— Важко сказати, що планувала. Я, можливо, бачила себе на сцені, але ніколи не думала, що в такій ролі. Для мене це ще одна невідкрита моя сторона. Різні сторони в мені відкривались поступово з самого дитинства. Чи таланти якісь, чи ця, як кажуть, модельна справа...До сих пір мені важко звикнути до того титулу... Одним словом, я не планувала:)

— Доводилось іти на якісь жертви заради конкурсу?

— Жертвою була відмова від тих речей, які я дуже люблю, наприклад, від солодкого. Складно було себе налаштувати на те, що я зможу в тому самому купальнику пройтися. Для мене це було морально важко. Я не була готова до таких змін, до виступу перед глядачами в такому вигляді.

— Як, на твою думку, тобі вдалося виграти конкурс? Чим ти так полонила суддів?

— Єдине, я думаю, що їх вразило, — це те, що я протягом всього конкурсу була сама собою. Я не намагалась вдягати маску, була проста. Мої позитивні емоції я намагалась втілити в свої номери, посміхатися, нести певний позитив. Для мене дійсно було щастям поспілкуватися з людьми, відповісти на питання, висловити свої думки і донести щось до людей, які там сиділи. Було надзвичайно приємно, відчувалося тепло з їхнього боку, і мене здивувало, наскільки всі були привітні. Для мене було просто якесь диво, що невідома мені людина так ставиться до мене.

— Що ти відчувала, коли дізналась, що перемогла?

— У мене було таке враження, що я не в реальності. Я запитувала себе, коли ж прокинусь нарешті. Але оскільки я все не прокидалась, і це триває — то це є реальність. Чесно кажучи, я тоді хотіла просто викластись на максимум, бути відкритою, щирою... А тут таке чудо!

— Ти відчуваєш якусь відповідальність тепер, маючи цей титул?

— Так. Велику відповідальність. Я дуже хочу, по-перше, донести до людини те, що віра має бути міцною, що Бог чує всі наші мрії і думки. Такий титул потребує надзвичайної мудрості, бо місія бути найкрасивішою дівчиною України зводиться не лише до фізичної краси, краса має бути духовною. Це для мене дійсно велика місія, і я буду дуже старатися, аби показати найкращий бік нашої країни. Показати, що людині Бог дуже багато дає. Якось все врівноважувати, доносити, ділитися добром...

— Скажи, поєднання віри і, так би мовити, модельної діяльності можливе для тебе? Чи не заважає одне одному?

— На мою думку — навпаки. Стільки добра можна в такому моєму положенні зробити! Для мене це шанс! Не тільки особисто своє життя покращити в якомусь питанні, навіть матеріальному, а просто мати змогу зробити так, щоб іншим було комфортно біля мене. Я буду дуже старатися. Ще поки не знаю, яким чином я буду це все робити. Якщо Бог мені дасть можливість змінити щось на краще, будь-які маленькі та великі речі, — я буду намагатись це робити. Звичайно, якщо для цього у мене будуть сили.

— Як давно ти прийшла до Бога, стала віруючою людиною?

— З дитинства! У мене релігійна сім’я, я до цього дійсно серйозно ставлюся. Від мене це вже не можна відірвати.

— Багатьох дивує те, що Міс країни пише ікони. Чому ти вирішила піти навчатись саме іконопису?

— Я ж не знала, що буду Міс, коли пішла навчатися!

— А якби знала — щось змінилося б?!

— Ні! Все одно пішла б! Просто це був вибір мого життя, тому що я з дитинства малюю і вчилась в художній школі. Все привело до того, що я вступила на художній факультет і, власне, профорієнтація складалася з чотирьох предметів, з яких ближче за все був іконопис, бо я по життю активна людина, багато маю справ, і саме малювання ікон мене якось заспокоює, дає гармонію, зв’язок з Богом. Це мене приваблювало, і саме тому я цю спеціальність обрала. Воно мене змінювало зсередини і допомагало у такому швидкому житті знайти дійсно заспокійливі чинники.

— Я так розумію, життя у тебе дуже насичене. Над чим ти ще працюєш, окрім того, що навчаєшся, пишеш ікони та готуєшся до наступного конкурсу?

— Я з дитинства співаю і також складаю багато віршів, і пісні авторські пишу, і їх виконую. Також граю в театрі фольклору, і ми там ставимо цікаві вистави, які, власне, показують Україну з кращого боку. Зараз ми ставимо виставу про життя Ірини Сеник. Українці мало що знають про неї, а насправді вона 3-4 роки, попри те, що була на засланнях, несла українську культуру, складала поезію, вишивала на мішковині, яку видавали для миття підлоги. Це надзвичайно талановита людина і дуже сильна особистість, яку в світі визнали героїнею, а у нас про неї не знають. Ми створили таку виставу, яка відображає повністю життя цієї героїні, і я граю 18-літню Ірину Сеник, тобто у мене головна роль... Що я ще роблю... Співаю, малюю, граю... Ще, до речі, дуже хотілося б себе спробувати в танцях, і мені порадили це як гарне тренування в підготовці до конкурсу для підтягування певних м’язів і покращення фізичного стану.

— Скажи, у тебе є якась мрія, до здійснення якої ти дуже прагнеш? Чи, може, їх кілька, які потім приведуть до якогось одного бажаного результату?

— Я не можу сказати про себе як про людину, яка багато мріє. Я зараз настільки поклалася на волю Божу, що якісь власні плани мати — для мене, чесно, навіть смішно. Бог вирішує всі мої плани у житті, настільки Він робить усе по-своєму, і я Йому дуже вдячна за це. В моєму особистому життя весь час відбуваються зміни, і хоч як буває боляче, та згодом я починаю розуміти, що так краще для мене. Напевно, в той момент в моєму житті, коли мені дуже погано було, і я майже на колінах стояла, я просто зібралася з силами, і мені Бог подарував перший конкурс — «Княгиня Прикарпаття» — я на ньому виграла, і це мене трошки підняло, мені було вже не так важко. На наступний я вже мала їхати відповідно на «Княгиню України», і цей шанс з конкурсом «Міс Україна». Це все було для мене чудом... Можливо, все б по-іншому було, але Бог знав, що Він робить. Я навіть не хочу мріяти, тому що знаю, що те, що має бути в моєму житті — воно так і буде. Я просто стараюся всі шанси, які Він мені дає, використовувати, і всі таланти, які Він мені дає, розвивати. Я думаю, що б не сталося — буде тільки на краще. Життя такими труднощами готує нас до більших речей. Я знаю, що легше не буде в цьому житті, треба просто мати якусь терпеливість, віру, і це все буде нас вести до логічного завершення. І цим логічним завершенням я б назвала повне щастя з Богом і в Богові. Матеріальне — то все добре, але коли не буде порядку в духовності — нам буде порожньо в житті. Можна мати 20 машин, бути олігархом, а коли ти не маєш серця та чистої душі — то все це перекреслюється і абсолютно не буде відігравати жодної ролі. Ти просто наприкінці задумаєшся, що ти хорошого комусь зробив — нічого особливого.

— У тебе є якась одна фраза, якою б ти керувалась у житті, яка б формулювала в собі твої життєві принципи чи погляди?

— У мене саме сформульованого немає нічого. Але, якщо так подумати добре, то дійсно є окремі фрази, які відображають те, чим я керуюсь. По-перше, це те, що мрії збуваються тоді, коли ми до цього готові, коли Бог бачить, що це піде нам на користь. По-друге, мене веде по життю це прекрасне визначення: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не пишається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого...» Я думаю, тут зосереджене все те, чим люди в принципі мають керуватися в житті і чого прагнути досягнути...

Спілкувалася Тетяна Чернікова

газета «Прямая Речь»