Подписывайтесь на наш Телеграм канал https://t.me/molodostInUa

Новости

Як і чому 24-річній Ігор Середа почав ексгумувати тіла в Бучі

Як і чому 24-річній Ігор Середа почав ексгумувати тіла в Бучі

22 сентября 2022

 

Ігор Середа — 24-річний мешканець Бучанського району, що став відомий на весь світ завдяки знімкам іноземних кореспондентів, на яких втомлений хлопець у захисному костюмі сидить у рефрижераторі на фоні закатованих тіл загиблих мешканців Бучі.

Ігор успадкував від батька ритуальний бізнес у Бучанському районі. На момент повномасштабного вторгнення та під час окупації хлопець лишився вдома і допомагав всім, хто потребував його допомоги.

Інформатор приїхав на місце, де зробили цей дуже емоційний кадр у рефрижераторі на міському кладовищі в Бучі, щоб поспілкуватися з копачем та почути його історію життя в окупації.

Ігор згадує той день, коли тіла загиблих привезли на міський цвинтар в Бучі. Він не очікував побачити там стільки представників міжнародних медіа: «Ми стоїмо удвох, між нами тіло, і місця по боках немає. Позалазили туда (ред. — до рефрижератора), понад стінкою стоять, фотографують. Я не думав, що репортери можуть в такому брати участь».

На цій площі кладовища викладали тіла загиблих мирних жителів Бучі та передмістя

Після деокупації Київщини Ігор разом з іншими копачами допомогав правоохоронцям ексгумувати тіла загиблих мирних жителів. Загальна кількість тіл, які хлопець разом з напарниками ексгумував та перепоховав у Бучанському районі становить близько 200 осіб.

Зазначимо, що станом на початок вересня на Київщині знайдено вбитими понад 1350 тіл загиблих від рук російських військових цивільних громадян та 207 осіб досі вважаються безвісти зниклими.

Про Бородянку ми знали, і я підозрював, що там буде велика кількість жертв, а про Бучу не міг навіть уявити

НАЩО ПОТРІБНА ЕКСГУМАЦІЯ ТІЛ, ПОХОВАНИХ ПІД ЧАС ОКУПАЦІЇ

Ігор з іншими ритуальниками почали ексгумацію тіл, похованих ще під час окупації. Викопували тіла, які самі й ховали. Перші поховання були ще на початку березня. До Ігора звернулась жінка, родича якої вбили, і хлопці ходили до російських військових, щоб просити дозвіл викопати яму на кладовищі та поховати. Копали під дулами автоматів, наведених на їх голови.

Копати було не страшно, страшно — коли докопали! Не знаєш, вийдеш ти з тієї ями чи ні!

Ексгумувати тіла доводилось, бо потрібна довідка про смерть людини. А без судово-медичної експертизи ці довідки не видають.

У перші дні після деокупації тіла загиблих від обстрілів, закатовані чи розстріляні, лежали просто посеред доріг міст та селищ.

«Нам скидали список адрес чи точок, де треба забрати тіло. Ми дивились, будували маршрут, щоб була логістика, бо заправки не працювали, пального не було» — розповідає Середа.

Ігор в своєму автомобілі, на якому збирав та вивозив тіла вбитих

Вперше Ігор заїхав у Бучу 1 квітня. Він їхав у справах до сусіднього села через околиці міст Ірпінь, Гостомель та Буча. Згадує, як на дорогах стояла знищена техніка. Коли заїхали в Яблуньку (ред. колишнє село, тепер історична місцевість у місті Бучі), бачили просто обгорілі тіла, десь одна рука, далі нога, вбитий дідусь коло велосипеда.

У мирному житті такого не побачиш!

Хлопці збирали тіла майже у кожному домі. Кількість жертв була такою, що слідчі виявляли та описували загиблих швидше, ніж ритуальники встигали їх забирати по домівках. За одну поїздку тіла не вміщалися в ритуальну вантажівку.

Бачили пострілі в голову, зв’язані руки, мішки на головах!

За одну поїздку тіла просто не влізали в грузовий автомобіль

ЧОМУ 24-РІЧНИЙ ХЛОПЕЦЬ У РОЗКВІТІ СИЛ ПОЧАВ ВИКОПУВАТИ ТІЛА ВБИТИХ ЛЮДЕЙ

Ритуальна служба перейшла Ігореві у спадок від батька. Коли тато помер, хлопець ще навчався на 4 курсі. Треба було завершити питання по похованню та памятникам батькових клієнтів, хто вносив аванси з послуги, і Ігор взяв лікарняний на навчанні. А потім з селищних рад почали звертатися до юнака «Ти ж працюєш? Ти лишаєшся?». Так і лишився у сімейному бізнесі.

23 лютого як раз до Ігоря прийшла партія трун. І з перших днів війни він лишив відкритим магазин, щоб всі, кому необхідні були труни, могли собі взяти. Попередив про це старост селищних рад. За весь місяць окупації лишилось всього декілька трун.

Це наша робота! Потрібно це робити було! Хто це буде робити, як не ритуальна служба?

Бізнес лишився Ігорю у спадок від батька

ЯК ВИГЛЯДАЄ МІСЦЕ ПОХОВАННЯ НЕІДЕНТИФІКОВАНИХ ЖЕРТВ ОКУПАЦІЇ НА БУЧАНСЬКОМУ МІСЬКОМУ КЛАДОВИЩІ

За час знаходження російських нацистів у місті було вбито понад 400 місцевих жителів. На міському кладовищі починаючи з квітня щоденно з’являлись нові могили. Але є частина цвинтаря, де поховані тіла досі неідентифікованих жертв масових вбивств.

На кожному хресті замість Прізвищ та імен з датами життя — тільки номери та абревіатури.

«Коли ми забираємо тіло, у свідоцтві про смерть ставить номер, за яким числиться дана особа. Беруться експертизи ДНК, вносяться в базу. Потім ми забираємо мішок, він також пронумерований, і при похованні на хресті вказується цей номер. Родичі, які розшукують зниклих безвісти, можуть здати тест ДНК, і так знаходять місця поховання. Якщо є потреба, можна наймати контору чи звернутися в ЖКХ, щоб ексгумувати загиблих, та потім переховати їх тіла до себе в місто чи в родинну оградку», — пояснив Ігор процедуру.

На хрестах замість імен — номери

А під номером, за яким до бази внесені дані ДНК, абревіатура — з якого моргу привезли тіло

Кількість жертв російської агресії на Київщині — вже понад 1350 осіб

І ще понад 200 людей вважаються зниклими безвісти

ЗГАДКИ ПРО ОКУПАЦІЮ ТА ВИЖИВАННЯ В СЕЛИЩІ НАМІШАЄВЕ

Селище Немішаєве, що знаходиться за 38 кілометрів від Києва, було окуповане з 2 березня.

«Нам до останнього казали, що до нас заходити не будуть, бо по всіх картах старих Варшавки (траси) немає. Так і вийшло, вони йшли по Старобородянськой трасі, але й до нас дійшли. Спочатку колона в 10 одиниць, як я розумую, розвідка їхня. Потім вже поїхали колони в 60-100 одиниць. Було не зрозуміло, як вони себе вести з нами будуть, тому намагались так, щоб вони нас взагалі не бачили», — пригадує Ігор.

Коли стало зрозуміло, що окупанти осіли — не відходять, не наступають на Київ, треба було робити запаси, розуміти, як розтягнути їжу та медикаменти. Російські військові самі виламували всі магазини та супермаркети, виносили все, що їм потрібно було, а потім дозволяли місцевим зайти та взяти собі продукти.

Сидять на БТРі бухають, кажуть, що в нас є 2 години, і знімають на відео, як люди беруть собі їжу!

Немішаєве та Микуличі — два селища, які майже злиті. І, за словами Ігоря, їм більше повезло, бо окупанти не розміщували собі штаби в них, а тільки їздили повз та стояли навкруги. У самих селищах вони тільки грабували.

Весь час Ігор знаходився в селищі Немішаєве Бучанського району та допомогав ховати людей

Було відсутнє електропостачання, опалення та стабільний мобільний зв’язок. Окупанти за час свого перебування не давали мешканцям можливості отримати гуманітарну допомогу та постійно зривали роботу гуманітарних коридорів. Частина людей, які самостійно намагалися покинути селище, потрапляли під обстріли та гинули.

Його звільнили 1 квітня. У той самий день Ігор і весь світ побачили звірства, на які здатна російська армія.

Зараз хлопець продовжує допомагати владі Бучанського району та правоохоронцям ексгумувати тіла, що продовжують знаходити на раніше окупованій частині Київщини. Також у планах Ігоря — поїхати далі, туди, де потрібна його допомога — на Херсонський чи Харківський напрямок. Бо, як зізнається сам ритуальник, важко тепер повернутися до мирного життя після всього пережитого.

Ігор ще не розуміє, як вертатися до мирного життя, та планує поїхати допомогати на нові деокуповані території України.

Аліна Харавасіл

 



Просьбы о помощи

Анонсы