Рух «Відкриті долоні» поширюється містами України. Рік тому він починався як цікава гра, ідея якої полягала у тім, щоб анонімно пригостити незнайомця смачною кавою, тістечком або склянкою соку. Але з часом гра переросла у дещо більше і сьогодні має риси соціального руху, головна мета якого — реальна допомога ближньому.

Традиція «підвішеної» кави зародилася в Італії. Уперше про неї розповів письменник Тоніно Бенаквіста. У романі «Малавіта», торкаючись теми безкорисливості й маленьких вчинків, які можуть зробити щасливою незаможну людину, автор згадав про старовинний звичай, який шанували деякі власники неапольських бістро. Враховуючи малу ціну кави біля стійки, клієнти нерідко вигрібали з кишень дріб’язок і купували дві порції, випиваючи при цьому тільки одну. А бармен записував собі на дошку оплачену «вільну» каву для випадкового бідняка.

Ця історія, переповідана кимось в Інтернеті, буквально «підірвала» соціальні мережі, а традицію «підвішеної» кави практично негайно втілили у Москві. А через п’ять днів — 29 листопада 2011 року, з легкої руки журналіста Зураба Аласанії, «підвішені» кава і чай з’явились у Харкові. Відвідувачі кафе дізнавалися про новинку з табличок, що стояли на столиках: «Віддай, якщо можеш. Візьми, якщо хочеш. Запитайте у персоналу, чи не залишав хто-небудь що-небудь для вас. Якщо вам дадуть відповідь «так» — значить, хтось поділився з вами тим, чим міг і хотів. Просто так, від чистого серця і під настрій. Це не благодійність, це подарунок. Прийміть його, якщо хочете. А якщо можете — поділіться і ви. Просто купіть, що хочете, і попросіть персонал залишити це для іншого. Будь-кого, хто забажає. Або того, хто не може купити це сам. Або того, кому це просто потрібно — трохи добра і тепла від незнайомої людини».

Щоби позначити заклади, які долучалися до новації, дизайнер Сергій Мішакін створив логотип, який став обличчям незвичного руху: дві руки, що створюють у перетині долонь зелений листочок. Іще одним упізнаним атрибутом стала дошка, на якій записують або різнокольоровими магнітиками відзначають «вільні» замовлення. Подивившись на неї, відвідувачу досить сказати: «Зніміть мені з дошки тістечко», — і він отримає від когось безкоштовний подарунок.

Не можна сказати, що перші кроки «Відкритих долоньок» були відразу вдалими. Дошки швидко заповнювалися різноманітними подарунками, але «знімати» вільні замовлення відвідувачі кав’ярень не поспішали — соромилися. Деякі скептики побоювалися, що, зіткнувшись з реаліями життя, добра справа зійде нанівець, але їхні сумніви не справдилися. Не швидко, але рух набирав обертів і привертав все більше прихильників. «Боже мій, як просто, — сказав власник одного закладу, — за шість гривень (ціна кави в його кафе) відчути себе людиною».

Особливу радість ініціаторів викликала звістка про появу «Відкритих долоньок» на дверях хлібних магазинів й аптечних кіосків, адже це вивело справу на значно вищий щабель — не гри, а дієвої допомоги тим, хто потребує уваги та захисту. Отримуючи від незнайомців «підвішені» хліб та ліки, бабусі та дідусі, які звикли заощаджувати на найнеобхіднішому, не стримували ані сліз, ані слів вдячності.

Сьогодні рух «Відкриті долоні» об’єднує 124 українських заклади. Найбільше учасників — по 23 — у Харкові та Києві. Найпоширенішим залишається традиційне «підвішування» — кава, чай, солодощі, але у деяких містах «підвішують» також книги, квіти, продукти, а ще косметику, квитки у кіно і навіть послуги хімчистки і юридичні консультації.

У Вінниці знак відкритих долоньок має кав’ярня «Золотой дукат». Аби дізнатись, як це на ділі — «Віддай, якщо можеш. Візьми, якщо хочеш», — ми вирішили завітати до цього відомого закладу.

Окрім щирої посмішки офіціантів та креативно влаштованого інтер’єру, в поле зору одразу ж потрапляє дошка із написом: «Підвішена кава, 2 американо». На ній висить маленька чашечка, котра готова прийняти імпульс добра від одного відвідувача й передати його іншому.

— Завдання акції — спонукати відвідувачів робити більше добрих справ анонімно, не чекаючи особистої подяки, — розповідає працівник закладу. — В середньому за місяць люди «підвішують» десь 5 філіжанок. Іноді залишають чай та навіть тістечка. В основному їх беруть ті, хто завітав придбати кавових зерен додому та заодно пригоститись подарунком від незнайомця.

Хоча акція відносно нова, хочеться вірити, що з часом вона охопить більшу кількість вінницьких закладів — не тільки кав’ярень, але й магазинів, аптек, хлібних кіосків. І блискітка доброго настрою й душевне тепло, що передаватимуться від людини до людини, зроблять життя кращим, а серце милосерднішим. Адже диво має бути. Спішімо долучитися до нього!

«Одигітрія»

Фото Назарія Давидовського