Зворотній бік моди на "хороших татусів"

Чоловіки з дитячими візочками, з малечею у слінгу чи переносці - тепер таку картину часто-густо можна побачити в парках чи на дитячих майданчиках Києва.

Років 12-13 тому, коли в мене народилася перша дитина, я почував себе білою вороною, коли виходив з немовлям на вулицю. Це ж жіноча робота - дбати про дітей.

Не я один. Артем Чапай, батько двох хлопців та автор книги "Тато у декреті" якось пригадував, що коли він гуляв зі своїми хлопцями, то деякі місцеві мешканці спального району кричали йому: "Що ти ходиш з дитиною, як баба!".

Цей стереотип потроху руйнується - принаймні у великих містах.

Сучасні татусі вже пишаються своїм батьківством, розказуючи як проводять час з малечею у своїх акаунтах в Instagram чи Facebook. Бути хорошим татом - це вже як тренд серед сучасної молоді.

Як редактор сайту для татусів я записав багато інтерв'ю з чоловіками про їхніх дітей та батьківство.

У відомих блогерів, підприємців, журналістів, спортсменів я питав, чого вони хочуть навчити своїх дітей, чого вже навчили, що для них найскладніше в батьківстві, як мотивують добре вчитися. Тем багато.

Але час від часу хтось з хороших татусів зізнається: для своїх дітей я хочу бути добрим і хорошим татом - саме таким, якого мені самому не вистачало в дитинстві. Тому що мій власний батько не приділяв мені уваги чи розлучився з мамою та забув про мене.

Один з героїв нашої рубрики "Правила батьківства" взагалі погодився дати інтерв'ю за умовою що ми будемо говорити тільки про його дітей та не ставити питання про його тата, бо це дуже болісна для нього тема.

Відомий телеведучий Олександр Педан у ролику для Unicef не може стримати сліз, розповідаючи про те, як його тато пішов з родини.

Найкращий подарунок до Дня батька - це щира розмова

Але в такому ставленні захована психологічна пастка. Навіть якщо ваш власний татусь не був взірцем доброго чи мудрого вихователя чи не зміг побудувати щасливу родину, він все одно залишається вашою рідною людиною.

Ми підсвідомо повторюємо моделі поведінки тих дорослих, з якими ми виросли та які були для нас авторитетними. До речі, це може бути не лише рідний тато, але і вітчим чи дідусь, вчитель у школі чи тренер у спортивному гуртку.

Яким би поганим не був татусь - не можна власне батьківство побудувати на образі та запереченні його досвіду. Він все одно залишається тією людиною, яка дала вам життя. І ваша мама любила його так сильно, що хотіла, щоб народилися ви.

Як вони познайомилися? За що вона його любила? Чому вони розлучилися? Чи не жалкують про це? Спитайте про це і батька, і матір.

Я не закликаю виправдовувати тих татусів, які фізично ображали дітей чи дружину. Це травми, які треба розбирати з власним терапевтом. Я просто хочу сказати, що за радянських часів від чоловіка не вимагалася бути добрим татом - треба було бути гарно працюючою ланкою у великому механізмі тоталітарної системи.

Ми подбаємо про дітей, а ти будуй соціалізім та комунізм - ніби казала нашим батькам партія, відкриваючи дитячі садочки з самого малого віку, пропонуючи безкоштовні гуртки після школи та піонерські табори на все літо.

Більше того - татусів фізично знищили за часів воєн і репресій СРСР. Кілька поколінь чоловіків не мали взірця доброго батьківства. Якщо вони не були добрими татами - це не їхня провина, а їхня біда.

Саме тому 80% сучасних дідусів кажуть, що жалкують, що так мало часу приділяли своїм дітям.

Поговоріть зі своїм татом. Що він пам'ятає з вашого дитинства? Зі свого дитинства? Якою була його перша робота та перші досягнення? Що найважче для нього було в школі? Про що він мріяв, коли був дитиною? Які мрії здійснилися, які він ще сподівається здійснити?

Повірте, така відверта розмова дає величезний емоційний заряд, який завжди залишається з вами. Єдиний спосіб стати дійсно добрим татусем - зрозуміти вашого батька. Відновити з ним якісний контакт чи пробачити образи.

Джерело