Подписывайтесь на наш Телеграм канал https://t.me/molodostInUa

Новости

Три доби не виходили з операційної – рятували поранених. Історія дитячого лікаря Олексія з Дніпра

Три доби не виходили з операційної – рятували поранених. Історія дитячого лікаря Олексія з Дніпра

17 ноября 2022

 

Місто Дніпро ще з 2014 року приймає важких поранених як цивільних, так і військових. Лікарі цього міста завжди готові до будь-яких викликів. Герой Медичного фронду директор однієї з дитячих лікарень Дніпра Олексій розповідає про роботу колег після 24 лютого.

 

24 лютого почалося для всіх дніпрян з бомбардування міста.

 – О сьомій ранку вже весь колектив дитячої лікарні був на робочих місцях. І ми були готові приймати перших поранених дітей, – розповів директор лікарні Олексій. – На щастя, того дня таких не було.

Та день все одно видався складним. Олексій як керівник закладу мав зібрати всіх працівників і оголосити, як лікарня працюватиме далі.

 – Ця оперативна нарада була найскладнішою з усіх, що довелося проводити, – поділився спогадами Олексій. – Люди були налякані. Ніхто не знав, що ж робити.

Але колектив дитячої лікарні вже працював з пораненими дітьми і має дуже великий досвід лікування з 2014 року, тому опанували першу розгубленість та почали робочий день.

 – Перші кілька днів ми перевіряли кожну чергову зміну, чи всі вийшли на роботу, – розповів директор. – Увечері дивилися, скільки людей виходить на нічне чергування.

Та через пару тижнів люди обурилися, бо виходили всі без виключення, а недовіра принижувала. Отже, все владналося і робота пішла.

 – Це були найважчі місяці нашого життя, – зауважив керівник лікарні. – Місто ставало пустим. По 6-7 евакопотягів вивозили населення, сирени не замовкали, а медики виходили на робочі місця.

Страх став нестерпним, ворог стояв під Києвом. Багато працівників лікарні мають квартири у панельних будинках, де немає можливості сховатися від обстрілів. Ситуація ускладнювалася, і медики вирішили, що персонал буде жити в лікарні. У бомбосховищі облаштували приміщення для дітей, і всі перевезли їх у медзаклад.

Кожного вечора о восьмій годині лікарі, медсестри, пацієнти спускалися до бомбосховища. У будівлі залишалася лише чергова бригада, яка приймала пацієнтів, яких привозила швидка.

Після надання першої допомоги їх також спускали у бомбосховище. Там лікували та навіть оперували.

лікар з Дніпра

Так медики прожили кілька місяців.

 – Я пишаюся колективом, – сказав директор дитячої лікарні. – Головним завданням для мене було зберегти ключових фахівців.

В лікарні приймають дітей з гарячих точок: Харкова, Сєвєродонецька, Бахмута.

Найжахливішим для лікарні став день ракетного обстрілу залізничного вокзалу Краматорська. Тоді одразу наші військові привезли 25 важкопоранених. Серед них було троє дорослих. Решта – діти.

 – На під’їзді до лікарні вишикувалася черга зі швидких, ми приймали, оглядали і оцінювали тяжкість поранень, – згадує Олексій. – Картина була важка. Хірургічні бригади не виходили з операційних три доби. Оперували.

Складність моменту була ще й у тому, що поруч із більшістю дітей не було батьків. Хтось із них з пораненнями потрапив до іншої лікарні. Дехто з дітей після цього обстрілу залишилися круглими сиротами.

Медики ще два тижні потому відшукували їхніх рідних. Адже поранених діточок потрібно було відправляти далі, до великих спеціалізованих центрів та за кордон, бо вони потребували протезування через втрату кінцівок.

– Лікування, реабілітація і протезування за кордоном – це дуже добра ініціатива, – сказав директор дитячої лікарні. – Бо весь світ може в реальному часі побачити, що відбувається в Україні, та як страждають діти.

Ці діти в європейських країнах мають змогу отримати якісну реабілітацію та найсучасніші протези.

лікар з Дніпра

Медичний колектив дитячої лікарні в Дніпрі працює майже кожного дня на межі своїх можливостей, але не стогне, бо так зараз працюють усі.

– Ми сконцентрувалися, адаптувалися, – зауважив директор. – Та все одно трапляються випадки, які вражають.

Олексій розказав, як до них привезли родину: матір і двох хлопчиків-близнюків. У всіх розбитим через вибухову хвилю склом були уражені очі. Лікарі надавали допомогу дітям, а мати не скаржилася на свої рани, бо не хотіла відволікати спеціалістів від синочків.

– Я запам’ятав її фразу, що допомога їй могла коштувати зору дітям, а такої жертви вона б не прийняла, – сказав лікар. – Як на мене, це приклад великої материнської самопожертви і любові. На щастя, родину відправили до Польщі, і там врятували зір усім.

Врятовані дніпровськими та польськими лікарями вони надіслали на адресу лікарні фото, що всі щасливі, що живі і зрячі.

Важко, але люди стають кращими

– Ми, як і вся країна, змінилися за час війни, – сказав Олексій. – Почали цінувати людські стосунки, які значно покращилися. Ми згуртувалися, стали ближчими один до одного. Зросла взаємоповага та взаємодопомога.

У лікарні з’явилося багато друзів. Благодійні фонди прийшли і запропонували допомогу саме в найскрутніший момент, після краматорських подій. Завдяки їм лікарня облаштувала операційні у бомбосховищі, реабілітаційний центр з найсучаснішим устаткуванням.

Аби допомогти лікарям, благодійний фонд Твоя опора взяв під свою опіку понад 100 лікарень по всій Україні – як прифронтових, так і медзакладів з великою кількістю ВПО. Допомогти українським медикам може кожен, щоб вони мали і сучасне обладнання, і медикаменти.

– Характер травм у більшості вимагає сучасних реабілітаційних технологій, що тепер доступні нам.

А ще лікарня отримує ліки і витратні матеріали у достатній кількості.

– Ми не беремо зайвого. Одразу так домовилися: тільки те, що дійсно потрібне зараз. Решту пропонуємо віддати військовим, – говорить Олексій.

Так, війна змінила українців. Коли в Дніпрі відкрилися театри, актори запросили медиків на вистави. Вже тричі колектив лікарні відвідував театр безкоштовно. Люди повернулися на короткий час майже до мирного життя. Побачили щось більше, аніж лікарняні стіни та трагедії й біль.

лікар з Дніпра

Медики також потребують психологічної підтримки, бо бачити стільки горя кожен день – не всяка психіка витримає.

– Знаєте, коли на початку війни було дуже важко, ми завантажували себе будь-якою роботою: заклеювали вікна, обкладали їх мішками з піском. Може, й непотрібно воно було, але люди відволікалися від важких думок, і це врятувало нас. Потім, коли почали надходити поранені, ми вже адаптувалися, – сказав Олексій.

Але інколи виникають питання: що буде з Дніпром, може, дійсно потрібно вивозити сім’ї, додає лікар. Я відповідаю, що моя сім’я в Дніпрі, зі мною. Я не бачу потреби виїжджати. І люди заспокоюються, йдуть працювати.

– Я вважаю, що у будь-якій ситуації потрібно шукати позитив. Ось у ці страшні дні ми отримуємо підтримку іноземних колег. Американські лікарі влаштовують для нас лекцію про лікування фантомного болю, а також обіцяють за першої нагоди завдяки телемедицині допомогти практичними порадами в цій справі.

Наостанок розмови директор дитячої лікарні звернувся до всіх колег:

– Ми всі чекаємо на перемогу, рятуючи людей. Бажаю всім терпіння. Перемога вже не за горами, я відчуваю.

А колектив дитячої лікарні в Дніпрі уже вирішив: щойно буде заявлено про перемогу, вони встановлюють на даху лікарні величезний флагшток і вивішують прапор України, щоб його видно було з усіх куточків міста.

Бо все буде – Україна!

Лариса Божко



Анонсы