Подписывайтесь на наш Телеграм канал https://t.me/molodostInUa

Новости

«Слава Богу, наші повернулися»: як Балаклія зустріла визволення

«Слава Богу, наші повернулися»: як Балаклія зустріла визволення

15 сентября 2022

 

На шляху до Балаклії - зруйнований міст, розбита російська техніка, обстріляні цивільні автомобілі, в яких, напевно, загинули люди

У звільненому від російських “асвабадітєлєй” місті потрібно відновлювати водо- та електропостачання. Про те, як люди у Балаклії та передмістях пережили тимчасову окупацію, читайте у репортажі Укрінформу.

ПЕРЕДМІСТЯ: ВИЖИЛИ ЗАВДЯКИ ГОРОДАМ

Мешканці села Вербівка, що прилягає до міста, кажуть, що спершу чекали визволення Херсона і не могли повірити, коли побачили українських військових. Вимагали й «паляниця» сказати, і шеврони показати. 

Через близькість до лінії фронту селяни сиділи часто в підвалах, однак у часи затишшя обробляли городи, завдяки яким і виживали. Подеколи допомогу доставляли волонтери, які проривалися у населений пункт правдами і неправдами.

Місцева мешканка Ірина Дерев’янко, розповідаючи про життя в окупації, просить вибачити за сльози. Вони з чоловіком і не думали виїздити – мають на утриманні прикуту до ліжка матір. Із окупантами, кажуть селяни, намагалися не контактувати, рідко виходили з дворів.

«Та в нас уся вулиця залишилася. Ми всі чекали звільнення. В останній день (окупації, - ред.ми, звичайно, раділи. Почався артобстріл, сиділи довго в підвалі. І розмова така з чоловіком, що, напевне, вийдемо – і жодного будинку поруч. Трохи стихло, чоловік не витримав, вискочив – нічого не зруйновано на вулиці», - каже Ірина.

Однак у Вербівці при відступі, мабуть, від злоби, окупанти геть розбили ліцей. Це був найбільший сільський загальноосвітній заклад Балаклійської громади. До вторгнення тут навчалося 303 дітей. Наразі більшість із них – 235, на дистанційці у рідній школі, решта – в інших закладах України чи за кордоном.

«Заклад окупанти розграбували щойно зайшли, здерли навіть лінолеум, який використовували для бліндажів, а зруйнували, мабуть, уже з досади», - каже Алла Нікуліна, директорка Вербівського ліцею.

БАЛАКЛІЯ: ЗАЛИШИЛАСЯ ТРЕТИНА ЖИТЕЛІВ

У центрі Балаклії останніми днями гамірно, люди отримують гуманітарну допомогу, спілкуються. «Укрпошта» почала видавати пенсії.

Жителька звільненого міста Наталія Засадченко гучно, на емоціях, розповідає, як зустрічала українські війська. 

«Коли наші зайшли, я живу поряд з окружною дорогою, де йшла техніка, побігла через город. Дивлюся: сидять ці хлоп’ята-гороб’ята зверху на цьому транспорті, ми їм махаємо. Вони прапор розкрили. Це була така радість! Серце розпирало від щастя – слава Богу, наші повернулися», - говорить Наталія. 

Однак нероздільно з цими радісними відчуттями балаклійці, звісно, у пригніченому стані після пережитого.

«Перша радість, яка була від новини про звільнення, в мене змінилася іншими почуттями, бо коли приїхав і побачив людей… Люди страшенно постаріли за ці пів року. Без медичної допомоги. Без нормального харчування», - каже керівник Ізюмської районної військової адміністрації (у цей район входить Балаклія - ред.) Степан Масельський.

Достеменно невідома кількість постраждалих від загарбників, балаклійці просто зникали безвісти, зазначає керівник РВА. 

«Комусь вдавалося виїхати до Європи через територію росії. Але багато людей зникли у Балаклії на самому початку вторгнення і по сьогоднішній день ми не маємо про них інформації», - говорить Масельський.

У місті до вторгнення було 28 тисяч жителів, наразі, за оцінками місцевої влади, - від 8 до 10 тисяч. Із Балаклії, яка перебувала в окупації з 2 березня, люди тікали, загарбники з перших же днів почали терор щодо чоловіків. Обшуки, арешти, знущання, комендантська година з 14.00. Ще жителі сиділи без електрики, води, зв’язку.

Попри шалений тиск, погрози, побиття, співпрацювати з ворогом погодилися одиниці балаклійських учителів, запевняє Світлана Швід, начальник відділу освіти міськради.

«Я горда за своїх колег. Це буквально одна-дві особи, що погодилися, і вже навіть виїхали з Балаклії. Але за це страждали наші керівники (директори шкіл, - ред.) – їх брали в катівні, тримали по три дні, а потім вивозили за межі міста», - розповідає Швід.

У місті вже відновлено мобільний зв’язок, роботу пошти та поліції. Правоохоронці приймають заяви від жителів і фіксують злочини російських загарбників. Зокрема, у понеділок, 13 вересня, проводилася ексгумація двох убитих місцевих, яких росіяни розстріляли в центрі міста в останні дні окупації.

У «КОМЕНДАТУРІ» БИЛИ І КАТУВАЛИ СТРУМОМ

Як розповів начальник Слідчого управління ГУ Нацполіції в Харківській області Сергій Болвінов, у будівлі відділку поліції загарбники влаштували катівню, назвавши її «комендатурою». У ній окупанти били затриманих місцевих мешканців. Правоохоронці вже достеменно знають, що одну людину тут забили до смерті.

 

На стіні в катівні, влаштованій для українців видряпана молитва «Отче наш»

«Людей били, катували, під’єднуючи напругу до пальців», - говорить Болвінов. Когось окупанти підозрювали в допомозі ЗСУ, хтось просто був родичем учасника АТО/ООС, у когось удома знаходили український прапор.

 

Коли війська рф відступали, близько сорока утримуваних на той час у відділку просто залишили замкненими без їжі та води. Люди зуміли розбити невелике вікно над дверима, один затриманий виліз через отвір і звільнив решту.

Артем у цій катівні просидів 46 днів. Його забрали з дому, коли побачили фото чоловіка у військовій формі. 

«Прочісували вулицю. Шукали зброю. Їх багато було. Зайшли в будинок, почали лазити по шафах. Знайшли фотографію – брат у військовій формі. Кажуть: «Хто?» - «Брат». – «Служить?» - «Так». – «Ну, поїхали». Очі зав’язали, спершу по місту возили. Привезли кудись. Де знаходжуся, дізнався вже в камері. Всі казали один одному адреси на випадок, коли хоч когось відпустять, щоб родичам повідомити. Бо не казали рідним, де людина. Приходили, а їм: «Нема таких. Були луганські, вони вивезли». Хоча люди тут були. На 19-ий день чоловік, якого випустили, повідомив моїй матері, що я в місті і живий», - розповідає Артем.

За його словами, двічі на добу – о 6-ій ранку та о 18-ій вечора, – з камери з мішком на голові його та інших затриманих виводили в двір до туалету. Годували двічі на день – кашею без солі, інколи давали суп, який залишався після обіду російських військових. 

«Це якщо солдати не доїдять - «свято» таке в нас було. Давали тарілку на сімох. Ми по колу її пускали, по три ложки», - зазначає Артем.

Частину затриманих били особливо сильно, каже балаклієць, морально в’язні підтримували один одного, інакше б не вистояли.

«Відпускали після того, як сліди знущать, побоїв ставали не такими помітними. Просто щоб люди в місті не бачили, типу, що відбувалося. Але ж всі знали, люди ж розповідали», - каже Артем. 

Після того, як його відпустили, зізнається, все чекав, що за ним знову прийдуть. На запитання, що відчув, коли українські військові звільнили місто, балаклієць з посмішкою та іскоркою в очах відповідає: «Свободу». 

ВЛАДА ЗБИРАЄ КОМУНАЛЬНИКІВ

Після всього пережитого та через руйнування в місті ні у влади, ні у звичайних балаклійців нема переможної ейфорії - так багато попереду роботи і так мало часу до зими.

Частину електромереж у Балаклійській громаді планують відновити до кінця цього тижня, якщо дозволятиме військова обстановка, говорить голова Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов. За місяць місто Балаклія має бути повністю з електроенергією.

Синєгубов наголошує: вся критична інфраструктура тут – в аварійному стані. 

За словами керівник РВА Степана Масельського, наразі міськрада намагається повернути в Балаклію працівників комунальних підприємств.

«Комунальники ж працювали без зарплат, намагалися підтримувати життєдіяльність міста. Їх починали тероризувати, люди виїздили, тікали, як хто міг. Зараз збираємо всіх, просимо, щоб повернулися відновити критичну інфраструктуру», - говорить Масельський.

Дуже постраждали від окупантів і соціальні об’єкти. Гостро стоїть питання медичної допомоги. «У колишньому Балаклійському районі не було жодного освітнього закладу, ФАПу, амбулаторії, який би не був капітально відремонтований. На превеликий жаль, усе в жахливому стані, розграбовано, знищено. У нас була одна з найкращих в області лікарень. Зараз вона не стільки розбомблена, як розграбована. Сучасне обладнання вивезли», - зазначає Масельський.

***

Балаклія – місто, з якого почалася масштабна операція ЗСУ з деокупації Харківщини. Його звільняло спеціально створене для цього угрупування, розповідає заступниця міністра оборони Ганна Маляр. 

«У звільненні міста брали участь підрозділи Сил спеціальних операцій, Головного управління розвідки Міноборони та Сухопутних військ. Росіяни зазнали тут поразки і поводилися їхні війська так, як і під час звільнення Київщини. Коли вони усвідомили, що зазнають поразки, заявили, що змінюють план операції. Тікаючи, вони залишали тут усе: від транспорту та зброї до своєї спідньої білизни. Відступаючи, як і під Києвом, російська армія все за собою мінує і підриває мости», - сказала Маляр у Балаклії.

Наразі операція зі звільнення Харківщини триває. Станом на 13 вересня під контроль ЗСУ перейшли понад 400 населених пунктів.

Юлія Лучицька



Анонсы