Повсякденна метушня, сім’я, робота, ритм сучасного життя поглинають нас з головою. Часом здається, що важко жити, постійно якісь турботи. Ми буваємо так заняті власними проблемами, що не звертаємо уваги на щось інше, думаємо, що тільки нам так складно. Просто забуваємо, що різні бувають долі та життєві ситуації. Зізнаюся: для мене було відкриттям, що навколо так багато людей, які потребують допомоги, людської уваги, тепла, підтримки. Так трапилося, що почала їздити з волонтерами в дитячий будинок. З того часу, моє життя поступово наповняється трохи іншим розумінням світу, вчуся бачити, а не тільки дивитися.

Нещодавно почула від кількох знайомих, що сироти досить добре живуть, і що вони невиховані. Я була вражена, такій стереотипній думці. В дитячому будинку була лише 6 разів, мабуть, це дуже мало, щоб зрозуміти всю багатогранність світу дитини, але навіть ці візити залишили вагомий відбиток в моїй душі.

Дитячий будинок — звичні слова, та досить незвичні мешканці. Коли приїздиш туди, то, найперше, що бачиш — це радісні, усміхнені обличчя, знайомі діти обіймають, хочуть отримати свою частку уваги та ласки. Всі метушаться і розходяться по класах, де відбуваються заняття. Спочатку діти пишуть прописи, читають книги, виконують математичні та інші завдання. Потім починається творча частина нашого візиту, частіше — це виготовлення різних виробів власними руками. Зацікавленість в дітей та й процес роботи залежать і від готовності до заняття самого волонтера. «Уроки» проходять по-різному, бо утримувати увагу та концентруватися на виконні певної дії особливим діткам буває не легко. Ще, вихованці, дуже засмучуються, коли в них щось не виходить, просять допомогти, підказати. Ймовірніше, проблема в тому, що вони не вірять у власні сили, через це низька мотивація до розвитку та навчання. «Особливим», тому що так і є: діти живуть в паралельному світі, хоч як дивно це не звучить. Їх життя ніби замкнена система, де діють свої правила і закони. Буває хтось з дітей розповідає про своє життя ... слухаєш і відразу розумієш, що в них трохи інше бачення світу. Дружба, добро, стосунки між людьми — це все вони визначають в межах свого оточення і досвіду. Мабуть тому, що діти просто не розуміють значення цих понять: що таке справжня дружба, якою вона має бути, як важливі в житті такі риси, як доброта, порядність, що добре, а що погано... Сироти не адаптовані до умов складної сучасної реальності і про це свідчать не тільки їхні розповіді, а й сприйняття світу. І якщо хтось щиро прагне допомогти дітям, то повірте, найбільше вони потребують знань, людського тепла та розуміння, а не подарунків та солодощів. Адже сьогодні вони діти, а завтра дорослі і тому їм потрібно розуміти закони дорослого життя.

Дітки не мають головного — сім’ї, родинного тепла, того незамінного відчуття, коли ти комусь потрібен, коли тебе люблять. Саме через це вони бувають неврівноважені, активні, або часом навіть агресивні. Та це не привід відсторонюватися від них, сердитися чи зневажати. В наших силах розповідати, ділитися досвідом, прививати їм щось хороше, позитивне. Буває не легко утримати їх увагу та головне бути щирими, і незважаючи на складнощі, намагатися сіяти зернятка добра. Наш координатор, якось сказала: якщо хоч маленька частинка нашого досвіду та знань відкладеться в душі, це в майбутньому зможе допомогти дитині в житті.

Інколи здається, що користі від зустрічі майже немає, почуваєшся безпорадним, розчарованим. В таку мить, мабуть, треба вчитися ставити запитання не «чому?», а «як?». Як же діяти, який інший підхід чи спосіб поведінки буде результативнішим. Захоплююся добровольцями, які роками їздять в дитячі будинки, які знайшли оту опору: коли знаєш «навіщо» подолаєш будь-які «як». Буду намагатися підтримувати цю іскру в собі, бо сумую за своїми «учнями», поступово пізнаю кожного з них більше. Всі вихованці мають свою неповторну яскраву особистість, а їхні очі, вдумливий глибокий погляд — це вже неможливо забути. Тож всією душею бажаю, щоб кожен з них знайшов свою сім’ю.

Ці чудові маленькі громадяни нашої країни та ще багато людей, потребують нашої допомоги. Якщо спробуєте просто дарувати частинку себе, у вашій душі згодом оселиться затишок. Коли зіштовхуєшся з «іншим» життям, бачиш, які в людей бувають труднощі, які глибокі душевні рани та переживання, усвідомлюєш, що твої проблеми, це зовсім не проблеми, і починаєш дивитися на все другими очима. Звісно, це не означає, що ви відразу станете щасливими, чи ваше життя кардинально зміниться, але воно наповниться неймовірною енергією, силою, як у вірші: «ведь слабому протягивая руку, становимся мы сами чуть сильней». Навіть переконана, що допомога іншим — чудові ліки від різних депресій та стресів. Це не егоїзм чи ейфорія — це пробудження в собі людського.

Адже життя вимірюється не кількістю вдихів.

Воно вимірюється — Часом, Добрими справами, Увагою та Любов’ю, які ми даруємо іншим.

Волонтер

Координатор направления:
Алина Недашковская