«Намагаємось знайти гроші на лікування та відволікти дітей від думок про хворобу»

Наскільки страшною є ситуація с лікуванням онкології в Україні, можна зрозуміти, тільки коли комусь із твоїх рідних ставлять діагноз — рак. А коли мова йде про дітей? За статистикою, шанс вижити у нас мають лише четверо із десяти. Чому стільки? Тому що українська система охорони здоров’я не лікує онкохвороби за свій кошт. І боротися з раком можуть тільки ті, кому волонтери зберуть гроші на лікування в іноземних клініках. У кожного волонтера є особисте життя, родина, робота. Але є і обов’язки щодо своїх підопічних, які щоденно, щогодини і щохвилини виборюють своє право на майбутнє. Про те, як волонтерство стає справою життя, яким чином можна допомагати недужим і про що мріють на Різдво маленькі пацієнти онкогематологічного відділення Вінницької обласної дитячої лікарні, ми говоримо з Наталею ПОЛОЗ.

— Наталю, ти є координатором групи волонтерів, які опікуються онкохворими дітьми. Коли і як ти почала цим займатися?

— Ми ще зовсім молоденькі, «зелені» у цій справі, бо існуємо всього рік. Намагаємось допомагати онкогематологічному відділенню Вінницької дитячої обласної лікарні та особисто батькам дітей, хворих на рак.

Приблизно рік тому, коли я ще не була воцерковленою, а відвідувала храм лише на свята, я сама намагалася займатись волонтерською діяльністю. Одного разу до мене потрапила листівка — мені дав її хлопчик на вулиці. Там була історія однієї онкохворої дитини — Діми. Я цю листівку поклала в кишеню і пішла далі. Десь через 2-3 місяці я віднайшла цю листівочку, і щось зачепило мене, думаю — потрібно набрати номер. Набрала і почула, що дитини вже немає в живих.

Для мене це був шок, земля з-під ніг пішла, я відчула, що раніше треба було звернути увагу на ту листівочку. Але, оскільки в мене вже були наготовлені гроші, вирішила у будь-якому випадку передати їх хворим діткам. Сіла у трамвай і поїхала до дитячої обласної лікарні, не знаючи до кого. Постукала в першу палату і передала гроші якійсь мамі — жінці, яку я навіть не знала.

Вона одразу взяла в мене номер мого телефону. Так ми познайомились. Звали її Наталя. В її сина Віті була нейробластома заочеревинного простору. І я почала їм допомагати — розповсюджувала листівочки, розклеювала їх у транспорті, зупинках. Грошей необхідно було неймовірно багато, а люди вони були прості, з села. Допомогти дуже хотілося, але нічого не виходило, все валилося з рук, дитина дуже швидко згасала, ми вже не знали, що робити, і одного дня я здалась — вийшла від них і пішла... Йшла-йшла, і дійшла до Воскресенського храму. Це була п’ятниця, вечірня служба. Я побачила людей, що стояли у черзі на сповідь. Спитала, як треба готуватися, і мені сказали — якщо каєшся, то ставай.

Я стала, не знаючи, як що правильно робити, підійшла — і так познайомилася з отцем Флавіаном. Після сповіді він повідав, що є така молодіжна організація — Православна кают-компанія. Там є волонтери, які можуть допомогти, розповісти, поділитися досвідом зі мною, і, можливо, тоді в нас краще вийде допомагати діткам.

Я знайшла групу «ВКонтакті», зареєструвалася і прийшла на зустріч. Прийшла після роботи, спізнилася, присіла тихенько на задніх рядах. Тут на центр вийшов протодиякон Владислав Демченко, який щойно приїхав з Києва, де відбувалась конференція, присвячена онкохворим дітям, і почав розповідати про свої враження. Також сказав, що в нього «ВКонтакті» в друзях є дівчинка з Вінниці, яка намагається допомогти цим діткам. Я почула своє ім’я, зовсім цього не очікуючи, і розгубилася, але мене одразу з усіма познайомили. Волонтери почали ділитися досвідом, розпитувати. Ось так завдяки Богу я маю нову сім’ю. Почали долучатись волонтери, організовуватись заходи.

— Як саме ви підтримуєте хворих діток та їх рідних?

— Ми підтримуємо саме хворих дітей. На даний момент співпрацюємо безпосередньо з їх батьками, тому що фінансові можливості ще не настільки великі, щоб допомагати лікарні — хіміотерапія та інші препарати коштують чимало грошей, хворіти на рак в Україні надзвичайно дорого. МОЗ України зобов’язується закупити лише близько 30% найдорожчих препаратів. Приблизно 1,5 тисячі дітей щороку захворюють на рак крові. По смертності серед дітей це захворювання посідає друге місце після травм. На Україні необхідну трансплантацію робить один лікар в Інституті транспланталогії ім. Шалімова. Діти помирають, так і не дочекавшись своєї черги, або ж, якщо потрібна термінова допомога, відправляються на лікування за кордон, де пересадка коштує від 100 тисяч доларів. Тут вже допомагають волонтери.

Є ще багато проблем, які потрібно вирішувати — донорство, фінансова підтримка, розповсюдження інформації в ЗМІ.

— Як ви допомагаєте морально?

— Ми намагаємося спілкуватись з батьками не тільки тих дітей, котрі знаходяться на лікуванні, а й тих, що вже померли. Це дуже важкий моральний стан, і батьки часто самі не можуть впоратись, і тут ми намагаємося підтримати, допомогти, багато хто з батьків так приходить до храму.

Також ми молимось за згодою про онкохворих дітей щодня о 22:00. Списки дітей є на сайті donor.org.ua, вони оновлюються щоденно. Імена записують туди батьки, волонтери.

— Хто молиться за дітей?

— Волонтери, самі діти, батьки, а також інші люди, які знають про це.

— Чого, на твій погляд, найбільше потребують ці діти?

— Ну, звісно, здоров’я. Ще, окрім коштів, потребують моральної підтримки. На лікуванні перебувають діти від немовлят до 18 років. До 14 років це отроки з несталим внутрішнім стержнем. Підлітки не розуміють, чому так з ними відбувається, чому вони хворіють, і їм необхідна духовна підтримка, та й молитовна підтримка не менш важлива.

— Які заходи за час існування волонтерської організації ви проводили?

— У 2012 році ми провели чотири масових заходи та два благодійних ярмарки: на Масляну і на Великдень. Продавалися поробки, виготовлені дітьми зі Стрижавського будинку-інтернату, недільних шкіл та «молодіжок» Вінниці, виручені кошти були передані онкохворим дітям.

15 лютого, на День онкохворої дитини, ми проводили захід біля театру ім. Садовського — на землі виклали вогняне серце зі свічок і співали пісню «Надія є». Наші волонтери роздавали листівки з історіями хвороб діток і збирали кошти в карнавку.

Віднедавна спробували проводити заняття з арт-терапії за участю психолога. Таким чином ми намагаємось відволікти дітей від думок про хворобу, позбавити замкненості.

— Які заходи планується найближчим часом?

— 15 лютого, на День онкохворої дитини, ми плануємо провести благодійну акцію по збору коштів. Також беремо участь в акції, організованій волонтерами організації «Жити завтра» (donor.org.ua), під назвою «Лист Діду Морозу». Усі, хто читає цю статтю, можуть стати Дідом Морозом для когось із хворих дітей. Волонтери передадуть вам листа, написаного дітьми, з побажанням до Різдвяних свят. Бажаючі принести радість дитині можуть телефонувати: 067-430-56-83.

Ось які листи є сьогодні: 5-річний Марат просить велосипед, 10-річна Настя — щоб знайшлась іграшка на ім’я Тоша, а мама п’ятирічного Максимка просила у Діда Мороза абетку для сина.

— Чи отримують волонтери радість від своєї діяльності? Взагалі, що приносить волонтерам ця робота?

— Насамперед, волонтерство — це спосіб життя, вибрана дорога, з якої неможливо зійти. Якщо вже познайомишся з дитиною, починаєш їй допомагати, переживаєш з нею всі злети і падіння, покращення аналізів і їх погіршення — ця дитина стає тобі другом. Ми отримуємо духовну радість за кожну дитину.

— Хто може стати волонтером? Як це зробити?

— Волонтерство — це поклик душі. Якщо людина відчуває, що хоче цим займатись, вона може приєднатись до нас. Ми познайомимось і підтримаємо кожне починання, кожну думку. Телефонуйте у Вінниці: 093-894-29-34, Наталя.

Бесіду провела Єлизавета Плонська

«Сироти відрізняються від сімейних однолітків лише тим, що їм бракує тепла і уваги»

Вже рік у Вінниці діє волонтерська група, що відвідує дітей у дитячому будинку «Гніздечко». Щосуботи юнаки та дівчата приходять до вихованців закладу, аби поділитися з ними турботою, любов’ю та увагою. Та й самим навчитися бути кращими, стриманішими, відповідальнішими. Скільки волонтерів є сьогодні, як проходить спілкування і яким є основне завдання цієї місії — про це розповідає координатор групи Антон КАВАЛЕР.

— Якраз восени минув рік, як наша група уперше прийшла відвідати діток. Починала усе матушка Ірина Лавриненко з храму «Скоропослушниці». Вона як керівник скаутської організації дала зачин нашій діяльності, а далі ми вже самі продовжили.

Сьогодні наша основна група складається з 10-12 чоловік. Ми приходимо до «Гніздечка» щосуботи о 10-ій ранку. Намагаємося наситити дозвілля дітей рухливими, розвиваючими іграми, вчимо їх творчо ставитись до оточуючого середовища, та й самі вчимося у дітей любити світ.

Дівчатка займаються окремо — в них є рукоділля, а ми з хлопцями вчимося роботі по дереву. Пробували паяльну і радіотехнічну справу, але поки що зупинилися на різьбленні.

Щоб поспілкуватися поза стінами дитбудинку, водили дітей у Лісопарк, організовували поїздку на екскурсійному трамвайчику «Везунчик». Нещодавно супроводжували їх на Причастя. Разом відвідували «молодіжку» нашого храму Луки Кримського.

Найбільшу радість дітям приносить просто наша присутність, увага. Як сказала одна волонтер: «Наші дітки відрізняються від сімейних однолітків лише тим, що їм банально бракує уваги».

Але тут має бути поміркованість. Бо якщо опіка буде надмірною, то, залишивши дитбудинок, діти відчуватимуть, що їм усі щось винні, а це неправильно. Звичайно, ми їм допоможемо, але, у першу чергу, ми маємо пробудити в них самосвідомість, власну духовність.

Допомога дитині має бути виваженою. Адже є небезпека затвердити в ній філософію жертви і їй важко буде опинитися наодинці зі світом. Дитина має знати, що є Господь, що у житті кожної людини бувають такі хвилини, коли вона наодинці з Богом, і до цього треба готуватись. І наше завдання — донести, що Господь нікого не залишає.

Подібні групи волонтерів є і в інших дитячих будинках Вінниці. У дитячому будинку «Добро», розташованому на Старому місті, роботу координує наш брат Павло. Молодь ходить до діток щонеділі.

У Прибузькій школі-інтернаті є регулярні заняття волонтерів з дітьми «Умілі ручки». Вони проходять щопонеділка з 18 до 19 години, координатор гуртка Сергій.

Волонтером може стати будь-хто, але людина повинна бути готова до труднощів, і хоча б співчувати православній нашій вірі.

Якщо ви бажаєте приєднатися до групи волонтерів, телефонуйте у Вінниці: 096-291-70-19, Антон та 067-772-51-07, Сергій.

Занотувала Єлизавета Плонська

Источник