Подписывайтесь на наш Телеграм канал https://t.me/molodostInUa

Новости

«Війна перевернула моє життя. Це момент дорослішання, час думати не лише про себе»

«Війна перевернула моє життя. Це момент дорослішання, час думати не лише про себе»

30 августа 2022

 

Підлітки з різних куточків України не залишаються осторонь, а по мірі сил намагаються допомагати іншим переживати страхи війни. Проводять творчі заняття з підлітками та дітьми, підтримуть самотніх людей . 

16-річна Руслана з Южноукраїнська під час війни підтримує самотніх людей спілкуванням.

Руслана Тєрєхова цього року навчатиметься у випускному класі. Дівчина пише вірші, добре знається на фізиці та присвячує кілька годин на день спілкуванню з літніми та самотніми людьми. 

У перші місяці війни бойові дії наблизилися впритул до сусіднього міста Вознесенська, а Миколаївська область і досі потерпає від обстрілів. Попри це родина Руслани вирішила залишатися в рідному місті. 

«Найстрашніше було усвідомлювати, що в якийсь момент я можу втратити своїх рідних, а мій дім можуть зруйнувати». 

Руслана може допомагати людям, де б не знаходилась, адже вона телефонна волонтерка. Близько року тому, у розпал пандемії COVID-19, дівчина долучилась до проєкту ЮНІСЕФ «Мій телефонний друг», за підтримки агентства USAID. Тоді багато людей через карантин опинилися в ізоляції на самоті й потребували підтримки.

З початком війни, мільйони українців були вимушені покинути рідні міста. Для літніх і самотніх людей спілкування з молоддю сьогодні наче ковток свіжого повітря. Хтось із них втратив домівку, інші не бачили родину роками. Через страх, тривогу та невизначеність Руслана певний час не могла знайти в собі сил, щоб знову зайнятися волонтерством. 

«Коли я змирилася з новою реальністю, усвідомила, що мені пощастило не чути вибухів, я відчула, що хочу підтримувати інших українців. Ділитися своєю енергією, бути поруч із тими самотніми, хто наразі у більшій небезпеці, ніж я». 

Руслана надихається розмовами з підопічними та відчуває, що ці короткі бесіди є і для неї безпечним простором. Це час, коли можна поділитися власними переживаннями, адже всі сьогодні в одному човні. 

«Проговорювання своїх страхів, емоцій чи переживань щодо війни насправді допомагає. Я хочу, аби кожна самотня людина розуміла, що це окей сказати: мені страшно». 

Серед телефонних друзів Руслани сьогодні ― бабуся з Житомирщини. Під час нетривалих телефонних розмов жінка щоразу переймається станом волонтерки, цікавиться, чи спокійно минув день. Попри потребу в спілкуванні бабуся навіть пропонувала віддати свій телефонний час тим, кому він може більше знадобитися.

«Допомагаючи іншим у цей непростий час, ти здобуваєш підтримку у відповідь». 

Руслана шукає натхнення в людях, в історіях українців, які попри все не здаються. Часом дивиться стендапи, щоб підняти собі настрій. 

«Круто, що я все роблю дистанційно, бо маю час на навчання, дозвілля і можу приносити користь країні. Онлайн-волонтерство насправді відкриває багато дверей для розвитку: спілкування зі старшими спонукає дізнаватися більше, висловлювати власну думку. Це завжди двостороння взаємодія». 

Руслана провела близько 300 днів у розмовах зі старенькими, самотніми та вразливими людьми, яких підтримує Українська Волонтерська Служба у партнерстві з ЮНІСЕФ. Загалом юні волонтери здійснили 20 000 телефонних дзвінків та підтримали 5 000 людей, які звернулися на гарячу лінію. Руслана не збирається зупинятися на своєму волонтерському шляху. «Мій телефонний друг» став першим волонтерським досвідом дівчини та надихнув її втілювати змінотворчі проєкти. 

 

17-річний Юра з Харківщини повертає дітям втрачене дитинство. 

Юра навчається на викладача музики у харківському коледжі мистецтв. Війна застала його у гуртожитку на Салтівці, де вибухи не вщухають досі. Хлопець негайно поїхав до рідного Змієва та вирішив залишатися на Харківщині будь-що.

«Я не відчував страху та не бачив сенсу виїжджати кудись, навіть у межах України. Адже був певен, що Харківщина залишатиметься українською». 

Хлопець справжній прихильник свого коледжу та Харкова загалом. Він впевнений, що вже зустрів найкращих викладачів, а більших перспектив для розвитку не матиме навіть за кордоном. До 24 лютого в Юри не було досвіду волонтерства, втім у перші дні війни він усвідомив, що країні потрібен кожен.

«Якщо не допомагати, не варто сподіватися, що за тебе це зроблять інші». 

Вчора студент з насиченим життям, сьогодні — волонтер, який присвячує вільний час навчанню дітей. Юра долучився до громадської організації «Молодь Зміївщини» та допомагає влаштовувати творчі та освітні заняття. Сьогодні він уже заступник координатора волонтерів та легко може замінити деяких викладачів. Зміївська команда залучила понад 1300 дітей та провела більш ніж 80 занять з англійської мови, медіаграмотності, арттерапії, малювання та народної творчості. 

За відсутності доступу до звичного навчання, позашкільних гуртків та спілкування з однолітками осередки проєкту ЮНІСЕФ «Спільно. Точка зустрічі» стали справжніми острівками дитинства. Попри те, що Харківщина чи не щодня потерпає від обстрілів, діти не мають бути позбавлені дозвілля та освіти.

«Якщо не відвертати увагу дітей та не допомагати їм розвиватися навіть у такий час, їх ще більше охоплюватиме тривога. Як старший у сімʼї я спостерігаю подібне у свого молодшого брата». 

Молоді та дітям в Україні довелося раптово подорослішати. Разом із малюванням та оригамі сьогодні навіть наймолодших навчають правил мінної безпеки й основ домедичної допомоги. Юра і сам відзначає, як сильно змінилися діти:

«Особливо вирізняються ті, хто виїхав з окупованих територій або з регіонів, де відбуваються інтенсивні бойові дії. У порівнянні зі своїми однолітками вони виглядають старшими і мислять, як дорослі». 

Молодий волонтер прагне і надалі допомагати своїй громаді: мріє облаштувати місця для спортивно-розважального дозвілля, щоб дітям більше не доводилося майструвати конструкції зі знайде.  

 

16-річна киянка допомагає дітям переживати страхи війни.

Аліна Шевченко навчається у київській школі й цікавиться всім навколо. Спорт, курси акторської майстерності, малювання, шиття ― це далеко не повний перелік захоплень дівчини. Однак війна перевернула життя Аліни та змусила раптово подорослішати. 

«24 лютого до мене у кімнату залетіла мама і сказала: “Почалося”. Ці секунди я запам’ятаю на все життя. Переглядаючи ранкові новини, я не вірила, що це моя країна сьогодні»

Через те, що у перші тижні війни бойові дії відбувались у столиці та на її околицях, дівчина з родиною були змушені виїхати. Однак Аліна весь час сумувала за домівкою та понад усе прагнула бути корисною в рідному місті. Щойно у Києві стало безпечніше, Аліна повернулася додому. А коли побачила, що «Клуб Добродіїв» за підтримки ЮНІСЕФ допомагає дітям відвертати увагу від реалій війни, зрозуміла, що це шанс реалізувати свій талант.  

«Війна перевернула моє життя. Це момент дорослішання, час думати не лише про себе. Я зрозуміла: сидіти й плакати чи переживати ― не мій варіант. Я маю допомагати там, де знаходжуся». 

У межах проєкту ЮНІСЕФ «Спільно. Точка зустрічі» разом із фондом «Клуб Добродіїв» Аліна допомагає проводити творчі заняття та майстер-класи для дітей поблизу укриттів у Києві. Такі заняття ― справжня розрада для дітей та їхніх батьків під час війни. В умовах відсутності спілкування з однолітками, неможливості відвідувати школу чи садочок, повсякчасних повітряних тривог дітям потрібен безпечний простір, де можна сміятися, радіти й водночас вивчати нове та цікаве. 

«Через мій юний вік діти сприймають мене навіть краще, ніж старших волонтерів. Для них я не вчителька, а подруга, яка, окрім іншого, може підказати, порадити щось корисне». 

Заняття присвячені творчості, мистецтву, професійному майбутньому, іншим соціальним аспектам життя. Аліна помічає, як сильно на дітей вплинула війна. Жовта й блакитна фарби закінчуються найшвидше, а усі малюнки та вироби пронизані темою війни та бажанням повернути щасливе дитинство. Заняття у Києві відвідують і діти внутрішньо переміщених осіб. Ті, хто стали свідками бойових дій, вирізняються поміж інших: вони значно доросліші за однолітків і можуть говорити про війну як про щось буденне. 

«Я відчуваю, що маю допомогти дітям зростати й розвиватися. Життя не закінчилось  просто зараз воно інше». 

Завдяки ЮНІСЕФ Аліні та її колегам, волонтерам із «Клубу Добродіїв», вдалося залучити понад 2000 дітей та провести разом із ними 306 годин творчих активностей, креативних воркшопів, майстер-класів та лекцій.  Аліна Шевченко переконана, що волонтерство змінило її теж: дівчина зрозуміла, що не можна боятися, треба пробувати щось нове, відкривати нові горизонти.

 

ЮНІСЕФ

 



Анонсы