«Дух дышит, где хочет»

Православный лагерь — это секта для профессионально православных?

Собираясь в этом году летом на Закарпатье, по приглашению друзей из Мукачевской епархии, я решил рассказать двоим своим знакомым о том месте, куда я хочу отправиться. Православный лагерь им. Василия Пронина (или сокращенно Лумшоры 2010).

«Завел страничку для поиска. Один из друзей согласился, другой отказался по причине того, что вероятно там будет много молитв, служб и ему будет как-то не очень удобно.

Давайте спросим себя, что дает право назвать молодежный летний лагерь православным? — много прочитанных молитв? строгое правило и во всем воздержание? акафисты и покаяние?

У меня и у тех 50 новых друзей, которые добавили меня в друзья в vkontakte.ru — есть свой ответ, и надеюсь он не далек от истины.

Православный лагерь (а именно Лумшоры 2010) — это одна из не многих возможностей воссоздать, хотя бы на одну неделю, что такое настоящая православная община. Община первых веков Христианства.

Это когда люди живут одним духом, заботятся и поддерживают друг друга. Вместе варят пищу, а утром собираются на соборные молитвы. Я помню цепочки из рук для тех кто спускается с горы, ладони с ягодами для своего соседа, беседы до утра, и до боли знакомые песни спетые по новому... Дух Евангелия на библейском часе и открытые друг другу сердца...

Звучит слишком елейно? Да, но не для тех, кто был в Лумшорах 2010 :)

Православный лагерь — это скорее место не для тех, кто «профессионально» православный, а для тех, кто воцерковляется. Здесь, в молодежной среде, среди своих сверстников можно испытать прикосновение любви Божьей, в которой мы так часто очень нуждаемся, и которую замечаем и ищем только в далеких от суеты мирской монастырях... «Дух дышит, где хочет» (Ин. 3. 8)

Павел Климов,
г.Черновцы

Тиждень життя людини — це мало чи багато? Напевно, не можна окреслювати і цей тиждень, проведений в православному молодіжному оточенні. Коли згадуєш про табір «Лумшори» — лишень відчуваєш потік емоцій від нових зустрічей, вражень, знайомств, нового життєвого досвіду.

Спершу про певні проблемні нюанси.

Дорога з різних куточків України для більшості вияви¬лася складною, втомливою. А вже перший день був наповнений безліччю подій, екскурсій, що, звичайно, тільки плюс — очевидним є прагнення організаторів зробити цей відпочинок насиченим та корисним — однак після представлення волонтерських організацій та вечірньої молитви учасники табору змогли дістатися ліжка лишень орієнтовно по першій годині ночі, а вже наступного дня був запланований та реалізований похід на гору Полонина Руна.

Можливо через це частина учасників зранку захворіла та не змогла взяти участь у поході. Взагалі, цей табір відрізняло бажання організаторів максимально «завантажити» час походами, екскурсіями, спортивними змаганнями, іграми тощо. В цей ритм, відверто кажучи, було важко включитися. Крім того, діяли досить жорсткі вимоги до дисципліни, заборона без дозволу виходити за межі табору. Видається, що, якби була надана можливість в понеділок відразу ж поселитися та знайомитися один з одним в неформальній обстановці й відпочити, то з наступного дня люди зовсім інакше сприйняли б цю саму програму — без нарікань та шкоди для здоров’я.

Однак, не зважаючи на вказані вище труднощі, ці 7 днів принесли багато позитиву. З свого боку скажу — я повернулася із Закарпаття зміненою людиною. Розумію, що ще багато речей будуть обмірковуватися, усвідомлюватися протягом певного періоду часу. Від усієї душі я вдячна за цю можливість роботи над собою (подекуди... та... по правді кажучи, більшістю — дуже непростої!), якою я із задоволенням скористалася. Вдячна тим людям, що вклали свою душу, серце, час, свої думки в цю справу — це дійсно відчувалося!!! Вдячна всім учасникам табору, кожен із яких чимось збагатив мене, можливо, дав мені якийсь урок, навіть не усвідомлюючи цього! Я вірю, що немає в нашому житті випадковостей, от і моя участь в цьогорічному молодіжному православному таборі «Лумшори» видається мені зовсім не випадковою, хоч я і не є волонтером, і дізналася про цю поїздку нібито мимохідь, та чомусь відразу вхопила за цю можливість і, сама не знаю чому, неймовірно їй зраділа...

Звичайно, в пам’яті проносяться чудові екскурсії, що ми мали (незабутній Ужгород, замки, музей, Полонина Руна, дерев’яна церква в горах, водоспади та ін.), неймовірне повітря та краса гір, та мить, коли засинаєш під шум потічка й дерев, які коливаються навколо...

Але основним було все ж не це, вищевказане могла забезпечити будь-яка туристична фірма... Духовний саморозвиток та самовдосконалення — під делікатним керівництвом батюшок — от що ще вимагатиме майбутнього обмірковування та аналізу!

І на завершення — спробуйте, скажіть тепер мені ви, що ж таке насправді тиждень в житті людини, яким чином його можна виміряти та оцінити?.. Для себе я ще відповіді не знайшла...!

Юля Курята,
м. Рівне