Подписывайтесь на наш Телеграм канал https://t.me/molodostInUa

Новости

Вікенд на руїнах. Волонтери щовихідних розбирають завали в Мощуні під Києвом

Вікенд на руїнах. Волонтери щовихідних розбирають завали в Мощуні під Києвом

29 сентября 2022

 

Мешканці села Мощун, яке окупанти знищили під час битви за Київ, готуються зимувати вдома, хоча неушкоджених будинків у селі немає, а від багатьох з них залишився тільки фундамент. Реальність Мощуна сьогодні – це модульні будинки від благодійників і руїни того, що раніше було житлом.
Розгрібати завали допомагають волонтери, які щовихідних приїздять у село. Розчищають місця руйнувань, допомагають відновлювати дахи й паркани та затягнути плівкою вікна. У холодну дощову пору охочих вовтузитись у грязюці стає менше, а роботи досі багато.

Похмурої осінньої суботи кореспондентка ТЕКСТІВ приєдналася до групи волонтерів. Поміж інших у нашій компанії – дизайнер, піарниця, бізнесмен, студентка й посол Естонії. Їдемо в Мощун разом з волонтерською ініціативою “Б50”.

– “Б50” – це адреса на Лівому березі Києва: вулиця Братиславська, 50. Там у перші дні великої війни був розташований штаб ТРО, – розповідає Денис Герасимов, керівник спільноти "Б50". Наше завдання на сьогодні – розчистити подвір’я від руїн знищеного будинку й пересунути ближче до комунікацій невеличку модульну хатинку, яку благодійники подарували літній жительці села.

“Пам’ятаю, як була малою, батько будував оту кімнату”

Пані Валентина, якій допомагатимемо сьогодні, – давня знайома волонтерів. Вона щотижня зустрічає їх в уцілілому будинку своїх дітей. Подружилася з “Б50” ще в червні, коли їй допомагати затягнути плівкою вікна. Волонтерам не було де залишати інструменти, й вона запропонувала місце в себе. Тепер у її кімнатах стоять лопати й відра, а на подвір’ї – тачки.

Валентина – енергійна літня жінка, яку сусіди теж називають волонтеркою. Перед великою війною вона прихистила цуценят у своїй хаті, а коли почалося, то годувала самотнього сусіда, який не міг ходити. Він загинув під обстрілами. Вона повернулася додому й тепер щоп’ятниці, суботи та неділі піклується про волонтерів, які приїздять у село.

– Русланчику, починається дощ, і що це буде? Понамокаєте ж! Ой, а ви, хлопці, багато не беріть, бо важко. Обережненько, сонечко. Багато не тягайте, бо вб’ю. Уб’ю й буду матюкатись, – “погрожує” волонтерам Валя.

Сьогодні “Б50” розбирає руїни її будинку.

– Ми виїхали звідси на захід України 6 березня, – згадує вона. – А 15 березня доця в мережі побачила відео, як горить наша хата. Це була зйомка з дрона, здається. Потім ще подзвонив сусід, підтвердив. Сказав, що бачив, як горіла хата, і плакав.

Поки ми розмовляємо, під ударами кувалд падають залишки вцілілих стін. Купа піску, плитки й цегли неподалік з кожною годиною стає дедалі вищою. На місці хати проступають обриси фундаменту.

– О, це кухня була, – каже волонтер і виймає з груди цегли залишки згорілого посуду.

Валентина біля єдиної вцілілої стіни свого будинку. Фото авторки

– На моїй ділянці постійно знімали всілякі українські фільми та серіали, – пригадує пані Валентина. – Мій будинок потрапляв у програму “Реальна містика”. Кіношники називали хату “мазанкою”. Тут ще й ліс поряд – дуже класна локація. Я мала хобі: колекціонувала пеньки, вони всі тут красивенько стояли в ряд під хатою.

– Отут був ставочок, у якому лілії росли, а тепер тут жаби живуть, – показує вона рукою, на мить замовкає і додає: – Усе згоріло.

Волонтери розбирають руїни хати пані Валентини. На передньому плані – її мініставочок, на задньому –
той самий мальовничий ліс, що подобався “кіношникам”. Фото авторки

Крізь її затемнені окуляри помітні сльози.

– Пам’ятаю, як була малою, батько будував оту кімнату, – показує Валентина на руїни й додає: – Це ж моя бáтьківщина.

“Хто не воює – той волонтерить”

“Хто хоче поспілкуватися з журналісткою ТЕКСТІВ?” – питає Денис у волонтерів. Фото авторки

Перші волонтери в Мощуні з’явилися ще у квітні, як тільки село відкрили для в’їзду після деокупації Київської області (Мощун був окупованим частково). Село дуже постраждало від боїв.

Київський дизайнер Денис Герасимов разом з друзями поїхав в Ірпінь допомагати комунальникам прибирати вулиці. Потім волонтери самоорганізувалися в телеграм-чаті, щоб допомагати далі, а згодом заснували благодійну організацію. Символіку “Б50” Денис створив сам.

– У березні ми щодня разом з багатьма хлопцями й дівчатами, яких не взяли в ЗСУ, приходили “штурмувати” той штаб ТРО на Братиславській, 50. Але без потрібних навичок нас не брали. Тому ми вирішили займатися “самоосвітою”: ходили на курси медпідготовки та поводження зі зброєю. І почали волонтерити. Бо хто не воює – той волонтерить, правда ж?

– Мене обрали головою суто формально, – додає він. – Я далі волонтерю, як усі, але водночас доводиться займатись організаційними питаннями та думати, що робити волонтерам узимку.

Поки ми розмовляємо, повз нас хлопці везуть тачками білі блоки, з яких було збудовано будинок. З кожною тачкою гора росте сміття за парканом – від нього теж залишилися тільки обвуглені колоди й кілька дерев’яних дощок.

Волонтер розвантажує тачку з будівельними блоками. Фото авторки

“Б50” планує подавати заявки в різні фонди, щоб спробувати отримати гранти на підтримку своєї діяльності, але поки що організація існує завдяки пожертвам і допомозі своїх волонтерів. Хтось погодився надавати трактор своєї фірми, щоб допомагати розгребти завали, хтось купив інструмент, хтось оплатив пошиття жилетів для волонтерів.

“У Мощуні дуже багато роботи”

Більшість часу спільнота “Б50” працює в Мощуні. Так сталося випадково. Спочатку команда переважно допомагала в Бородянці, а на початку літа друзі одного з волонтерів запросили в Мощун.

– Ми побачили, що тут дуже багато роботи, – розповідає координатор волонтерів Руслан Габдулов. – Сюди ще кілька команд волонтерів їздить, але роботи вистачає на всіх. Про село менше говорять, ніж про Ірпінь, Бучу й Бородянку, але ви ж бачите – цілих будинків у ньому майже не залишилося.

Руслан організовує роботу волонтерського мурашника: домовляється про місце, де сьогодні працюватимуть, шукає добровольців і транспорт для тих, хто не має авто.

Щоб поспілкуватися, виходимо з двору Валентини й ідемо грунтовою дорогою повз високі сосни. За 200 м бачимо сигнальну стрічку.

– Ой там уже табличка про міни, ходімо в іншу сторону.

Сліди війни – скрізь, не тільки в селі, а й у лісі.

Гавайська сорочка та жовта куртка Руслана контрастують з сірим дощовим днем. Він має строгий погляд, але насправді дуже привітний. Селяни його знають, вітаються, просять поради щодо ремонту й розгрібання руїн.

До лютого 2022 року Руслан працював юристом. Давно хотів піти з роботи, але не наважувався – мовляв, вона давала відчуття стабільності. Російське вторгнення все змінило. Після 24 лютого взяв відпустку. Потім звільнився й пішов волонтерити.

“У Мощуні дуже багато роботи”

Більшість часу спільнота “Б50” працює в Мощуні. Так сталося випадково. Спочатку команда переважно допомагала в Бородянці, а на початку літа друзі одного з волонтерів запросили в Мощун.

– Ми побачили, що тут дуже багато роботи, – розповідає координатор волонтерів Руслан Габдулов. – Сюди ще кілька команд волонтерів їздить, але роботи вистачає на всіх. Про село менше говорять, ніж про Ірпінь, Бучу й Бородянку, але ви ж бачите – цілих будинків у ньому майже не залишилося.

Руслан організовує роботу волонтерського мурашника: домовляється про місце, де сьогодні працюватимуть, шукає добровольців і транспорт для тих, хто не має авто.

Щоб поспілкуватися, виходимо з двору Валентини й ідемо грунтовою дорогою повз високі сосни. За 200 м бачимо сигнальну стрічку.

– Ой там уже табличка про міни, ходімо в іншу сторону.

Сліди війни – скрізь, не тільки в селі, а й у лісі.

Гавайська сорочка та жовта куртка Руслана контрастують з сірим дощовим днем. Він має строгий погляд, але насправді дуже привітний. Селяни його знають, вітаються, просять поради щодо ремонту й розгрібання руїн.

До лютого 2022 року Руслан працював юристом. Давно хотів піти з роботи, але не наважувався – мовляв, вона давала відчуття стабільності. Російське вторгнення все змінило. Після 24 лютого взяв відпустку. Потім звільнився й пішов волонтерити.

Діана прибирала завали з “Б50” понад 50 разів

Крім виїздів на прибирання, дівчина плете сітки для військових і роздає гарячі обіди пенсіонерам та переселенцям.

— Треба обов’язково допомагати своїй країні в тилу, — впевнена дівчина.

Каже, працювати фізично їй неважко: можна братися за роботу, яка під силу:

— Хочеш — відра носи, хочеш — копай сміття чи допомагай з ремонтом, якщо вмієш.

Поряд з нею орудує лопатою Марія – у будні вона працює піарницею.

– Найважче в цій роботі – дивитися на зруйновані хати, – розповідає вона. – Дивишся на руїни й розумієш, що люди роками заробляли гроші на власну оселю, іноді все життя будували цю хату, облаштовували її. А потім усе втратили, багато з них уже не має сил і часу, щоб щось відновити.

Від гнітючої атмосфери розрухи волонтери та місцеві захищаються гумором. Жителі Мощуна й самі жартують про свою трагедію.

— Почуття гумору допомагає пережити це горе, — каже Марія.

Зруйнований будинок по сусідству з Валентиною

— Місцеві постійно нам допомагають, приносять їсти й пити, хоча ми беремо обіди з собою, — розповідає дужий на вигляд волонтер Павло. — Позаминулого тижня дві сестри, хазяйки дому, нам просто не давали працювати. Попрацювали пів годинки, вони підходять і кажуть: “Ідіть каву попийте”, “Ось ми вам водички принесли” чи “Перекусіть яблучками”. А під вечір уже проганяють: “Їдьте додому, пожалійте себе”.

“Варто хоч раз приїхати і спробувати”

Павло показує Марії, як тримати лопату, щоб було легше копати. Вона пробує й тішиться: так справді легше.

Щось гучно дзенькає під лопатою – волонтерка нахиляється, дістає обгорілу кочергу:

— Тут, певно, була піч, – сумно констатує.

Неподалік видніються пружини — там стояло ліжко. Уявляється, що воно було біля вікна, з якого видно узлісся. Справді гарно.

— Як у вас вистачає запалу їздити сюди працювати щовихідних? — цікавлюсь у волонтерів.

— Та якось втягнулися, – відповідає Павло. – Варто приїхати раз і спробувати, щоб зрозуміти чи заходить. Спочатку може крепатура бути, потім легше. Але працювати від ранку й до вечора ніхто нікого не змушує, як і приїздити щотижня. – Погляньте, хтось спілкується, хтось сів перекусити, хтось на перекурі — й ніхто не має претензій, – додає він. – Ніхто криво не дивиться на тих, хто пропускає поїздки.

Волонтери за роботою

Павло називає волонтерство у “Б50” активним відпочинком, який допомагає “перезавантажитися”. Він володіє фірмою з виготовлення металоконструкцій, на роботі здебільшого займається оргпитаннями, сидить за столом.

— А тут можу попрацювати фізично й перемкнутися. У понеділок голова ясніша, тоді й працюю продуктивніше. Спочатку було важкувато, але тепер тягне сюди щовихідних.

Серед волонтерів – посол Естонії

Волонтер з нашивкою з естонським прапором виявився послом Естонської Республіки в Україні Каймо Кууском, який разом з працівниками посольства приєднався до волонтерів у Всесвітній день прибирання (17 вересня).

— Всесвітній день прибирання — ініціатива, яку кілька років тому розпочали саме в Естонії, — розповідає пан посол, відірвавшись від роботи. — Наш колектив вирішив, що цього дня ми повинні прибирати там, де це найбільше потрібно, і допомогти українцям.

Посол Естонії Каймо Кууск працює разом з волонтерами

— Я обійняв свою посаду у 2019 році, й за ці роки помітив, як українці з кожним роком дедалі більше почуваються господарями своєї землі, – розповідає пан Каймо Кууск. – Якщо твій світ закінчується після твого паркана й тебе не хвилює, що відбувається за твоїм двором, то країна не зможе розвиватися. Так, ти зробиш симпатичним свій будинок і садочок, але не допомагатимеш іншим людям, а це важливо. Вільна демократична держава — це не зліплені шматки землі, якими володіють окремі люди, а спільна справа всіх громадян.

Під вечір ділянку пані Валентини розчистили, залишилося вивезти сміття. На наступні вихідні заплановано встановити мобільний будиночок і підключити його до комунікацій.

Волонтерам потрібен бус і склад

Наразі волонтери "Б50" шукають організації, які можуть допомогти придбати бус для перевезення інструментів і матеріалів для ремонту. Також шукають склад у північно-західному передмісті Києва, наприклад, в Ірпені або Горенці. Бажано, щоб власник погодився надати місце для складу безплатно (згодиться порожній гараж). Якщо ви можете допомогти "Б50", зв'яжіться з ними в соціальних мережах (FacebookInstagram).

Джерело

 



Анонсы