Подписывайтесь на наш Телеграм канал https://t.me/molodostInUa

Новости

Намальовані долоньки

Намальовані долоньки

27 октября 2022

 

Два поверхи львівської Smart-бібліотеки заполонили діти. Вони малюють, ліплять із пластиліну, розповідають про себе та уявляють місце, де їм затишно й безпечно. Під час творчого процесу хлопці і дівчата діляться своїми емоціями, сильними переживаннями та отримують багато позитивних вражень і нових навичок. Фахівці проєкту за підтримки використовують арттерапію у роботі з дітьми різного віку, адже спектр технік та інструментів цієї методики надзвичайно широкий.

Image

Image

Image

Image

 

Психологиня Наталія

Діти кладуть долоню на листок паперу та старанно окреслюють її, обводячи кожен пальчик. «Вправа "Долонька" — одна з моїх улюблених», — говорить психологиня Наталія. Сьогодні вона працює з дітьми молодшого шкільного віку та дошкільнятами.

«Коли дитина ставить відбиток руки на папері, вона наче оголошує всьому світові про те, що вона є, що вона жива. Коли малює силует долоні, наче визначає свої кордони. Під час війни наш простір сильно порушується, і діти це розуміють на підсвідомому рівні. Вправа допомагає дитині заявити про себе та розповісти про свій настрій»

На заняття діти приходять із різними очікуваннями та емоціями, однак після двох годин арттерапії всі задоволені та усміхаються.

Спеціалісти проєкту дають дітям такі завдання, які допомагають їм поділитися своїми переживаннями, заспокоїтися та отримати позитивні емоції. Наприклад, щоб позбутися своїх страхів, діти символічно їх зображують та викидають у коробку з написом «Банка тривог». Психологи просять дітей намалювати речі, які їм дарують радість, або зобразити місце, у якому вони почуваються безпечно. Так, десятилітня Ксенія намалювала мухомор, оскільки їй подобаються білий та червоний кольори. Восьмирічний Маркіян зліпив із пластиліну улюбленого супергероя — Бетмена, оскільки той сильний і має крила. «Я намалювала свою кімнату. Це моє місце затишку. Там ще було ліжко, інші меблі. Мені цікаво на заняттях. Я навчилася працювати в команді, познайомилася з дівчатами», — розповідає чотирнадцятирічна Олександра, яка прийшла на заняття вже вдруге. Дівчинка каталася на велосипеді, займалася вдома гімнастикою, щоб відволіктися від тривожних думок про війну. Тепер їй, які і іншим дітям, допомагають у цьому заняття з арттерапії.
 

Психологиня Галина

«Доволі часто підлітки не хочуть розповідати про свої страхи, навіть про вподобання та свої сильні сторони. Але коли вони малюють або ліплять із пластиліну, розслабляються, довіряють процесу, собі та, відповідно, нам», — говорить психологиня Галина, яка працює переважно з підлітками. Вона наголошує, що діти вчаться презентувати себе, адже всі заняття починаються зі знайомства.

«Багато дітей не замислювалися над тим, що люблять насправді, які в них сильні сторони, таланти та в чому їхня унікальність»

За допомогою арттерапевтичних технік діти вчаться збалансовувати свій емоційний стан. Приміром, малюють колами або інтенсивно — до дірок у папері, щоб зменшити тиск емоцій, знизити рівень агресії. «Коли діти малюють чи ліплять із пластиліну, вони не лише розслабляються, а й часто створюють дуже красиві речі — справжні шедеври», — усміхається Галина.

 

Психологиня Ілона

«По-перше, арттерапія стабілізує психоемоційний стан, адже займатися приходять діти з різним досвідом. По-друге, під час занять ми шукаємо та розкриваємо разом їхні опори — як внутрішні, так і зовнішні — ті речі, які допоможуть їм пережити страшний час війни. Коли діти стикаються з труднощами, то вже знають, що можуть спиратися на себе або оточення», — розповідає психологиня Наталя. Її колега Ілона додає, що дітям необхідно відчувати підтримку та знати, що всі почуття важливі.

«Смуток, гнів, страх — це нормальні реакції на ненормальну ситуацію, якою є війна. Немає неправильних емоцій чи переживань», — пояснює Ілона.

Малюнки дітей розповідають про їхні переживання, втрати та мрії. «Під час занять підходила до дітей із внутрішньо переміщених сімей. Вони малювали своїх домашніх тварин, які з різних причин залишилися вдома, пригадували улюблені місця. Діти пережили складні події, і арттерапія допомагає їм про них розповідати та потихеньку відпускати травматичний досвід», — ділиться вона своїми спостереженнями.

Фахівці намагаються знайти індивідуальний підхід до кожної дитини. Психологиня Наталя пригадує історію хлопчика Михайла, якому вдалося з родиною евакуюватися з Маріуполя у Трускавець. На першому занятті він бешкетував, щоб привернути до себе увагу. Втім під час другої зустрічі уважно слухав Наталю та чемно виконував усі інструкції. Вона підійшла до хлопчика, похвалила і сказала, що він зовсім інакший. Михайло відповів: «Ви, фахівці, залишилися такими ж — так само усміхаєтесь і любите нас». Наталя говорить, що такі зміни в настроях дітей надихають працювати далі.

За заняттями з арттерапії у Smart-бібліотеці спостерігають і батьки. Дмитро приходить сюди з трьома дітьми — Матвієм, Дмитром та Євою. Чоловік зізнається, що від початку повномасштабної війни вони з дружиною почали більше часу проводити з дітьми, частіше їх обіймати. Діти радо відвідують заняття, на яких відпочивають від щоденної рутини, соціалізуються та займаються творчістю. «Вони відходять від негативних подій і потрапляють у нормальний дитячий світ — такий, яким він має бути без війни», — говорить Дмитро.

Оля прийшла на заняття із шестирічною Златою. Жінка каже, що від початку війни донька сильно подорослішала та стала відповідальнішою: під час повітряної тривоги організовано, без зайвих запитань спускається зі старшим братом у бомбосховище. «Малювання для Злати — це найкраща забава. Намагаємося відвідувати всі заняття з арттерапії, які проходять у нашій бібліотеці. Це заспокоює доньку та розвиває її вміння», — говорить Ольга.

Людмила привела на заняття свою старшу онуку Анастасію, яка цього року пішла в перший клас. «Ми обов’язково відвідуватимемо такі заняття ще. Діти тут відволікаються від навчання, серйозних справ, подій та інформації про війну. Вони радісно реагують на завдання та тішаться результатами. Вони тут такі, якими є насправді», — ділиться спостереженнями Людмила. Жінка планує привести на наступні заняття також свою трирічну онуку.

Після завершення двогодинних занять у бібліотеці стає дуже тихо. Діти разом із батьками прямують до виходу. Прощаючись із фахівцями, вони всі як один запитують: «А ви ще прийдете до нас?»

ЮНІСЕФ

 



Анонсы