Подписывайтесь на наш Телеграм канал https://t.me/molodostInUa

Новости

Евтаназія - це благо чи «вбивство з милості»?

Евтаназія - це благо чи «вбивство з милості»?

12 сентября 2022

 

"Я хочу померти", "Більше не можу терпіти", "Скажіть, є така таблетка, щоб випити, заснути, і на цьому все закінчити", "Це не життя...", "Я лежу багато років. Скажіть, що це за життя?", "Чому в нашій країні не має закона про евтаназію? Це моє право не мучитись"...та інш. Хто працює з тяжкохворими людьми чує це доволі часто. Людям нестрепне увідомлення особостої вразливості, слабкості, страху перед неменучим довгим стражданням, перед болем, невиліковною хворобою, але більше лякає відчуття беззахисності перед байдужістю суспільства.

Питання евтаназіїє спливає у спілкуванні з тяжкохворими та паліативними пацієнтами, і це наштовхує на роздуми.

Евтаназія – це одна з етичних проблем нашого часу. Немає нічого сумнішого, як фізичне і психологічне страждання людини наприкінці життя. Проте немає нічого більш соціального і політичного, ніж втручання держави в процес вмирання людини. Евтаназія дозволена в Нідерландах, Бельгії, Швейцарії, Люксембурзі, Колумбії, Канаді, США, в таких штатах, як Орегона, Вашингтон, Монтана, Вермонт і Каліфорнія. У країнах Німеччина, Іспанія, Франція, Албанія, Ізраїль евтаназія не заборонена, вона доступна для вибору.

По мірі розвитку цієї теми, з кожним разом поповнюється список «нестерпних страждань», при яких лікар має право на евтаназію. Якщо раніше це були виключно невиліковні захворювання, які приносили фізичні страждання пацієнтові, то зараз до цього переліку стали включати деякі психічні відхилення, старече недоумство та інші недуги.

Де грань нестерпних страждань? Чи правильно невиліковно хворому пацієнту, який відчуває сильний біль та страждання, штучно допомагати піти з життя? За яких обставин добровільна смерть може бути виправдана, якщо взагалі може? Чи можу я накласти на себе руки, тому що не можу бути щасливою (им)? Чи є моральна різниця між вбивством когось та прискоренням процесу вмирання людини? Евтаназія благо чи «вбивство з милості»? Чи мають люди право вирішувати питання життя та смерті? Ці та інші питання виникають, коли тема розмови стосується евтаназії.

Дослідження, проведене у 2012 році, показало, що 32% смертей у Бельгії за сприяння лікарів здійснюються без запиту з боку хворого, та 47% випадків евтаназії не реєструються у бельгійському регіоні Фландрія. Інше недавнє дослідження показало, що медсестри регулярно евтаназують своїх пацієнтів у Бельгії, хоча закони це забороняють. З того часу, як евтаназія була узаконена в 2002 році, не було жодної спроби притягнути до відповідальності за порушення закону про евтаназію. На додаток до цього дослідження показує, що в 2012 році в Бельгії збільшилася кількість смертей від цих послуг на 25%.

Сер Патрік Стюарт, який виступає за евтаназію, вважає: «У нас немає контролю над тим, як ми потрапляємо у світ, але в кінці життя ми повинні контролювати, як ми залишаємо цей світ». Лобі підтримують евтаназію, наголошують на важливості вільного вибору людини.

Евтаназія це питання цінностей конкретного суспільства, цінностей людини. Одне з основних етичних тверджень на підтримку добровільної евтаназії полягає в тому, що повага до людей вимагає поваги до їхнього самостійного вибору, якщо цей вибір не завдає шкоди іншим. Багатьох людей лякає, на що буде схожий останній період їхнього життя, не тільки через побоювання, що їх смерть може спричинити великі страждання, але також через бажання зберегти свою гідність, і, можливий контроль над своїм життям на цьому етапі.

Більшість людей вважають, що нестерпний біль є основною причиною, через яку люди шукають евтаназію, але деякі дослідження в США та Нідерландах показали, що менше третини запитів на евтаназію були викликані сильним болем. У смертельно хворих людей низька якість життя, це пов'язано, перш за все, з фізичними симптомами, такими як нетримання, нудота та блювання, задишка, параліч та труднощі при ковтанні. Також психологічні чинники, які змушують людину думати про звільнення з життя, включають депресію, страх втрати контролю над ситуацією, втрата гідності, обтяжування і страх стати залежним від оточуючих. І це, здебільшого, призводить людину до думки про швидку і безболісну смерть.

Нам необхідно розвивати систему догляду за такими пацієнтами на державному рівні, відкривати та розвивати паліативні відділення, де людина буде впевнена, що вона не тягар, що їй допоможуть позбутися болю, і постараються зробити так, що турбота про неї не є тягарем – це привілей .

Евтаназія та самогубство за сприяння лікарів, викликає занепокоєння людей. Журналіст і письменник Джордж Пітчер, вважає, що будь-яка зміна в законі щодо евтаназії, матиме «глибокий негативний вплив на соціальну структуру нашого суспільства, на наше ставлення до смерті та хвороб один одного, на наше ставлення до тих, хто хворий та має інвалідність» . Соціально призначення медицини завжди полягала у боротьбі за якість людського життя. А евтаназія, які б гарні маски вона не приймала, була і залишається перетвореною формою вбивства і самогубства одночасно. Соціальне та юридичне визнання евтаназії не зможе звільнити людину від страждань та хвороб.

Опитування, опубліковане Британським медичним журналом у 2011 році, показало, що більшість пацієнтів, які майже повністю паралізовані, але перебувають у повній свідомості, кажуть, що вони щасливі, знайшли мету та сенс у житті, і не хочуть помирати. В опитуванні взяли участь 168 членів Французькой асоціації з «синдромом замикання легень». Метью Хемпсон був багатообіцяючим молодим гравцем у регбі доти, доки його не паралізувало. Метт займається збиранням грошей для британської благодійної організації Spinal Research, а також навчанням молоді у місцевих школах та регулярно веде інформаційну колонку у місцевому журналі з регбі. Він також написав автобіографію. Фонд Метта Хемпсона надає допомогу, поради для молодих людей, які серйозно постраждали в результаті спорту. Ця людина багато зробила, незважаючи на свою недугу.

Все людське життя має глибоку цінність. Ми повинні чітко розуміти, що цінність життя не повинна визначатися її користю для інших або тим, що вона може внести до суспільства. Французький біолог і філософ Жан Ростан одного разу сказав: «Зі свого боку, я вважаю, що немає такого життя, яке було б настільки принижене, зіпсоване, зруйноване, що його не варто захищати з запопадливістю та переконаністю. Кожне життя безцінне».

Річард Доєрфлінгер, магістр суспільної політики, Центр етики та культури, Університет Нотр-Дам, Рональд В. Пайєс, почесний доктор психіатрії, Університету штату Нью-Йорк, США на конференції присвяченій питанням евтаназії, сказав: «Я, лікар і фахівець з етики медицини. Вважаю, що евтаназія суперечить 2000-річному правилу медицини Гіппократа: «Не нашкодь пацієнту». Я вважаю, що амбівалентність і дискомфорт відчували значний відсоток лікарів, які беруть участь у розгляді цього питання, безпосередньо пов'язані з Клятвою Гіппократа - можливо, найважливішим основним документом у медичній етиці. Клятва чітко заявляє: «Я не дам нікому смертельних ліків, якщо мене про це попросять».

Справді, коли пацієнти, близькі до кінця життя, виражають страх втратити контроль або втратити гідність, потрібне наше співчуття і підтримка, а не допомога у самогубстві.

Чи є страждання причиною евтаназії? Ні. Нещастя не дає жодній людині права позбавляти себе життя, тому що тоді ми всі маємо право позбавляти себе життя через відсутність задоволення. Страждання є частиною процесу життя і частиною його життєвого досвіду. Крім того, сучасна медицина має у своєму арсеналі ліки, які покращують не тільки якість життя хворого, а й прибирають гострий біль. Все в цьому світі відбувається через те, що може бути корисним для конкретної людини, але вона може не усвідомлювати цього. Ми не можемо знати, чи є життя без страждань, ми не можемо знати, як страждає та чи інша людина, але важливо те, як ми справляємось самі і допомагаємо справлятися з цим іншим людям.

Спостерігаючи за своїми паліативними пацієнтами, можу сказати, що коли людина перебуває в комфортних умовах, коли вона відчуває турботу, зацікавленість у полегшенні її страждань персоналом відділення, вона перестає просити смерті.

За час роботи з тяжкохворими людьми та їхніми сім'ями, я зрозуміла, що цей етап життя має важливе значення, як для тяжкохворої людини, так і для її близьких. Якщо люди почуваються відносно спокійно, знають, що їх не залишать і вони не будуть відчувати себе важким тягарем для своїх сімей, вони намагаються використати цей час для зміцнення соціальних зв'язків та встановлення відносин з людьми, яких люблять, і це, у свою чергу, дарує безцінні хвилини. Перед смертю люди не думають про смерть, вони думають про життя, про тих, хто залишається.

Люди, які помирають від прогресуючого захворювання, мають змогу побачити, що для них найголовніше у житті.

І перш, ніж дозволити суспільству визнати так зване «право» на «вбивство з милості», ми повинні дотримуватися основного права людини померти у відносному комфорті, у присутності близьких і турботливих людей, у чистому та сухому ліжку.

Кожен із нас може відіграти важливу роль у досягненні цієї мети, як у законодавчому руслі, як у медичному, а також як член сім'ї, суспільство загалом. На мій погляд, евтаназія — це одна з найважливіших, найактуальніших проблем сучасного суспільного, морального, а також церковного життя.

Розмірковуючи про евтаназію, я розумію і усвідомлюю, що:

я дочка, і не маю права піддавати сумніву життя до самого кінця – його мені подарували батьки;

я мати, і, давши життя своїм дітям, не можу піддавати сумніву, його існування до останнього подиху;

я дружина - і в мене є священні обітниці вірності перед моїм коханим і єдиним чоловіком, бути з ним у радості та горі, і, я не маю права його руйнувати;

я християнка, і створена за образом і подобою Божою, і не можу про це забувати, навіть коли нестерпно боляче.

І, як сказала мені одна пацієнтка: "Життя завжди мало ...".

Суркіс Марина,
практичний психолог, онкописхолог (11 років досвіду) 

 



Анонсы