ю, а потім повертали. І таке є. Ми ж дорослі всі правильні, “от я правильний”, а ті, які взяли і повернули – це теж дорослі. І вони також приходили з тим, що “я хочу, я буду найкращою”. Просто хочу, щоб кожен із тих, хто сказав “я хочу”, переконався в тому, що можеш.

Людмила Волинець – консультантка у Верховній Раді України, співголова Всеукраїнської ГО “Служба захисту дітей” / фото з facebook

Які краще ставити собі запитання, коли вирішив всиновити дитину? Думаю, зараз нас слухають люди і кажуть: “Звичайно я хочу і можу”.

Якщо очікуєте, що я зараз вам дам відповіді якісь унікальні, ні. Вони дуже звичайні, просто треба змусити себе подумати. Якщо для тебе робота є надцінністю… Дитина буде адаптуватися з проблемами, буде хворіти, тому що їй треба звикнути до мами. Тому що це дорослі думають: “Я взяв дитину за руку і привів”. А ви спробуйте уявити, що відчуває дитина, яка йде з майже незнайомим дорослим після суду з інтернату до дому до дорослого. Коли прибігає натовп родичів, всі кажуть: “Ти ж наш рідненький”. Спробуйте уявити дитину в цьому всьому, якби ми були на його місці…

Якщо для вас робота – супер цінність – це перший аргумент проти усиновлення. Тому що якийсь час доведеться служити тільки дитині. Якщо ваш керівник навіть не допускає, що ви будете на лікарняних, будете приходити невиспана, маю на увазі, якщо ви навіть 7-річну дитину усиновите вам доведеться з нею ще дуже-дуже довго шукати спільну мову, адаптуватися. Назву вам тисячі ситуацій, коли діти приходять в нові родини і трощать все, що можна розтрощити навколо себе, квартири приводять в стан абсолютної непридатності. Тому що таке життя було в дитини до цього, не від щастя ця дитина до вас потрапила.

У мене є одна мама, вона усиновила дитину, яка казала: “Знаєте, ми досягли щасливого моменту”. Питаю: “У чому він полягає?” “Моя дитина пішла купляти шпалери, тому що нарешті побачила, що за два роки (два роки!) після усиновлення, він розтрощив все, що можна було розтрощити в квартирі. Отак дитина адаптувалася до нових умов. Він себе захищав, навіть тоді, коли на нього не нападали. Не малюйте цих дітей янголами, вони такі самі люди зі своєю системою захисту, своєю системою настороженості до світу, у них є на це причин. 

Назву ще один аргумент. Колись до мене звернулася родина: “Ми хочемо всиновити. Хочемо одразу трьох діток. У нас є двоє дітей віком два і один рік, а ми вирішили, що нам треба всиновити ще трьох дітей”. Знаєте, коли ми закінчили розмову, що вони не готові до всиновлення? Тоді, коли ми почали розглядати, як відбувається інтимне спілкування чоловіка і жінки в цій родині. Коли ми спробували його перекласти на ситуацію “а у вас ще троє, які не сплять ночами”. Бо одному хочете, що було 3, а іншому 4, а іншому 5. І як буде у вас побудоване ваше інтимне життя? Пані розплакалася: “Ми, напевно, щось не те придумали. Ми ще підемо, подумаємо”. І вони прийшли, потім усиновили більш старшу дитину.

Розумієте, немає таких запитань, які прийдеш, чиновник тобі поставить і ти бадьоренько на них відповіси. І скажеш: “Ну все, я прийшов цей іспит”. У вас цей іспит буде тривати все життя.

Кілька слів про законодавчу базу. Зараз ідуть зміни в питанні усиновлення дитини. Ви, є консультанткою Верховної Ради, напевно, знаєте, які законодавчі ініціативи подані. Що може змінитися в усиновленні через війну в Україні?

Зараз змінюємо порядок усиновлення дітей, якщо українці (усиновителі) знаходяться за кордоном,. Ви можете усиновити лише тоді, коли повернетеся. Вийде відповдна постанова кабінету міністрів. Крім того, визначено хто той чиновник, який повинен здійснювати процедуру усиновлення, у який суд звертатися. Якщо ви із Запоріжжя, наприклад, то половина області окупована. Це означає, що люди, які залишилися в окупації і, наприклад, хочуть усиновити, повинні виїхати з окупації. Та усиновлювати уже не там, де вони жили, наприклад, не в Токмацькому районі, а там, куди вони евакуйовані.

Треба створити правове підґрунтя, щоб Львівський суд приймав ці справи. Це те, що дуже не люблять усиновлювачі. Коли вони добре розуміють, що всиновлення – це серцем, тому не сприймають бюрократичну процедуру. Це взагалі таке поєднання, коли ти повинен дитину сприйняти серце, але витримати всю бюрократію від держави. Але без цього не можна.

Тому всі зміни у зв’язку із тим, що через війну перемістилися діти. Всі регіони України мають різну кількість дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування. У нас є регіони дуже “сирітські”. Наприклад, Донецька і Миколаївська області завжди були регіони з високим рівнем сирітства. А от Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська – це були регіони з низьким рівнем сирітства. У нас завжди усиновителі їхали з Тернополя до Запоріжжя усиновлювати дітей. А тепер сталося так, що війна дітей привезла в Тернопіль. І це треба врегулювати, щоб ті люди, які хочуть всиновити, знали, до кого звертатися, де отримати інформацію про дітей. Щоб не ходити по кабінетам, не стукати просто так, а заходити і отримувати інформацію.

Але сказати, що щось змінюється радикально: або спрощується порядок усиновлення, – ні, ми до цього не готові. Нагадаю, за всіма міжнародними рекомендаціями, під час війни країнам радять утриматися від усиновлення. Україна намагається зробити так, щоб тих дітей, яких можна всиновити, всиновили. Ми йдемо своїм шляхом. 

Джерело 

 



Анонсы