Подписывайтесь на наш Телеграм канал https://t.me/molodostInUa

Новости

Місто у вогні: як працюють рятувальники у Бахмуті

Місто у вогні: як працюють рятувальники у Бахмуті

24 ноября 2022

 

Бахмут, що на Донеччині, вже протягом кількох місяців повномасштабної війни з РФ залишається одним із найгарячіших напрямків на фронті, на який росіяни намагаються активно наступати. До 24 лютого у пожежно-рятувальній частині Бахмута працювала понад 100 людей, наразі у місті їх залишилося тридцятеро.

«ДЕНЬ БАБАКА»

Перед воротами 47-ї Державної пожежно-рятувальної частини Бахмута — слід від влучання міни. Уламки посікли всю будівлю та машини, що стояли всередині. Дивом, кажуть, тоді постраждала тільки техніка.

Посічена будівля у Бахмуті

У Бахмуті постійно гучно. Через близькість фронту на околицях безупинно чути роботу артилерії, кулеметні й автоматні черги. Росіяни наступають на Бахмут з двох напрямків: з північної та східної частини міста.

Через це люди з наближених до фронту районів залишилися майже без допомоги волонтерів, рятувальників і медиків.

Євгеній Євтушенконачальник пожежно-рятувальної частини

«На Забахмутку (район міста за річкою Бахмуткою, — ред.) не виїжджаємо, тому що там міст підірваний, а переправа така, що тільки проїжджає військова техніка. Можна їхати через дамбу, але вона вся прострілюється», — пояснює начальник пожежно-рятувальної частини Євгеній Євтушенко.

Майже усі хлопці, які вирішили залишатися тут, — місцеві, з самого Бахмута або району. Їхні будинки зруйновані або окуповані росіянами, тому весь свій час хлопці проводять у пожежній частині, яка стала для них другим домом.

Володимир Надворнийводій пожежно-рятувальної частини

«Просто розумієте, за 8 місяців роботи добу через добу вже починається «день бабака». Виїжджаємо тільки на виклики, я стараюсь по місту взагалі не пересуватися, бо горя вже багато бачили», — каже водій пожежно-рятувальної частини Володимир Надворний.

Володимир розповідає, що людей вбивають російські ракети прямо на вулиці.

«Бо ж бачите, як воно летить. Може в будь-який момент сюди нам під ноги прилетіти і все закінчиться», — каже він. 

«СЛУХАЄМО ЗАВАЛИ, ЧИ Є ХТО ЖИВИЙ»

Володимир працює у ДСНС вже 10 років. Майже увесь його робочий шлях — це війна і бойові виїзди. Та попри такий досвід, говорити про смерть, яка постійно супроводжує їхню роботу, йому, здається, найважче. Кілька разів Володимир ледь стримує сльози. 

«Завали — це дуже страшно. Ми в Часовому Яру (місто в Бахмутському районі, — ред.), коли розбирали будинок, то там 50 людей під завалами залишилися. І з них тільки 10 вдалося врятувати. У нас є такий момент «хвилина тиші» називається, коли ми вимикаємо будь-які шуми і кричимо в завали: «Є живі?», «Люди, Відгукніться!» і слухаємо завали», — розповідає чоловік.

Рятувальник згадує, що спочатку відкопували тих, кого відразу побачили, а вже після «хвилини тиші» крізь тонни битого бетону та заліза хлопці почули голоси людей.

«Я не можу навіть словами описати. І ніхто ж не застрахований від того, що зараз щось піде не так і людину може засипати», — пояснює Володимир. 

Тоді, у Часовому Яру, рятувальники три доби відкопували з-під завалів хлопця Назара. Два дні поспіль кожні 10 хвилин Володимир спускався до хлопця, аби поговорити і підтримати його.

«Не всіх вдається врятувати. І я на 3-й день не зміг навіть через силу туди підійти, бо боявся, що щось піде не так, а я людині пообіцяв, дав надію, що все буде добре. Це от мій особистий досвід, мені було дуже важко. Але, дякувати богу, все минуло добре, врятували», — згадує ДСНСник. 

Машина ДСНС у Бахмуті

Рятувальники повинні думати не тільки про постраждалих, а і про свою безпеку. Хлопці розповіли журналістам, що останні кілька тижнів росіяни почали прицільно працювати по їхніх машинах.

«Коли прилітає в 30-х метрах, то приїздиш потім сюди і страх такий тваринний, я вам передати не можу, коли смерть у потилицю дихає. Це дуже страшно і якось замислюєшся потім про все, про життя, про те, чи варте воно того, але, мабуть, варте, якщо ми всі ще тут», — каже Володимир. 

«НА ЖАЛЬ, НЕ ВМІЄМО ПОВЕРТАТИ ЛЮДЕЙ ДО ЖИТТЯ»

«Поранений на Лікарняній, — повідомляє хлопцям черговий, — обстріл». Рятувальна бригада збирається за лічені хвилини. Їхати треба у район, який місцеві називають Собачівкою. Він за 2 км від селища Опитне, за яке точаться запеклі бої. Журналісти «Слідства.Інфо» поїхали на виклик разом із рятувальною бригадою. 

Посеред вулиці лежить тіло чоловіка. Його груди та живіт посічені уламками. Рятувальники перевіряють пульс. Не встигли — він мертвий. Бригада повертається до машини, бо починається обстріл. Тіло не забирають.

Уже в частині фельдшер Владислав Масний пояснює, що чоловік, швидше за все, помер майже миттєво. 

Фельдшер Владислав Масний

«Не було вже ніякого пульсу. Судячи з того, як він виглядав, у нього живіть і легені сильно посічені. Це травми несумісні з життям. Ми тільки стабілізуємо поранених, тіла не забираємо. Передаємо, що у нас померлий, далі інші цим займаються… Ми спробували, на жаль, повертати до життя я не вмію. Якщо є шанси, то стабілізуємо і веземо у шпиталь», — каже Владислав. 

 «ХТО, ЯК НЕ МИ?»

Кожен з рятувальників розуміє, що може не повернутися з чергового виклику та все одно їде, бо навіть у районах, які перебувають під щільним вогнем росіян, все ще залишаються цивільні. 

«Ну а хто, як не ми? Я присягу давав. Я виїхав спершу у Чернівці, жив там з дружиною певний час. Сам я місцевий, з села Верхньокамʼянського (село у Бахмутському районі, — ред.), села вже немає, то я і живу в частині. Лишив жінку з дитиною у Чернівцях, хай живуть у мирі та спокої, а сам приїхав сюди — допомагати хлопцям», — говорить Михайло Тимчак, командир рятувального відділення пожежно-рятувальної частини Бахмута. 

Михайло Тимчаккомандир рятувального відділення пожежно-рятувальної частини Бахмута

Чергувати хлопцям доводиться день через день, замість звичного раніше графіку «доба через три». Зізнаються, що підлаштуватися під новий режим важко. 

«Оце за вихідний день у мене не встигають ні форма, ні берці висохнути. На наступний день заступаєш на зміну — воно все холодне, мокре. Ти вдягаєш на голе тіло і їдеш. Захворіти дуже легко», — говорить Михайло Тимчак.

Хлопці розповідають, що триматися допомагає кожному своє: малюнки від дітей, які разом із їжею привозять волонтери, смачні булки «як вдома» від ліцеїстів з іншого міста, дехто знаходить розраду у собаках, які прибилися до частини. 

«Гріємося надіями, що колись же це все скінчиться. Я взагалі не пʼю алкоголь, зі шкідливих звичок тільки сигарети, але, мабуть, коли закінчиться війна, то бокал шампанського випʼю. Вона закінчиться нашою перемогою — це однозначно, бо ми захищаємо свій дім!», — нарешті усміхнено каже Володимир Надворний. 

Залишатися в місті, попри постійні обстріли, хлопці планують якнайдовше. Жартують, аж допоки не почнуться бої за «Астрон» — це торговельний центр у середмісті Бахмута. Нині тут залишаються щонайменше 15 тисяч цивільних (з колишніх понад 70 тисяч), які потребують допомоги. 

Джерело

 



Анонсы