Архієпископ Білоцерківський і Богуславський Августин: «Ми, православні, рано чи пізно будемо вкупі. Це лише питання часу»

Говорити про нашу долю, як держави, напередодні свята Незалежності непросто.

Порівняно з історією інших держав не лише Європи, а, мабуть, усього світу Україна має таку особливість. Ми сьогодні маємо державу у кордонах, які склалися не за рахунок ініціативи і зусиль безпосередньо титульної нації. Територія утворилася без нашої участі — в часи перебування України у складі спочатку Російської імперії, потім Радянського Союзу.

Земля наша полита кров’ю українців та інших народів — братів наших. Але, уявіть собі: століттями Галичина і Волинь були у складі різних держав, Центрально-Східна Україні має свою історію. І сьогодні, коли ми говоримо про соборність, насправді, вона для нас дуже далека. Якщо і досяжна, то не сьогодні.

Подивіться, що ми сьогодні маємо: на Галичині — один менталітет, на Сході — інші цінності. Дуже яскравим виразником цього непорозуміння є святкування державних свят, вшанування героїв. Найдіть ще державу, де б регіонально було подібне протистояння!

Я був львівським архієреєм майже 20 років. Наведу приклад: останнє святкування 9 травня. У Львові офіційно були вивішені прапори з чорними стрічками. Що це означає? Те, що одна частина країни святкує, для іншої є днем трауру і ганьби. Де б іще можна було побачити, щоб у європейській країні, коли віддають пошану воїнам-визволителям, натовп кричав: «Ганьба!». А поліція оберігала від насильства, рукоприкладства чи наруги тих, хто приніс квіти, щоб вшанувати своїх героїв.

Мені подобається, як сказав у свій час Володимир Михайлович Литвин: «Україна гарно скроєна, але погано зшита»...

***

Ще один тест для усвідомлення складності і трагічності ситуації.

Я був у Косово 8 разів. Добре знаю ситуацію, історію, бачив такі конфліктні моменти, коли загроза була особистому життю. І я гарантую: якби сьогодні будь-якому сербові в Сербії сказали: «Якщо ти зараз готовий віддати своє життя за Косово, Косово буде у складі Сербії», думаю, більша частина сербів сказала б, що готова померти. Бо це серце Сербії, її святиня.

А тепер проведемо паралель.

Ви знаєте, що Крим став українським юридично тільки у 1956 році і там теж багато різних тлумачень щодо передачі півострова Україні. Але я певен, що якби сьогодні Крим забирали назад, то більша частина Центрально-Східної України сказала б: «Ну, дали, то й забрали». Пішли б захищати і не віддавати Крим хіба що наші з Галичини. І то це було б питання іншої мотивації: не тому, що Крим рідний, а тому, що не віддамо «москалям».

***

Візьміть всю Україну по периметру — різні держави, різний менталітет. І от звідси — головна духовна проблема.

Найперше, подивимося на церковне життя. У кожній державі є стрижнева, провідна історична Церква. Не має значення, католики чи протестанти, православні чи мусульмани.

А тепер подивіться: в Україні ми нібито всі православні. Але більша частина православних каже: «Ми належимо до Української Православної Церкви Московського Патріархату, яку очолює Блаженніший», менша частина, до якої належить чимало представників інтелігенції — «Ні, ми — київський патріархат». І коли людина приїздить з-за кордону, для неї Україна є своєрідним унікумом серед православних країн світу. У нас поділ іде не лише «село через вулицю» по хатах, а й через родини. Це поділ неприродній, православним немає чого ділити.

Хтось із недосвідчених греко-католиків каже: «Давайте об’єднаємося». Але це неможливо, в нас різна віра. Комусь треба від чогось відмовитися, адже греко-католики дотримуються доктрини, що Папа Римський глава Церкви, а ми, православні, кажемо, що глава Церкви — Христос.

Ми, православні, рано чи пізно будемо вкупі. Це лише питання часу.

***

Розкол у православ’ї — це сьогоднішня ганебна реалія. Скажу як військовий єпископ. Треба у війську вводити військового священика — капелана. У селі можна по три церкви збудувати, а у військовій частині є чи кімната, чи-то храм, чи може бути приміщення, в якому облаштовано декілька престолів: окремо для православних, католиків, протестантів, мусульман, іудеїв, буддистів — загалом шість провідних релігій.

Якщо у війську є православні, то повинен бути і один православний капелан. А в нас починаєш пояснювати, що православних капеланів має бути двоє. Але той, що наш, може опікувати духовно і сербів, і греків, і грузинів, і православних американців у війську, а той, що з так званого «київського патріархату» — ізольований, лише для невеликої кількості українських солдатів.

Тобто, для війська, для нецерковних людей практичніше, щоб був один канонічний священик у війську, тому що він в єдності з усіма і він може підмінити у будь-якій країні кожного.

Тому я молюся, щоб ми це питання № 1 пройшли. Через розкол у православ’ї ми, православні, багато втрачаємо, це честі нам не робить.

***

Єпископ Васильківський Пантелеімон: «Якщо в житті будемо керуватися любов’ю, то наші сім’ї будуть запорукою міцності, стійкості нашої держави»

Вітаючи всіх зі святом Незалежності, я бажаю, щоб у нашій державі створювалися сім’ї, народжувалися діти. І щоб у всьому цьому люди керувалися любов’ю — до Бога, до нашої землі, до нашого благочестивого православного народу. Саме любов мотивує людей цінувати красу своєї землі і красу своєї душі — не залежно від того, в якій країні людина живе.

І якщо сім’я створюється з любові, то ця любов буде пронесена впродовж всього життя.

А проблеми, з якими стикаються люди у сьогоднішньому світі, — різноманітні. Однак в усьому, в чому людина потребує допомоги Божої, якщо звертається по цю допомогу, вона її отримує. І якщо ми підходимо до кожної людини як до особистості, кожне людське горе сприймаємо як своє і кожну людську радість розділяємо — то все це теж робиться з любові до свого ближнього.

Нехай Заповіді Господні, які Він нам дав, щоб ми були Його творінням, Його дітьми, спрямовують людей до застосування Заповідей Господніх у своєму житті, у суспільстві, у транспорті, на роботі. Якщо так буде в нашому житті, то наші сім’ї будуть запорукою міцності, стійкості нашої держави. І наш народ завжди буде Богом благословенний, якщо він буде з Богом.

***

Єпископ Обухівський Іона: «Если человек ничего не делает для совершенствования своей души, для приближения к Богу, то это действительно только призрак христианства»

Мне кажется, что основной проблемой молодежи нашего государства является то, что практически все молодые люди, будучи крещенными, осознавая себя христианами, принадлежащими к той или иной конфессии, ничего не делают для того, чтобы быть христианами.

Ведь главное в жизни каждого человека — быть, а не казаться. Ведь казаться очень легко православным или вообще христианином. Можно носить крест, можно периодически бывать в храме. Но если человек ничего не делает для совершенствования своей души, для приближения к Богу, то это действительно только призрак христианства.

Человек, к сожалению, искренне считая себя христианином, таковым не является. Ведь мы знаем слова Господа: «Кто любит Меня, тот соблюдет Мои заповеди». Действительно, все очень просто: ведь любовь к Богу выражается исключительно в соблюдении Его заповедей. К большому прискорбию, мы всего этого не видим.

Молодежный отдел, конечно, старается по мере возможности, помочь молодым людям найти Христа. Помочь тем молодым людям, которые пришли в Церковь. Ведь люди приходят в храм по самым разным причинам: кто по глубокому убеждению истинности православной веры; кто для того, чтобы поставить свечку перед экзаменом; кто для того, чтобы получить утешение скорби — причины разные. И вот задача Молодежного отдела в том, чтобы приход молодого человека в храм не был случайностью, не был одним из эпизодов его жизни, но чтобы это было его постоянной потребностью, причем не только посещения храма, но и всей жизни во Христе.

***

Протоієрей Георгій Коваленко: «Коли ми спонукаємо людей до гріха своєю інформацією, то підштовхуємо їх до порушення заповідей»

Ми живемо в інформаційному суспільстві, й інформація впливає на нас. Церква є носієм інформації. Більше того, Церква є носієм новин. І головною новиною є «Євангеліє» — слово, яке перекладається як «добра звістка», або «добра новина». Тобто, Церква хотіла б, щоб інформація в нашому суспільстві, в наших ЗМІ була доброю, євангельською, щоб вона була справжньою.

На жаль, сьогодні ми бачимо дуже багато неякісної інформації, інформації спотвореної, інформації, яка маніпулює людською свідомістю. І тому Церква закликає ЗМІ і всіх тих, хто відповідальний за розповсюдження інформації, до відповідальності.

Тому що коли ми маніпулюємо іншою людиною, ми порушуємо заповідь «не брехати». Коли ми за допомогою маніпуляції заподіяли людині зло, ми порушуємо заповідь «не вбивай». Тому що можна вбити морально, інформаційно. Коли ми спонукаємо людей до гріха своєю інформацією, ми так само їх підштовхуємо до порушення заповідей.

А хотілося б, щоб наші інформаційні джерела були чистими, щоб з них лунала правдива чесна інформація про життя, про добрі справи, про проблеми і методи їх вирішення.

Источник